Постанова № 32722237, 31.07.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4288/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2013 року м.Одеса

У залі судових засідань №29

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Харченко Ю.В.

При секретарі Кипаренко Н.Ю.

За участю представників сторін:

Від позивача: ПП «Моноліт» Денисюк В.В. - за довіреністю від 16.01.2012р. б/н.

Від відповідача: ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС Павлова В.О. - за довіреністю від 08.07.2013р. №25274/9/10-117.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013р. №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Моноліт» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби від 27.05.2013р. №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., з яких 7191,00грн. - основний платіж, 3596,00грн. - штрафні (фінансові) санкції, та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн., з яких 6253,00грн. - основний платіж, 3127,00грн. - штрафні (фінансові) санкції, посилаючись на відсутність порушень чинного податкового законодавства, на які наголошено податковим органом у Акті перевірки №2797/22-3/30445708 від 13.05.2013р., оскільки при здійсненні господарських операцій із платником податків ТОВ «Лантанбуд», не були допущені порушення податкового законодавства, які б могли слугувати підставою для заниження податку на прибуток на суму 7191грн, у т.ч. у розрізі податкових періодів: 2011р. - у сумі 7191грн., та заниження податку на додану вартість на суму 6253грн., у т.ч. у розрізі податкових періодів: грудень 2011р. - у сумі 6253грн., т.я. господарська операція з контрагентом - ТОВ «Лантанбуд», проведена з повним дотриманням законодавчих вимог, та належним чином оформленням необхідних документів бухгалтерського обігу.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, з позовними вимогами не згодна та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов (від 17.07.2013р. вхід.№20597/13), наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013р. №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн.., з огляду на те, що господарські операції між ПП «Моноліт» та ТОВ «Лантанбуд» здійснені без мети настання реальних економічно важливих наслідків, у зв'язку з чим встановлено порушення вимог п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на прибуток на суму 7191грн, у т.ч. у розрізі податкових періодів: 2011р. - у сумі 7191грн., а також п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість на суму 6253грн., у т.ч. у розрізі податкових періодів: грудень 2011р. - у сумі 6253грн.

У судовому засіданні 26.07.2013р., з урахуванням приписів ст.52 КАС України, судом здійснено заміну неналежного відповідача - Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, належним відповідачем - Державною податковою інспекцією у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби, яку утворено внаслідок проведення відповідної реорганізації системи державних податкових органів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 22.04.2013р. по 26.04.2013р. на підставі направлення на перевірку від 17.04.2013року №001172/1056, виданого ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС, Посадськовою Людмилою Володимирівною, головним державним податковим ревізор-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС, згідно п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до постанови від 06.03.2013року слідчого СВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області Диба О.Д., та відповідно до Наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС №1102 від 17.04.2013року, була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП «Моноліт» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Лантанбуд» за 2011рік.

За наслідками вказаної перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС складено Акт №2797/22-3/30445708 від 13.05.2013р. «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПП «Моноліт» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Лантанбуд» за 2011рік», у висновках якого наголошено, що фахівцями податкового органу під час проведення перевірки встановлено порушення Підприємством вимог п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 7191грн, у т.ч. у розрізі податкових періодів: 2011р. - у сумі 7191грн.. а також порушення п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у зв»язку з чим занижено податок на додану вартість на суму 6253грн., у т.ч. у розрізі податкових періодів: грудень 2011р. - у сумі 6253грн.

На підставі складеного Акта перевірки №2797/22-3/30445708 від 13.05.2013р. ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС 27.05.2013р. винесено податкові повідомлення-рішення №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн.

Не погодившись із винесеними ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС податковими повідомленнями-рішеннями від 27.05.2013р. №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн., позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою про їх скасування.

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 27.05.2013р. №0000952230, та №0000962230 винесено податковим органом правомірно, ґрунтовно та з урахуванням положень чинного податкового законодавства, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено судом та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для заниження ПП «Моноліт» податку на прибуток на суму 7191грн., та податку на додану вартість на суму 6253грн., слугували правовідносини в межах господарських операцій між ПП «Моноліт» та ТОВ «Лантанбуд».

При цьому, судом з»ясовано, та наголошено в ході судового розгляду справи по суті повноважним представником позивача, що ПП «Моноліт» уклало договір з ТОВ «Лантанбуд», відповідно до приписів ст.181 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, тобто не в письмовій формі.

Між тим, згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного Кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з п.1 ст.208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Таким чином, судом відхиляються та не приймаються до уваги посилання позивача на те, що при укладанні господарського договору з ПП «Лантанбуд», сторони керувалися ст.181 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до приписів означеної статті допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів, оскільки як зазначено вище та вбачається з положень п.1 ст.208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

До того ж, позивачем - Приватним підприємством «Моноліт» не надано суду жодних належних доказів на підтвердження дотримання навіть положень ст.181 Господарського кодексу України, та укладення господарських договорів з ТОВ «Лантанбуд», шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також доказів на підтвердження прийняття до виконання замовлень, як того вимагають приписи означеної законодавчої норми.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VI податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 вказаного Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.4 ст.201 означеного Кодексу податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з приписами п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Зокрема, статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п.2 ст.3 означеного Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Тобто, законодавчо визначено, що первинним документом, який засвідчує факт здійснення господарської операції є, серед іншого, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), який відповідно повинен містити усі необхідні реквізити, передбачені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також інші документи, які свідчать про здійснення господарської операції.

Зокрема, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п.2.15, 2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, а відтак, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти приймання - передачі товарів (робіт, послуг), тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів.

Між тим, судом встановлено, що надані позивачем - ПП «Моноліт» та наявні у матеріалах справи первинні документи, зокрема, на підтвердження реальності та фактичності виконання господарських операцій з контрагентом - ТОВ «Лантанбуд», а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999року №996-XIV (зі змінами та доповненнями), а також Положенню про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995р. за №168/704 (зі змінами та доповненнями), оскільки з документів, не можливо встановити в якому, зокрема, обсязі, поставлено будівельні матеріали, та яким чином визначалися та вираховувалися їх вартісні показники.

До того ж, судом встановлено, що надані позивачем та наявні у матеріалах справи видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, в порушення приписів статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не містять посад повноважних осіб, а також прізвищ та ініціалів ПП «Моноліт» та його контрагента ТОВ «Лантанбуд», якими їх підписано, що відповідно унеможливлює ідентифікувати осіб, якими вони підписані.

Крім того, судом встановлено, що Вироком Приморського районного суду м.Одеси від 20.02.2013р. (№7-КП/1522/9/12, №1522/29086/12), який набрав чинності, ОСОБА_4 (директор ТОВ «Лантанбуд») визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, та призначено їй покарання у вигляді штрафу у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян - 5100грн.

Зокрема, у Вироку Приморського районного суду м.Одеси від 20.02.2013р. (№7-КП/1522/9/12, №1522/29086/12) встановлено, що ОСОБА_4, достовірно знаючи, що здійснювати заявлену у Статуті ТОВ «Лантанбуд» господарську діяльність вона не буде, на посаді директора ТОВ «Лантанбуд» працювати наміру не мала, згідно домовленості з невстановленими особами, з метою отримання обіцяної грошової винагороди, передала останнім всі реєстраційні документи, у зв'язку з чим вчинила пособницькі дії в державній реєстрації ТОВ Лантанбуд», та в подальшому самоусунувшись від виконання своїх посадових обов'язків, ОСОБА_4 веденням фінансово-господарської діяльності не займалась, документів, пов'язаних з веденням діяльності підприємства, а також документів податкової звітності підприємства не складала і не підписувала, з огляду на що, сприяла невстановленим у ході слідства особам в прикритті незаконної діяльності. До того ж, допитана у судовому засіданні, обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у скоєні кримінального правопорушення визнала повністю, та пояснила, що вона визнає обставини справи, як вони викладені в обвинувальному акті, у зв'язку з чим дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, за ознаками: пособництво у фіктивному підприємництві, тобто створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Лантанбуд», податкові накладні якого слугували підставою для формування позивачем - ПП «Моноліт» податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, а відтак виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05.03.2012р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафта» до Шосткинської Міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, та скасування податкових повідомлень-рішень.

Також, судом відхиляються та не приймаються до уваги твердження позивача - ПП «Моноліт» відносно того, що ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС не мала передбачених п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, з урахуванням наступного.

Зокрема, відповідно до п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, у т.ч., за наявності рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно з п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Відтак, із системного аналізу наведених законодавчих приписів вбачається можливість прийняття податковим органом податкового повідомлення - рішення за результатами проведеної перевірки лише протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувального вироку, ухвали про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили, зокрема, відносно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, та жодним чином не стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків - контрагента Підприємства, котре перевіряється.

Отже, з урахуванням того, що у даному випадку має місце кримінальне провадження стосовно посадової особи Підприємства контрагента позивача - ТОВ «Лантанбуд», та жодним чином не стосовно посадової особи платника податків, що перевіряється, тобто позивача - ПП «Моноліт», як це передбачено приписами п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України, посилання позивача на означені законодавчі приписи, на думку суду, є хибним.

Таким чином, наведені обставини та досліджені судом письмові докази у їх сукупності, слугують підставою для висновку, що господарська операція між позивачем - ПП «Моноліт- В» та ТОВ «Лантанбуд», не мала реального характеру, а її виконання оформлено суто документально, без мети реального настання правових наслідків.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо правомірності та ґрунтовності донарахування ДПІ у Приморському районі м.Одеси Одеської області ДПС позивачу податку на прибуток на суму 7191грн, , та донарахування податку на додану вартість у сумі 6 253грн.

Вищевикладене спростовує твердження позивача, наведені у позовній заяві та викладені усно у судових засіданнях в ході судового розгляду справи по суті.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.ч.1,4 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно з ч.3 ст. 105 КАС України позивач, у тому числі має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Згідно зі ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відтак, беручи до уваги наведене та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013р. №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн., не обґрунтовані, документально не підтверджені, не відповідають приписам чинного податкового законодавства, отже задоволенню не підлягають.

У зв'язку з тим, що у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Моноліт» відмовлено, витрати по сплаті судового збору у сумі 201грн. 67коп. покладаються на позивача, відповідно до положень ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.2, 4, 7-9, 11, 12, 69, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Моноліт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.05.2013р. №0000952230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток у загальному розмірі 10787,00грн., та №0000962230 щодо збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 9380,00грн., відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому приписами ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано судом 31 липня 2013 року.

Суддя Харченко Ю.В.