Рішення № 32712023, 26.07.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2013 р. Справа № 915/1179/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір», 40000, м. Суми, вул. Харківська, 111

до відповідача військової частини А 4465, 54056, м. Миколаїв, вул. Аеродромна, 1

про стягнення грошових коштів у сумі 36681,56 грн.

Суддя Алексєєв А.П.

За участю представників сторін:

від позивача - Святішенко О.В., довіреність №96 від 19.06.2013 року;

від відповідача - Вигонюк В.В., довіреність №1/89/655 від 25.07.2013 року.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 36681,56 грн., з яких: 33115,10 грн. - сума основного боргу, 318,45 грн. - 3% річних; 1592,25 грн. - пеня; 1655,76 грн. - штраф, а також судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Відзивом від 26.07.2013 року відповідач заперечив позов, посилаючись на те, що військова частина А4465 входить до складу Збройних Сил України та фінансується за рахунок Державного бюджету відповідно до ст. 15 Закону України «Про Збройні Сили України». Також відповідач послався на ст. 23 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Таким чином, відповідач наголосив, що 24.12.2012 року на адресу Державної казначейської служби в Миколаївській області було надано комплект документів для оплати договору, і кошти на оплату поставленої продукції знаходились на рахунках військової частини у Головному управлінні Державної казначейської служби в Миколаївській області, яке в свою чергу своєчасно за дорученням військової частини не перерахувало кошти, а платіжні доручення за 2012 рік було повернуто без виконання.

Представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У судовому засіданні 26.07.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

між сторонами 14.12.2012 року укладено договір № 58 (далі - договір, а.с. 8-11), за умовами якого ТОВ «Сумський фарфоровий двір» (далі - позивач) зобов'язався поставити продукцію, а військова частина А 4465 (далі - відповідач) - прийняти та оплатити продукцію у кількості, у терміни та за цінами, які зазначатимуться у специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору ( п. 1.1 договору).

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До Договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторони дійшли згоди, що цей договір діє з дати набрання ним чинності і до 31.12.2012 року (п. 8.3. договору).

Згідно з п. 4.2. договору загальна вартість продукції за цим договором становить 33115,10 грн.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що розрахунок за продукцію здійснюється лише після її фактичного отримання замовником (відповідач у справі) та за фактично отриману продукцію на підставі належним чином оформлених актів приймання та рахунків-фактур, накладних постачальника (позивач у справі) протягом 45 банківських днів.

Так, рахунком на оплату №13 від 14.12.2012 року позивач визначив поставку товару на загальну суму 33115,10 грн. (а.с. 14).

На виконання умов договору та специфікації за накладною, яка підписана представником відповідача без зауважень, позивач поставив відповідачеві продукцію на загальну суму 33115,10 грн. (а.с. 13). Вказана у специфікації продукція була отримана відповідачем, що підтверджується актом приймання №355 від 14.12.2012 року (а.с. 12).

Відповідно до порядку оплати, визначеного у договорі, відповідач повинен був здійснити оплату за товар протягом 45 банківських днів після фактичного отримання продукції, тобто 33115,10 грн. - до 19.02.2013 року (включно).

Відповідач вимоги договору в частині оплати вартості товару вчасно не виконав, що спонукало позивача звернутись до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі вартості отриманої відповідачем продукції в сумі 33115,10 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 662 та 663 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором, у строк, встановлений у договорі, а якщо зміст договору не діє змоги визначити цей строк - відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного та Господарського кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в сумі 33115,10 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання. Так, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, на підставі ст. 232 Господарського кодексу та п. 6.2 договору, позивач просить застосувати до відповідача господарські санкції у вигляді пені.

Так, відповідно до п. 6.2 договору у разі порушення замовником (відповідач у справі) строків оплати, останнім сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь час прострочення.

По зобов'язанню щодо сплати 33115,10 грн., позивач нарахував пеню за період прострочення з 20.02.2013 року по 17.06.2013 року в сумі 1592,25 грн.

Розрахунок пені здійснено позивачем без урахування того, що облікова ставка, яка встановлена НБУ:

- з 21.03.2012 року по 09.06.2013 року становила - 7,5% (постанова правління НБУ №102 від 21.03.2012 року);

- з 10.06.2013 року становить - 7% (постанова правління НБУ №209 від 06.06.2013 року).

Відтак за розрахунком суду розмір пені за невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати продукції складає:

- за період з 20.02.2013 року по 09.06.2013 року - 1496,98 грн.;

- за період з 10.06.2013 року по 17.06.2013 року - 88,91 грн.

Таким чином, сума пені за період прострочення дорівнює 1585,89 грн., а не 1592,25, як вказав позивач.

У випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених п 6.5. договору, у разі порушення обов'язків за цим договором, а також у всіх інших випадках, що не були передбачені ним, сторони керуються залежно від виду продукції, Положенням про поставки продукції виробничого-технічного призначення або Положенням про поставки товарів народного споживання, затвердженими Постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 28.08.1988 року та нормативно-правовими актами України, щодо цього питання.

Пунктом 57 «Положения о потавках народного потребления», затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР №888 від 25.08.1988 року встановлено, що «за неосновательный отказ от акцепта платежного требования (полностью или частично), а также за уклонение от оплаты товаров при других формах расчетов покупатель (плательщик) уплачивает поставщику штраф в размере 5 процентов суммы, от уплаты которой он отказался или уклонился».

Враховуючи, що відповідач дійсно порушив свої договірні зобов'язання позивач цілком правомірно вимагає стягнути на свою користь штраф в розмірі 1655,76 грн. (33115,10 грн. * 5% = 1655,76 грн.).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

На підставі наведених норм за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором з 20.02.2013 року по 17.06.2013 року позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 318,45 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів (з урахуванням перерахунку судом пені) у сумі 36675,20 грн., з яких: 33115,10 грн. - сума основного боргу, 1585,89 грн. - пеня, 318,45 грн. - 3% річних та 1655,76 грн. - штраф - підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача суд відхилив, виходячи з приписів ст. 33 ГПК України як таке, що не підтверджено належними доказами.

До відзиву відповідача щодо неможливості виконання умов договору за відсутності сплати коштів держказначейством України суд ставиться критично з огляду на те, що господарським кодексом України не передбачена можливість односторонньої відмови сторони від виконання своїх обов'язків за договором за відсутності державного бюджетного фінансування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України господарські витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з військової частини А 4465 (54056, м. Миколаїв, вул. Аеродромна, 1, ідентифікаційний код 08228725) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сумський фарфоровий двір» (40000, м. Суми, вул. Харківська, 111, ідентифікаційний код 36707705) грошові кошти в сумі 36675,20 грн. (тридцять шість тисяч шістсот сімдесят п'ять грн. 20 коп.) та 1720,50 (одна тисяча сімсот двадцять грн. 50 коп.) - судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Порядок та строк апеляційного оскарження визначений ст. 91,93 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 31 липня 2013 року.

Суддя А.П. Алексєєв