Рішення № 32710944, 26.06.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2569/13 26.06.2013 26.06.2013 26.06.2013

Провадження №22-ц/784/2207/13

Головуючий у першій інстанції - Бібік М.В.

Категорія 20 Доповідач апеляційної інстанції - Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Козаченка В.І.,

суддів - Данилової О.О., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі - Суслик Є.В.,

за участю апелянта - ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_3

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 січня 2004 року по цивільній справі за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_6

про визнання угоди дійсною та визнання права власності

У С Т А Н О В И Л А:

У січні 2004 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору №306 від 28 березня 2002 року купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладеного та зареєстрованого Вознесенською Універсальною Товарно-Сировинною Біржею без наступного нотаріального посвідчення, та визнання за нею права власності на об'єкт купівлі.

Позивачка, посилаючись на те, що сторони виконали всі умови договору, але від укладення договору в нотаріальній формі у теперішній час відповідачка ухиляється, просила визнати договір дійсним та визнати за нею право власності на будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 січня 2004 року позов задоволено. Договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 визнано дійсним з визнанням права власності на цей будинок за ОСОБА_5

У травні 2013 року з апеляційною скаргою на судове рішення звернувся ОСОБА_3, як власник будинку АДРЕСА_1. Апелянт зазначав, що у договорі купівлі-продажу №306 від 28 березня 2002 року помилково зазначено будинок АДРЕСА_1, тоді як дійсним предметом продажу був будинок АДРЕСА_2, а тому суд не мав законних підстав для визнання його дійсним за частиною 2 статті 47 ЦК УРСР. Наявність визнаного судом права власності за ОСОБА_5 на будинок НОМЕР_1 порушує його права на це майно, яке він придбав на законних підставах у іншої особи.

Перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до правил частини 2 статті 47 ЦК УРСР, який діяв на час укладення угоди, суд вправі визнати дійсною угоду, яку укладено з порушенням вимог щодо обов'язкової нотаріальної форми, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення.

При цьому суд мав перевірити, чи були в наявності передбачені законом обмеження щодо укладення угоди, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов / п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними"/.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 мала у власності два житлових будинки по АДРЕСА_1: житловий будинок НОМЕР_2 на підставі свідоцтва про права на спадщину за заповітом від 2 лютого 1993 року за р/н 122 (а.с.22), та житловий будинок НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 7 травня 1994 року за р/н 432 (а.с.25).

28 березня 2002 року на Вознесенській Універсальній Товарно-Сировинній Біржі зареєстровано договір купівлі-продажу за реєстраційним номером 306 між ОСОБА_6, як продавцем, та ОСОБА_5, як покупцем (а.с.4).

За умовами договору об'єктом продажу є будинок житловою площею 29 кв.м з господарськими будівлями вбиральні, сараїв літ.Г, Д, Е, огорожі та спорудами (пункт 1 договору), який належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 2 лютого 1993 року ( пункт 3 договору)тобто будинок НОМЕР_2).

Данні про технічні параметри цього будинку та підстави набуття продавцем права власності на нього відповідають даним житлового будинку НОМЕР_2 (а.с.5-7).

Проте у тексті договору від 28 березня 2002 року ( а.с.4) номером житлового будинку помилково зазначено НОМЕР_1.

Житловий будинок за НОМЕР_1 належав ОСОБА_6, перебував у її власності до 16 серпня 2006 року та був відчужений іншій особі - ОСОБА_4, а згодом став власністю апелянта ОСОБА_3 ( а.с.25, 27, 28).

Будь-яких дій щодо будинку за НОМЕР_1, що випливають з умов договору, сторони не вчиняли.

Таким чином, договір від 28 березня 2002 року купівлі-продажу житлового будинку НОМЕР_1, який не відповідає дійсному волевиявленню сторін і фактично не виконувався сторонами, не може бути визнаний дійсним за частиною 2 статті 47 ЦК УРСР.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на умови договору, не перевірив відповідність його змісту вимогам закону та дійшов невірного висновку про доведеність підстав, зазначених частиною 2 статті 47 ЦК УРСР, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_5

Керуючись статтями 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 січня 2004 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді