Ухвала суду № 32709498, 23.07.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-13117/12/0170/21

23.07.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 20.03.13 у справі № 2а-13117/12/0170/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим Інтеройл" (вул. Леніна, 42 кв.7, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби (вул. Борзенко, 40, м. Керч, Автономна Республіка Крим,98300)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.13 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Крим Інтеройл" до Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень- задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 05.11.2012 № 0001742201; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 05.11.2012 № 0001752201; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 05.11.2012 № 0001762201; стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на користь ТОВ "Крим Інтероіл" витрати зі сплати судового збору у сумі 222,00 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.13, прийняти нове рішення по справі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 23.07.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

23.07.2013, після розгляду справи, а саме о 12-28 надійшов факс від Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби про неможливість явки в судове засідання. Однак, враховуючи, що факс надійшов після розгляду справи, він не приймається до уваги, та йому не надається оцінка.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12.10.2012 по 15.10.2012 відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності визначення показників податкової звітності по взаємовідносинам з ПП "Флоксис" у вересні 2011, з ТОВ "Інтар-Сервіс" у лютому 2011.

Результати перевірки відображені у Акті перевірки № 1163/22-02/30889790 від 22.10.2012 (далі Акт перевірки), яким встановлені порушення ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України; ст. 198, ст. 209 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 05.11.2012 прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001742201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 4 819,00 грн., та нараховані штрафні санкції у сумі 53,50 грн.; № 0001752201 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 630,00 грн., на нараховані штрафні санкції у сумі 157,50 грн.; № 0001762201 яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 292,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно нарахував позивачеві податкові зобов'язання з податку на прибуток, податку на додану вартість, та зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, оскільки помилково дійшов висновку про нікчемність господарських операцій позивача з його контрагентами та як наслідок, безпідставно виніс податкові повідомлення - рішення щодо позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

При апеляційному перегляді справи встановлено. що між позивачем та ПП "Флоксис" був укладений договір поставки № 1203 від 01.03.2011, у виконання вимог якого виписана податкова накладна № 324 від 30.09.2011 на загальну суму 3 780,00 грн., у т.ч. ПДВ 630,00 грн., видаткова накладна № 324 від 30.09.2011, рахунок-фактура № 245/09 від 27.09.2011.

Отриманий за вказаною накладною товар був повністю оплачений позивачем згідно виписки ФПАТ Банк "Морський" по рахункам ТОВ "Крим Інтероіл" р/р № 260050105089, згідно якої 26.10.2011 на рахунок ПП "Флоксис" були перераховані кошти з вказанням призначення платежу: за пакети поліетиленові за рахунком фактурою № 245/09 від 27.09.2011.

Матеріалами справи підтверджується факт подальшого використання придбаного позивачем товару, а саме актами списання № СпТ-000004 від 31.01.2012, № СпТ-000005 від 29.02.2012, № СпТ-000002 від 20.11.2011, № СпТ-000003 від 31.12.2011, № СпТ-000001 від 30.09.2011 позивачем списувалися поліетиленові пакети використані при виробництві мороженої рибопродукції.

Взаємовідносини позивача з ТОВ "Інтар-Сервіс" підтверджуються виписаною останнім податковою накладною № 1 від 07.02.2011 на загальну суму 19 750,00 грн., у т.ч. ПДВ 3 291,67 грн., у виконання рахунку № 17 від 07.02.2011 на постачання 2 500 л. дизпалива, видатковою накладною № РН-0000011 від 07.02.2011, рахунком-фактурою № СФ-0000017 від 07.02.2011.

Перерахування коштів від ТОВ "Крим Інтероіл" до ТОВ "Інтар-сервіс" за отриманий товар підтверджується платіжним дорученням № 00033 від 08.02.2011, копія якого належним чином засвідчена містяться у матеріалах справи.

Транспортування дизпаливо від ТОВ "Інтар-сервіс" до позивача здійснював ПП ОСОБА_2 відповідно до товарно-транспортної накладної на відпуск нафтопродуктів від 07.02.2011 № ТН-0000011.

Окрім того, матеріали справи містять належним чином засвідчену копію витягу з бортового журналу судна ТХС "Альбіон" від 07.02.2011, у якому зазначено, що о 10:00 судно закінчило буксирування та прийняло на борт дизпаливо.

Підпунктом 14.1.39 ст. 14 ПКУ встановлено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 185 ПКУ закріплено визначення об'єкта оподаткування, де у п. б) п.п. 185.1. закріплено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку зокрема з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПКУ).

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну із усіма необхідними реквізитами.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що первинні бухгалтерські та податкові документи, які є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та контрагентами містяться в матеріалах справи.

Колегія суддів зазначає, що висновок про нікчемність угоди ґрунтується на тому, що укладені між позивачем та вказаними контрагентами правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави і суспільства та порушують публічний порядок.

Статтею 215 Цивільного Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК ).

Належними та допустимими доказами відповідач не довів нікчемність угоди, укладеної між позивачем та контрагентами, як це вимагають приписи ст.69, 71 КАС України, а лише виклав в акті перевірки свою суб'єктивну думку, оскільки власних повноважень на визнання угод нікчемними податковий орган не має.

Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції та обґрунтовано скасував податкові повідомлення - рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростуванням матеріалами справи і встановленими обставинами, а тому, відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Керчі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.13 у справі № 2а-13117/12/0170/21 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 20.03.13 у справі № 2а-13117/12/0170/21 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко