Постанова № 32704980, 24.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2013 р. Справа №805/8363/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 41 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зінченка О.В.,

при секретарі судового засідання Ковиліній А.А.,

з участю представників:

позивача - Нудьги І.Г., Попової І.С.,

відповідача - Гурського Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915, -

в с т а н о в и в :

У квітні 2013 року Державне підприємство «Донецька залізниця» (далі - позивач, ДП «Донецька залізниця») звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області (далі - відповідач, ДФІ в Донецькій області) про скасування вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.

Ухвалою від 07 травня 2013 року Донецький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2013 року позовні вимоги Державного підприємства «Донецька залізниця» роз'єднані у самостійні провадження.

За результатами автоматичного розподілу адміністративну справу № 805/8363/13-а за позовом ДП «Донецька залізниця» до ДФІ в Донецькій області про скасування пункту 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915 передано на розгляд судді Зінченку О.В.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що відповідно до пункту 2.7 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІV квартал 2012 року проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ДП «Донецька залізниця» та його структурних підрозділів за період з 01 квітня 2010 року по 01 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт №05.1-16/01, який підписано позивачем із запереченнями. 09 квітня 2012 року ДФІ в Донецькій області винесена вимога про усунення порушень за № 05-05.1-10-14/3915, з якою позивач частково не згоден, оскільки відповідачем не були враховані надані позивачем матеріали в обґрунтування своєї позиції, та вважає її такою, що не відповідає діючим нормативним актам.

Зокрема, позивач вказав, що в під час ревізії відповідачем встановлено, що в порушення пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., які згідно пункту 15 оскаржуваної вимоги відповідач пропонує стягнути 4 373,30 грн. з осіб, які їх отримали безпідставно.

Позивач не згоден із наведеними висновками ревізорів та вказав, що розрахунок середньомісячного заробітку для виплати допомоги при народженні дитини проводився згідно пункту 6.29 та додатку № 9 колективного договору, згідно яких при народженні дитини виплачується матеріальна допомога у розмірі 5-ти середньомісячних заробітних плат, а до розрахунку включаються всі доплати, зокрема, за вислугу років, за роботу у вечірній та нічний час та інші, а також з урахуванням приписів Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

На підставі зазначеного, позивач просив суд, серед іншого, скасувати повністю пункт 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просили позов задовольнити в повному обсязі та скасувати пункт 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, надав письмові заперечення (арк. справи 115), в яких вказав, що доводи позивача зазначені в позовній заяві вважає необґрунтованими, оскільки за січень, червень та вересень 2012 року проведена виплата матеріальної допомоги 4 жінкам, з них 2 жінкам в порушення останнього абзацу пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., а саме: жінки у попередніх двох місяцях не мали заробітну плату за фактично відпрацьований час, отримували оплату праці за навчання та допомогу по вагітності та пологам. Розрахунок проведено з урахуванням окладу, надбавок за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час, а не розміру тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. У зв'язку з викладеним, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач - Державне підприємство «Донецька залізниця» є юридичною особою, обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 01074957. Підпорядковується Державній адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» Міністерства інфраструктури України (том 1 арк. справи 143-145).

Відповідач - Державна фінансова інспекція в Донецькій області в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України у даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ (назва Закону викладена в редакції, що набрала чинності 02 грудня 2012 року, надалі - Закон України № 2939) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

У статті 4 Закону України № 2939 встановлено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року.

Статтею 11 Закону України № 2939 визначено, що плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія.

Планова виїзна ревізія проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності підконтрольних установ за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік. Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

Згідно пункту 35 вказаного вище Порядку виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Відповідно до пункту 2.7 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на ІV квартал 2012 року ревізійною групою під керівництвом начальника відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та фінансових послуг Лавренюк О.А. проведена ревізія фінансово-господарської діяльності ДП «Донецька залізниця» та його структурних підрозділів за період з 01 квітня 2010 року по 01 жовтня 2012 року, за результатами якої складено акт № 05.1-16/01 від 26 лютого 2013 року (арк. справи 70-71). В акті ревізії перевіряючими встановлено ряд порушень.

Зокрема, серед іншого, ревізією Локомотивного депо Ясинувата-Західна встановлено, що відповідно до колективного договору на 2012 рік відповідно до пункту 6.29 працівникам виплачується матеріальна допомога в розмірі 5-ти середньомісячних заробітних плат. За січень, червень та вересень 2012 року проведена виплата матеріальної допомоги 4 жінкам, з них 2 жінкам в порушення останнього абзацу пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., а саме: жінки у попередніх двох місяцях не мали заробітну плату за фактично відпрацьований час, отримували оплату праці за навчання та допомогу по вагітності та пологам. Розрахунок проведено з урахуванням окладу, надбавок за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час, а не розміру тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Отже, ревізорами зроблено висновок, що означене порушення призвело до матеріальної шкоди (збитків) підприємству на суму 4 373,30 грн.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року, передбачено, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

За результатами ревізії 09 квітня 2013 року Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області сформована вимога № 05-05.1-10-14/3915 про усунення порушень, якою позивача у пункті 15 зобов'язано: стягнути 4 373,30 грн. зайво виплачених виплат, з осіб, які їх отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених статтями 127, 136 Кодексу законів про працю України; в іншому випадку стягнути з осіб винних у безпідставних виплатах коштів шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України (арк. справи 74-76).

Зазначеною вимогою про стан вжитих заходів і виконання вимог позивача зобов'язано проінформувати Державну фінансову інспекцію в Донецькій області в термін до 15 травня 2013 року.

Згідно статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Прийняття вимоги органом державного фінансового контролю є засобом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень функцій, що застосовується у разі виявлення порушення вимог чинного законодавства об'єктом контролю.

Отже, прийнята відповідачем вимога є правовим актом індивідуальної дії, правомірність винесення якої здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірним питанням даної адміністративної справи є обґрунтованість зроблених висновків відповідачем за актом ревізії і, як наслідок, правомірність винесення вимоги в оскаржуваній частині, зокрема пункту 15 вимоги.

Як вказувалось судом вище, у наведеному акті ревізії вказано, що за січень, червень та вересень 2012 року проведена виплата матеріальної допомоги 4 жінкам, з них 2 жінкам в порушення останнього абзацу пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, невірно визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн., а саме: жінки у попередніх двох місяцях не мали заробітну плату за фактично відпрацьований час, отримували оплату праці за навчання та допомогу по вагітності та пологам. Розрахунок проведено з урахуванням окладу, надбавок за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час, а не розміру тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно статті 4 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені розділом 7 Кодексу законів про працю України та Законом України «Про оплату праці».

Згідно статті 8 Закону України «Про оплату праці» державне регулювання оплати праці обмежено встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до частини 2 статі 97 Кодексу законів про працю України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Положення аналогічного змісту міститься в статті 15 Закону України «Про оплату праці», згідно якої вирішення наведеного вище переліку питань віднесено законодавцем також до сфери договірного регулювання оплати праці.

Отже, наведене вище свідчить, що організація оплати праці на підприємствах, установах і в організаціях, здійснюється відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці», тобто віднесено до компетенції підприємства, які визначаються у колективному договорі.

Згідно статті 9 Закону України «Про колективні договори та угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.

Водночас, згідно статті 185 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган повинен у разі необхідності видавати вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подавати їм матеріальну допомогу.

Як встановлено судом і не є спірною обставиною між сторонами, позивачем у відповідності до пункту 6.29 колективного договору на 2012 рік, укладеного між керівництвом Локомотивного депо Ясинувата-Західна та профспілковим комітетом, у червні та вересні 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виплачена матеріальна допомога при народженні дитини у розмірі 5-ти середньомісячних заробітних плат. Позивач при визначенні середньомісячної заробітної плати включив до розрахунку оклад, надбавку за вислугу років, доплат за роботу у вечірній та нічний час.

Пунктом 3.13 вказаного колективного договору визначено, що середня заробітна плата для всіх видів нарахувань (крім пенсій та виплат по соціальному страхуванню) визначається установленим порядком, однак її розмір не може бути нижче останнього посадового окладу та тарифної ставки з урахуванням постійних доплат і надбавок (додаток № 7). Згідно додатку № 7 до колективного договору визначений перелік постійних надбавок та доплат, серед яких передбачені доплати, крім інших, за роботу у вечірній та нічний час, за вислугу років (арк. справи 116-120).

Отже, позивачем при виплаті матеріальної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 середньомісячна заробітна плата обрахована відповідно до положень колективного договору, укладеного у передбаченому законодавством порядку, підстави для невиконання якого у позивача відсутні.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що виплата означеної матеріальної допомоги запроваджена саме нормами колективного договору, яким і визначений її розмір, в той час як Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, застосовується лише у випадках: а) надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; б) надання працівникам творчої відпустки; в) виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час; г) переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я; д) переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; е) надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; є) виплати вихідної допомоги; ж) службових відряджень; з) вимушеного прогулу; и) направлення працівників на обстеження до медичних закладів; і) звільнення працівників-донорів від роботи; ї) залучення працівників до виконання військових обов'язків; й) тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Разом із цим, як підтверджується матеріалами акту ревізії та копією податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2012 рік (арк. справи 147-148, 150-157) ДП «Донецька залізниця» у 2012 році отримано прибуток, в межах якого означена допомога і виплачувалась, що також не суперечить приписам статті 16 Закону України «Про оплату праці», стосовно організації оплати праці для підприємств і організацій, які знаходяться на госпрозрахунку.

Отже, суд вважає, що відповідачем необґрунтовано зроблений висновок про те, що позивачем при виплаті матеріальної допомоги 2 жінкам порушений останній абзац пункту 4 розділу 3 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, внаслідок невірного визначено розмір середньомісячної заробітної плати, що призвело до зайвого нарахування та отримання матеріальної допомоги в сумі 4 373,30 грн.

З огляду на встановлені обставини у справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 122-143, 151-154, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 167, 254 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов Державного підприємства «Донецька залізниця» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування пункту 15 вимоги від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915, - задовольнити повністю.

Скасувати пункт 15 вимоги Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 09 квітня 2013 року № 05-05.1-10-14/3915.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 24 липня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанова у повному обсязі складена 29 липня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зінченко О.В.