Ухвала суду № 32697006, 03.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2013 р.Справа № 820/597/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013р. по справі № 820/597/13-а

за позовом товариства з обмеженною відповідальністю "Кінотеатр ім. О. Довженка"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, товариство з обмеженною відповідальністю "Кінотеатр ім. О. Довженка", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача №0008052305, №0008062305, №0008072305 від 17.09.2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013р. по справі № 820/597/13-а адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0008052305, №0008062305, №0008072305 від 17.09.2012 року.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. Свою незгоду з постановою суду обґрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.185, 189, п.198.6 ст.198, ст. 201 Податкового Кодексу України; пп.5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р., пп.14.1.27, пп.14.1.36 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013р. по справі № 820/597/13-а та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Виходячи з приписів ст. 197 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 195 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженною відповідальністю "Кінотеатр ім. О. Довженка", з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2009 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.06.2009 р. по 30.06.2012 р., про що було складено акт №3470/2201/32031050 від 31.08.2012р.

Під час перевірки було встановлено завищення ТОВ "Кінотеатр ім. О. Довженка" від'ємного значення об'єкта оподаткування на 1047917,00грн., заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток на 481626,00грн., у зв'язку з порушенням позивачем вимог пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.14.1.27, 14.1.36 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.8, пп.138.10.1 ст.138, підрозділу 4 Розділу ХХ "Перехідних положень" Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість на загальну суму 11,00грн., у зв'язку з порушенням ст.185, ст.189, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України.

Позивач, не погодившись з висновками акту перевірки і керуючись п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України, подав відповідачу заперечення до зазначеного акту.

12 вересня 2012 року ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС листом за №13901/10/22-121 було надано відповідь на заперечення до акту перевірки, відповідно до якої висновки акту перевірки залишені без змін.

На підставі акту №3470/2201/32031050 від 31.08.2012р. відповідачем 17.09.2012 року було прийнято податкове повідомлення - рішення №0008052305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на 602032,50грн., в тому числі за основним платежем - 481626,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 120406,50грн. (а.с.72); податкове повідомлення - рішення №0008062305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 13,75 грн., в тому числі за основним платежем - 11,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2,75грн. (а.с.74); податкове повідомлення - рішення №0008072305, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1047917грн. (а.с.76).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив зазначені рішення суб'єкта владних повноважень в адміністративному порядку, відповідно до приписів ст.56 ПК України.

ДПС у Харківській області було прийняте рішення від 21.11.2012р. про результати розгляду скарги, яким залишено вищевказані податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу - без задоволення. (а.с.87-91)

04.12.2012р., не погодившись з прийнятим рішенням ДПС у Харківській області про результати розгляду скарги, позивач направив повторну скаргу до Державної податкової служби України.(а.с.92-99)

За результатами розгляду скарги Державна податкова служба України своїм рішенням від 27.12.2012 року №7988/0/61-12/10-2115 залишила податкові повідомлення - рішення ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова від 17.09.2012р. №0008052305, №0008062305 та №0008072305 без змін, а скаргу - без задоволення. (а.с.103-107)

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.07.2005 року між ВАТ "Мегабанк" (кредитодавець) та ТОВ "Кінотеатр ім. О. Довженка" (позичальник) було укладено кредитний договір №83/2005, відповідно до умов якого банк відкриває невідновлювальну кредитну лінію на капітальний ремонт і реконструкцію будівлі кінотеатру, оплату проектних робіт, придбання основних засобів та поповнення обігових коштів. Кредит надається у доларах США та гривнях України. За користування кредитними коштами ВАТ "Мегабанк" нараховані відсотки. Вказані відсотки позивач включав до складу витрат у періоді з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року.

В акті перевірки вказано, що нараховані відсотки за користування кредитними коштами зараховуються на баланс товариства та викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власного капіталу позивача. З посиланням на Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення (стандарти) бухгалтерського обліку № 7 "Основні засоби", № 31 "Фінансові витрати", податковою інспекцією зроблено висновок, що витрати по сплачених відсотках за кредитами, отриманими безпосередньо на будівництво, придбання основних фондів необхідно відносити до первісної вартості об'єкта основних засобів, яка у подальшому підлягає амортизації з урахуванням вимог ст.8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.144, ст.145 Податкового кодексу України.

Пункт 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, що діяла на час виникнення відповідних правовідносин) визначає витрати, які не включаються до складу валових витрат.

Відповідно до пп. 5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до валових витрат не включаються витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону. В свою чергу, особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями встановлено окремо пунктом 5.5 ст.5 Закону, а саме: до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

При цьому, якщо платник податку отримує кредит з метою придбання, виготовлення, реконструкції, модернізації, ремонту та іншого поліпшення основних фондів, які підлягають амортизації згідно зі ст. 8 Закону, то мають місце дві окремі господарські операції, а саме: перша - отримання кредиту, а друга - придбання або ремонт основних фондів за рахунок залучених коштів. А отже, виплата (нарахування) відсотків за кредитом пов'язана безпосередньо із залученням кредитних коштів і не має відношення до операції з придбання, ремонту основних фондів.

Відповідно до п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. за №288/4509, придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Одиницею обліку основних засобів є об'єкт основних засобів. При цьому, фінансові витрати не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок запозичень (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").

Відповідно до загальних положень Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", собівартість кваліфікаційного активу - це витрати на придбання, будівництво, створення, виготовлення, виробництво, вирощування і доведення кваліфікаційного активу до стану, у якому він придатний для використання із запланованою метою або продажу.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" (у редакції від 28.04.2006 року) визначено, що фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані, окрім випадку, коли облікова політика підприємства передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з копії наказів про облікову політику підприємства №1 від 01.01.2009р., №1/5 від 01.01.2010р., №1/4 від 01.01.2011р., у перевіряємому періоді позивачем не створювався кваліфікаційний актив відповідно до визначення поняття п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати". (а.с.118-119, 120-121, 122-124)

Наказом Міністерства фінансів України від 24 вересня 2010р. №1085 було затверджено "Зміни до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України з бухгалтерського обліку та визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства" було внесено зміни до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", а саме: п.4 викладено у наступній редакції: фінансові витрати визнаються суб'єктами малого підприємництва - юридичними особами, представництвами іноземних суб'єктів господарської діяльності та юридичними особами, що не займаються підприємницькою діяльністю (крім бюджетних установ), витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями); іншими юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Тому, суб'єкти малого підприємництва-юридичні особи фінансові витрати не капіталізують.

Статтею 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" суб'єктами малого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 70 млн. грн.

Як вбачаться з фінансового звіту, позивач є суб'єктом малого підприємництва, середньооблікова чисельність працюючих за 2009 рік складала 14 робітників, за 2010 рік 13 робітників, що не перевищує 50 осіб відповідно, та річний валовий доход складає за 2009 рік 1895,1 тис.грн., за 2010 рік 1924,7 тис.грн., що не перевищує 70 млн. грн. відповідно. Також, згідно до норм діючого законодавства, позивачем надавалась фінансова звітність до органів статистики за формою Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва.

Колегія суддів зазначає, що у зв'язку з тим, що облікова політика позивача за період 2009-2011 роки не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, позивач не створював кваліфікаційного активу та по законодавчо закріпленим критеріям відноситься до суб'єкта малого підприємництва-юридичної особи, то фінансові витрати позивача визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані відповідно до пп.5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Облікова політика позивача за період 2011-2012 роки не передбачала капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу.

Позивач у 2011-2012 роках був суб'єктом малого підприємництва, середньооблікова чисельність працюючих за 2011 рік складала 45 робітників, що не перевищує 50 осіб, та річний валовий доход за 2011 рік складав 9377,2 тис.грн., що не перевищує 70 млн. грн. Також, відповідно до норм законодавства Позивачем надавалась фінансова звітність до органів статистики за формою Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва.

Виходячи з вищезазначеного, у зв'язку з тим, що облікова політика позивача за період 2011- 2012 роки не передбачає капіталізацію фінансових витрат, пов'язаних зі створенням кваліфікаційного активу, позивач не створював кваліфікаційного активу та по законодавчо закріпленим критеріям відноситься до суб'єкта малого підприємництва-юридичної особи, то фінансові витрати Позивача визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані відповідно до п.п.138.10.5 ст.138 Податкового кодексу України.

Таким чином, позивач не мав правових підстав для капіталізації фінансових витрат за кредитним договором ні у період дії норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ні Податкового кодексу України та правомірно відносив їх до складу валових витрат.

У відповідності пп.5.3.2 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.139.1.5 п.139.1 ст.139 Податковому кодексі України не включаються до складу витрат витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням (виготовленням) нематеріальних активів, які підлягають амортизації згідно зі статтями 144-148 цього Кодексу, з урахуванням пунктів 146.11 і 146.12 ст.146 та п.148.5 ст.148 цього Кодексу.

Тому колегія суддів зазначає, що для підтвердження правомірності оскаржуваних рішень щодо завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування та донарахованого податку на прибуток, відповідачем не було доведено, що цими рішеннями валові витрати позивача зменшено виключно на витрати, здійснені безпосередньо на будівництво, реконструкцію власної будівлі, а саме з урахуванням п.146.5 ст.146 Податкового кодексу України "Визначення вартості об'єктів амортизації" та Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7.

Стосовно доводів апеляційної скарги, щодо порушення позивачем ст.185, ст.189, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого відповідачем було зменшено податковий кредит в сумі ПДВ 11,00 грн., що призвело до нарахування ПДВ за січень 2012 року в сумі 11,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно даних акту перевірки до складу податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, позивачем віднесено податок на додану вартість по витратам з придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_1 на суму ПДВ 107,00 грн. (січень 2012 року), реальність здійснення господарських відносин якого в свою чергу неможливо підтвердити.

У зв'язку зі здійсненням підприємством як оподаткованих операцій так і не оподаткованих операцій, у відповідності до п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України, податок на додану вартість по контрагенту ФОП ОСОБА_1, в сумі 107,00 грн. розподілено у відповідній пропорції: 9,81% в сумі 10,52 грн. увійшло до складу податкового кредиту січня 2012 року; 90,19% в сумі 96,73 грн. увійшло до складу витрат підприємства І кв. 2012 року.

Судом першої інстанції було встановлено, що на підставі договору №200107 від 20 січня 2012 року та видаткової накладної №25 від 25.01.2012р. в січні 2012 року позивачем було отримано від постачальника ФОП ОСОБА_1 полотно ХПШ (для миття підлоги в приміщенні кінотеатру) у кількості 75 м.кв. на загальну суму 643,50 грн., в т.ч. ПДВ 107,25 грн. Останнім 25 січня 2012 року було виписану податкову накладну за №107 на загальну суму 643,50 грн., в т.ч. ПДВ 107,25 грн. (а.с.141-142, 143, 144). В матеріалах справи міститься копія платіжного доручення №94 від 25.01.2012 року на суму 643,50грн., в т.ч. ПДВ - 107,25грн., яким позивач перераховано на користь ФОП ОСОБА_1 в рахунок оплати за полотно згідно рахунку №250120 від 25.01.2012р. (а.с. 149, 200).

Як вбачається з матеріалів справи, придбані позивачем у ФОП ОСОБА_1 товарно-матеріальні цінності були оприбутковані ТОВ "Кінотеатр ім. О. Довженка" та в подальшому відпущені зі складу та використані у власній господарській діяльності. (а.с.145146, 147, 148, 202-204).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем та його контрагентом ФОП ОСОБА_1 було виконано договір №200107 від 20.01.2012 року, товарно-матеріальні цінності були поставлені позивачу та використані останнім у власній господарській діяльності, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи висновків податкового органу про відсутність факту реального вчинення господарських операцій ТОВ "Кінотеатр ім. О. Довженка" з його контрагентом ФОП ОСОБА_1

На підставі отриманої податкової накладної сума ПДВ у розмірі 107.25 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту, який в кінці місяця було розподілено у відповідності з п.199.2 ст.199 Податкового кодексу України, у відповідній пропорції: 9,81% в сумі 10,52 грн. увійшло до складу податкового кредиту січня 2012 року; 90,19% в сумі 96,73 грн. увійшло до складу витрат підприємства І кв. 2012 року.

Вказаний вище товар було використано у господарській діяльності позивача, що підтверджується актом списання № CпТ-000002 від 31.01.2012р. (а.с.207)

Посилання відповідача на акт №367/172/НОМЕР_1 від 22.06.2012 року, складений фахівцями Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської обсласті Державної податкової служби «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо підтвердження господарських відносин із платником податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за період січень - березень 2012», не містить жодних обґрунтованих причин неможливості підтвердження реальності здійснення господарських відносин останнім з позивачем за січень 2012 р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення №0008052305, №0008062305 та №0008072305 від 17.09.2012р. необґрунтовано.

В силу ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірності своїх рішень.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013р. по справі № 820/597/13-а суд дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2013р. по справі № 820/597/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ Мінаєва О.М.