Постанова № 32694415, 24.07.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2013 р. Справа № 5008/870/2012

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М. Бонк Т.Б.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.

за участю представників:

позивача: не з’явився;

відповідача: не з’явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги адвокатського об’єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери’’, м. Київ № б/н від 19.06.2013 року

на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 14.06.13 року

у справі № 5008/870/2012, суддя Журавчак Л.С.

за позовом: адвокатського об’єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери’’, м. Київ

до відповідача: публічного акціонерного товариства ,,Готельно-туристичний комплекс ,,Інтурист - Закарпаття’’, м. Ужгород,

про: стягнення 361537,21 грн. за договором про надання правової допомоги.

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 14.06.13 року у справі № 5008/870/2012 заяву відповідача про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 07.11.2012 року у справі № 5008/870/2012 задоволено частково. Виконання судового рішення розстрочено на 5 років, протягом 59-ти місяців з відповідача присуджено до стягнення щомісячно по 5838, 50грн., а 60-го – 5838, 76 грн. (з врахуванням суми часткового погашення відповідачем боргу).

Не погоджуючись з ухвалою місцевого господарського суду, позивач - адвокатське об’єднання ,,Адвокатська контора ,,Скляренко та партнери’’ - подало апеляційну скаргу.

Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що місцевим господарським судом під час винесення оскаржуваної ухвали порушено приписи Конституції України, норми матеріального та процесуального права, приписи Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Крім того, дана ухвала суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Так, на переконання скаржника, господарський суд Закарпатської області дійшов помилкових висновків щодо наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, а також стосовно врахування інтересів сторін спору при наданні такої розстрочки виконання судового рішення, що на його думку, може призвести до неплатоспроможності, та/або до припинення діяльності адвокатського об’єднання.

Звертає увагу суду на зростаючий індекс інфляції та ціни на товари і послуги, також наголошує про наявність у відповідача майна, яке можна реалізувати на виконання судового рішення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.07.13р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.07.2013р.

На клопотання скаржника 15.07.13р. здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Ухвалою суду від 15.07.2013 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у ній.

На виконання ст. 96 ГПК відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 05-04/3997/13 від 15.07.13р.), в якому просить ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання, призначене на 24.07.13р., сторони не з’явились, у зв’язку з чим фіксування судового процесу технічними засобами не проводиться.

19 липня 2013 року на розгляд суду поступило клопотання скаржника про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання. Крім того, 24.07.13р. надійшли доповнення до клопотання про відкладення розгляду справи.

Судова колегія відмовила в задоволенні клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки причини неявки його представника (зайнятість в іншому судовому засіданні) не можна вважати поважними.

Слід зазначити й про те, що твердження скаржника про двохмісячний строк розгляду апеляційної скарги є безпідставним, оскільки в даному випадку предметом оскарження є ухвала суду, строк розгляду апеляційної скарги на яку, згідно з приписами ч. 2 ст. 102 ГПК України, становить п’ятнадцять днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відтак, враховуючи, що суд обмежений п’ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, судова колегія дійшла висновку про розгляд справи у відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, судова колегія дійшла висновку про відповідність ухвали господарського суду Закарпатської області від 14.06.2013 року нормам чинного законодавства, матеріалам та дійсним обставинам справи, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 07.11.2012 року позовні вимоги адвокатського об’єднання «Адвокатська контора «Скляренко та партнери» до ПАТ ,,Готельно-туристичний комплекс ,,Інтурист-Закарпаття’’ про стягнення 361 537,21 грн. за договором про надання правової допомоги задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 361 537,21 грн. (триста шістдесят одна тисяча п’ятсот тридцять сім гривень 21 коп.), у т. ч. 350 688,11 грн. основного боргу за надану правову допомогу з урахуванням індексу інфляції, три проценти річних у розмірі 1 527,99 грн. і 9321,11 грн. пені та 7230,74 грн. (сім тисяч двісті тридцять гривень 74 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.

19 грудня 2012 р. на виконання рішення видано судовий наказ.

9 січня 2013 року міським відділом ДВС Ужгородського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 35880247 з виконання наказу № 5008/870/2012.

Зважаючи на свій майновий стан, 24.04.2013 року боржник подав заяву про розстрочку виконання рішення суду терміном на 7 років.

Розглянувши вказану заяву відповідача, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення такої. Судове рішення у даній справі розстрочено на п’ять років рівними щомісячними платежами.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов’язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства (пункт 9 частини третьої статті 129 Конституції України).

За приписом частини другої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови, господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Згідно зі ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об’єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватись інтереси обох сторін, зокрема, їх матеріальний стан.

Суд апеляційної інстанції враховує рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі за № 5-рп/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії „Харківобленерго“ щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України „Про виконавче провадження“ за змістом якого вбачається, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Окрім того, суд апеляційної інстанції бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі „Шмалько проти України“ від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі “Горнсбі проти Греції” суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (N 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (пункт 40).

В рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року в справі за № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст. 121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

З оскаржуваної ухвали вбачається, що при прийнятті такої місцевий господарський суд правомірно взяв до уваги важкий фінансовий стан та майнові інтереси обох сторін, оскільки час розстрочки з 7 років було зменшено до 5 років з гарантованими щомісячними проплатами суми боргу. Крім того, зважаючи на долучений фінансовий план підприємства, відповідно до якого відповідач щомісячно отримує 113 тис. грн. чистого прибутку, даний доказ суд першої інстанції правомірно оцінив як факт, що дасть можливість забезпечити виконання судового рішення при розстрочці останнього, яке буде базуватись на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів сторін.

Разом з тим, слід зазначити, що факт звернення відповідача із заявою про розстрочення виконання рішення, не свідчить про його ухилення від виконання грошового зобов’язання. Крім того, скаржником не додано жодних доказів на підтвердження неминучої неплатоспроможності останнього, а в майбутньому і припинення діяльності адвокатського об’єднання, у зв’язку з розстроченням виконання судового рішення.

Щодо доводів стягувача про відсутність виняткових обставин, з якими процесуальний закон пов’язує можливість надання розстрочки виконання судового рішення, передбачених ст. 121 ГПК, слід зазначити що в матеріалах справи містяться судові акти у справах №5008/1483/2011, №5008/977/2012, у межах яких розглядалося питання банкрутства ПАТ ГТК „Інтурист-Закарпаття". У зв’язку з цим, підприємство тривалий час здійснювало свою діяльність в режимі дії мораторію, арешту майна та коштів, що унеможливлює проведення повноцінної господарської діяльності та отримання прибутку. Проте, провадження у даних справах були припинені з огляду на платоспроможність підприємства. Тому розстрочка виконання рішення - це єдиний можливий варіант розрахунку, з огляду на наявність у боржника заборгованості та необхідності поступового виконання зобов'язань перед усіма кредиторами.

Також в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що місцевий господарський суд не врахував факт зростання індексу інфляції при винесенні оскаржуваної ухвали. Однак, в даному випадку слід зазначити, що виходячи із положень ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Окрім того, позивач в апеляційній скарзі зазначає про порушення норм процесуального права судом першої інстанції, щодо невиконання вимог п. 6 ч.1 ст. 63 ГПК України, у зв’язку з ненадіслання скаржником доданих до заяви про розстрочку виконання судового рішення документів. Однак, в силу ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Відтак, у зв’язку з тим, що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для розстрочки виконання рішення суду у даній справі, підстави для скасування останнього відсутні.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на те, що апеляційним судом відмовлено в задоволенні апеляційної скарги витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 49 ГПК України залишаються на скаржнику.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105, 106, 121 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

ухвалу господарського суду Закарпатської області від 14.06.13р. у справі № 5008/870/2012 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 29 липня 2013р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.