Постанова № 32694376, 24.07.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2013 р. Справа № 5008/645/2011

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Давид Л.Л.,

Юрченко Я.О.,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою від 26.04.2013 р. (вх. № 05-05/711/13 від 07.05.2013 р.) ОСОБА_2,

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29 червня 2011 року

у справі № 5008/645/2011 (суддя Й.Й.Кадар),

порушеній за позовом Військової прокуратури Ужгородського гарнізону (м. Ужгород) поданої в інтересах держави:

Уповноваженого органу: Міністерства оборони України, м. Київ,

в особі Позивача: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево, Закарпатської обл.,

До відповідача: Ужгородської міської ради Закарпатської області, м. Ужгород, Закарпатської обл.,

Про: визнання нечинним п. 4 рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007 р. № 565 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок», покладення судових витрат на відповідача.

За участю представників сторін:

від скаржника/апелянта ОСОБА_2: не прибув,

від прокуратури: Ройко А.І. (посвідчення № 012483),

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув.

Права та обов'язки сторін, визначені у ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представник прокуратури подав письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 07.05.2013р., дану справу розподілено до розгляду судді - доповідачу Данко Л.С.

Розпорядженням В. о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 08.05.2013 р. у склад колегії для розгляду справи № 5008/645/2011 Господарського суду Закарпатської області введено суддів - Гриців В.М. та Давид Л.Л. (а. с. 70).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.05.2013 року скаржнику/апелянту відновлено строк для подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу від 26.04.2013 р. (вх. № 05-05/711/13 від 07.05.2013 р.) ОСОБА_2 до провадження та розгляд скарги призначено на 10.07.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи)(а. с. 73-79).

З підстав зазначених у розпорядженні Голови Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2013 р. у склад колегії для розгляду справи № 5008/645/2011 замість судді Гриців В.М. введено суддю Юрченка Я.О. (а. с. 119).

Враховуючи принцип незмінності судді встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (введення нового складу суду) розгляд даної справи з 05.07.2013 р. почався спочатку. При цьому заново розпочинається й перебіг передбачених ст. 69 ГПК України, строків вирішення спору (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення»).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 р. розгляд справи було відкладено на 24.07.2013 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією.

Скаржник/апелянт, двічі, не прибув у судове засідання, а також не направив повноважного представника, про причини не прибуття суд не повідомив, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією (докази у справі). 15.05.2013 р. апелянтом було подано через канцелярію суду клопотання від 15.05.2013 р. (вх. № 05-04/2193/13 від 15.05.2013 р.(а.с. 112) про надання дозволу на ознайомлення з матеріалами справи № 5008/645/2011, з якими, представник апелянта гр. ОСОБА_5, згідно довіреності від 22.03.2012 р. (а. с. 117) 15.05.2013 р. ознайомився, про що зазначено особистим підписом представника скаржника/апелянта на вищевказаному клопотанні.

Як вбачається з апеляційної скарги, скаржник/апелянт ОСОБА_2 просить скасувати повністю рішення господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011 р. у справі № 5008/645/2011 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача.

В судове засідання 24.07.2013 р. прибув представник прокуратури, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу № 2/1583вих13 від 15.07.2013 р. (вх. № 05-04/4089/13 від 17.07.2013 р. (а.с. 125-127), усно пояснив, що Ужгородською міською радою без законних на це підстав було прийнято рішення, щодо припинення Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачева в/м № 42 права користування земельною ділянкою площею 1,3272 га по вул. Гагаріна в м. Мукачево та, безпідставно, переведено вказану територію до земель запасу міста, оскільки, спірна земля перебуває на обліку у КЕВ м. Мукачево, яке є юридичною особою, входить до структури МО України, рішення щодо передачі спірної земельної ділянки Міністерством оборони України не приймалось, і земельна ділянка з відання МО України, відповідно, не передавалась. Просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач та відповідач, повторно, повноважних представників у судове засідання не направили, про причини не прибуття суд не повідомили, відзиву на апеляційну скаргу не подали (не надіслали), незважаючи на те, що були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи).

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представника апелянта, позивача та відповідача, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Крім того, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 р. у зв'язку з неявкою в судове засідання представника скаржника/апелянта, позивача та відповідача, розгляд справи було відкладено для всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та змагального характеру судового процесу.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 5008/645/2011.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011 року у справі № 5008/645/2011 (суддя Й.Й.Кадар) позов задоволено повністю (пункт перший резолютивної частини рішення). Визнано недійсним (нечинним) п. 4 рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007 року №565 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок», яким було припинено право користування КЕВ м. Мукачева в/м №42 на земельну ділянку площею 1,3272 га по вул. Гагаріна в м. Ужгород та переведено вказану територію до земель запасу міста (пункт другий резолютивної частини рішення). У задоволенні клопотання заявника щодо забезпечення позову - відмовлено (пункт третій резолютивної частини рішення)(а. с. 32-36).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду скаржник/апелянт: ОСОБА_2 звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 5008/645/2011 в повному обсязі і прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні позову повністю.

Скаржник/апелянт апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що місцевим судом, неповно з'ясовано обставини справи, невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до винесення необґрунтованого та безпідставного рішення.

Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що даний спір не підвідомчий господарським судам, оскільки, спірне рішення Ужгородської міської ради приймалось органом місцевого самоврядування, а відтак, дана справа підвідомча адміністративним судам.

Крім того, вважає, що некоректним є застосування позивачем терміну «недійсність» до нормативно-правових актів, так, як на думку апелянта, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами, що також підлягає скасуванню.

Як вважає апелянт, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачева добровільно відмовився від спірної земельної ділянки, а відтак, Ужгородська міська рада правомірно прийняла рішення, щодо переведення спірної земельної ділянки до земель запасу. Крім того, апелянт вважає, що місцевим судом порушено норми процесуального права, в частині не залучення до участі у справі усіх третіх осіб, які мають право на земельну ділянку (частину земельної ділянки), не вирішивши питання про права та обов'язки відповідних осіб, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Також вважає, що місцевим судом не було застосовано строк позовної давності в термін три роки, оскільки позивач звернувся до суду із пропуском такого строку, що також вважає підставою для скасування рішення місцевого суду.

Як встановлено колегією суддів, Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачева, є юридичною особою, підпорядковане та входить у структуру Міністерства оборони України, ідентифікаційний код юридичної особи № 08439994, місцезнаходження: п. і. 89600, Закарпатська обл., м. Мукачеве, вул. Берегівська-Об'їзна, 1, корп. А, що підтверджується Довідкою з ЄДРПОУ № 188 (а. с. 22).

Згідно із ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України «Про оборону України», Положення про Міністерство оборони України, затв. Указом Президента України від 06.04.2011 року за № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України та яким реалізується державна політика у сфепі використання земель Оборони, а КЕВ м. Мукачево є органом влади на місцях в системі Збройних Сил україни на який покладено відомчий контроль за використанням та цільовим призначенням земель, наданих в користування Збройних Сил України, а також їх облік.

Відповідач: Ужгородська міська рада Закарпатської області - орган місцевого самоврядування є юридичною особою, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, пл. Поштова, 3, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а. с. 29).

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, військовою прокуратурою Ужгородського гарнізону, проведено перевірку, щодо додержання службовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево (далі - КЕВ м. Мукачево) вимог Закону України «Про використання земель оборони» стосовно законності використання земель оборони, зокрема, щодо законності використання земельної ділянки загальною площею 15,5528 га, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, військове містечко № 42, право постійного користування якого визнано за КЕВ м. Мукачево державним Актом І-ЗК № 001247 від 16.08.2002 р. (а. с. 12).

У ході вищевказаної перевірки, військовою прокуратурою Ужгородського гарнізону було встановлено, що Ужгородською міською радою Закарпатської області на ІУ сесії У скликання (тридцятому пленарному засіданні) було прийнято рішення № 565 від 29.12.2007 року про припинення права користування КЕВ м. Мукачева в/м №42 на земельну ділянку площею 1,3272 га по вул. Гагаріна в м. Ужгород та переведено вказану територію до земель запасу міста.

Як вбачається з витягу рішення Ужгородської міської ради ІV сесії V скликання (тридцяте пленарне засідання) від 29.12.2007 р. № 565, вказане рішення прийнято на підставі звернення клопотань юридичних осіб та фізичних осіб, враховуючи генплан забудови м. Ужгорода та пропозиції постійних комісій, мотивовано положеннями п. а) ст. 141 та п. 3) ст.142 Земельного кодексу України та вирішено припинити Квартирно-експлуатаційному відділу м. Мукачево в/м № 42 право користування земельною ділянкою площею 1,3272 га по вул. Гагаріна та переведено вказану територію до земель запасу міста (а. с. 10).

Місцевим судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вказане рішення Ужгородської міської ради прийнято з порушенням чинного законодавства України та встановленого порядку, зокрема, суперечить вимогам Законів України «Про оборону», «Про збройні сили», Положенню про Міністерство оборони України, затверджене постановою КМУ від 03.08.2006 року № 1080 та Положенню про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основним правилам користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року № 483, оскільки, як Міністерством оборони України (до компетенції якого віднесено узгодження таких дій) так і безпосереднім користувачем КЕВ м. Мукачева в/м №42 у відповідності до встановленого Порядку згоди на припинення землекористування вказаному органу місцевого самоврядування не надавали, і земельні ділянка площею 15,5528 га землі (в т.ч. площею 1,3272 га) по вул. Гагаріна - Лавріщева в м. Ужгороді перебуває на обліку КЕВ як військове містечко № 42, що підтверджується довідкою № 488 від 04.03.2011 року (а.с. 11), земельна ділянка перебуває у Мукачівської квартирно-експлуатиаційної частини району м. Мукачево на праві постійного користування, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368 (а.с. 12) і Ужгородській міській раді не передавалася.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним (не чинним) пункту 4 рішення депутатів Ужгородської міської ради ІV сесії V скликання (тридцяте пленарне засідання) від 29.12.2007 р. № 565 «Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок».

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності (частина 2 статті 77 вказаного Кодексу).

Пунктом б) частини 3 статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з пунктом 45 Положення «Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Як уже було встановлено місцевим судом, спірна земельна ділянка, згідно Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368 (а.с. 12) перебуває у користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево.

З тексту вищезазначеного Державного акту на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року (зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368) вбачається, що він оформлений відповідно до рішення УІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської Ради народних депутатів від 16 липня 2002 року.

В матеріалах справи відсутні, сторонами не подано, належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33 та 34 ГПК України про те, що рішення УІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської Ради народних депутатів від 16 липня 2002 року та Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368 були скасовані, відмінені, визнані недійсними у встановленому законом порядку.

На час постановлення судового рішення вказані вище правочини (рішення УІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської Ради народних депутатів від 16 липня 2002 року та Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368) є дійсними, їх чинність презюмується, так як суду не доведено зворотнього.

Отже вказана спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони, перебуває на праві постійного користування (власності) Міністерства оборони України та не може передаватися до приватної власності або в користування іншим особам.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції яка діяла на час прийняття міської радою спірного рішення) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно ст. 10 Закону України „Про борону України", ст. ст. 3,10 Закону України „Про збройні сили України", п. 1, 4 „Положення про Міністерство оборони України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року №1080, визначено, що Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади і військового управління, забезпечує використання відповідно до законодавства земельних ділянок, виділених для потреб Збройних Сил.

Зважаючи на викладені норми законодавства, особливості передачі та надання згоди на вилучення земель, наданих для потреб Збройних Сил України, прийнято „Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", який затверджено наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року № 483.

Відповідно до п. п. 44, 45, 50 вказаного Положення, згода на припинення права користування землями (земельними ділянками), які не використовуються Збройними Силами України, вилучення, зміну цільового призначення цих земельних ділянок надається Міністром оборони України за поданням заступника Міністра оборони України (згідно з розподілом функціональних повноважень). Передачу землі (земельних ділянок) органам місцевого самоврядування, у разі надання згоди Міністром оборони України, здійснює начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних сил України.

Як вбачається з матеріалів справи, згода (розпорядження, наказу) на передачу спірної земельної ділянки у комунальну власність органу місцевого самоврядування не надавалось, такі докази в матеріалах справи відсутні (сторонами не подано).

Крім того, в матеріалах справи знаходиться Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368державний Акт І-ЗК № 001247 від 16.08.2002 р. виданий на підставі рішення УІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської Ради народних депутатів від 16 липня 2002 року, які є чинними.

Згідно рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007 р. № 565, яке прийнято на ІV сесії V скликання (тридцяте пленарне засідання) вбачається, що вказане рішення прийнято на підставі звернення клопотань юридичних осіб та фізичних осіб, враховуючи генплан забудови м. Ужгорода та пропозиції постійних комісій.

Відтак, з витягу рішення вбачається, що позивач не відмовлявся від спірної земельної ділянки (такі докази в матеріалах справи відсутні), а спірна земельна ділянка була передана на підставі звернень, клопотань юридичних осіб та фізичних осіб, враховуючи генплан забудови м. Ужгорода та пропозиції постійних комісій.

Твердження апелянта, що спір не підвідомчий господарському суду і його слід було розглядати у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Згідно норм чинного законодавства України, земельні відносини поділяються на публічні і приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими). Держава Україна є учасником цивільних відносин; діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. ст. 2, 167, 170 ЦК України).

Ужгородська міська рада виступає, як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин.

Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, міська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Тобто, Ужгородська міська рада є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатись землею.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Право власності є непорушним. Правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права постійного користування спірною земельною ділянкою та правомірності підстав його набуття. Ужгородська міська рада вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом.

Разом з цим, міська рада владних управлінських функцій на будь-якій стадії правовідносин з позивачем не здійснювала і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не виступала.

Владні повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування реалізуються у відносинах, пов'язаних з управлінням в галузі використання земель, врегульованих розділом VII Земельного кодексу України зокрема, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, планування, використання земель, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру, у відносинах охорони земель, врегульованих розділом VI Земельного кодексу України; у відносинах, визначених ч. 1 ст. 16 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розмішені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» та у інших відносинах, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства.

Враховуючи обставини справи та вищенаведене, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» (Із змінами і доповненнями).

Крім того, скаржник/апелянт вказує, що прокурором невірно обрано спосіб захисту та зазначає про некоректність застосування терміну «недійсність» нормативно-правового акту, однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта, виходячи з такого.

Відповідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання правочину недійсним, у зв'язку з колегія суддів приходить до висновку, що прокурором вірно обрано спосіб захисту цивільного права, оскільки такий не суперечить приписам Цивільного кодексу України.

Статтею 20 Господарського кодексу України теж передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема (абз. 2-й п. 2 ст. 20 ГК України): визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнанням недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Є недоведеним належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що Ужгородська міська рада правомірно прийняла рішення про припинення права користування земельною ділянко площею 1,3272 га по вул. Гагаріна у м. Ужгород у зв'язку з добровільною відмовою від права користування, оскільки в матеріалах справи є достатньо доказів, що спірна земельна ділянка перебуває на обліку у КЕВ м. Мукачево; на земельну ділянку видано Державний акт на право користування землею І-ЗК № 001247, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368, вказаний Акт прийнято на підставі рішення УІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської Ради народних депутатів від 16 липня 2002 р., що рішення щодо передачі зазначеної земельної ділянки Міністром оборони України не приймалося і земельна не передавалася.

Відповідно до п. п. 44, 45, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року № 483, вилучення, зміна цільового призначення цих земельних ділянок надається Міністром оборони України за поданням його заступника згідно з розподілом функціональних повноважень.

Не заслуговує на увагу посилання скаржника/апелянта в апеляційній скарзі на те, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції є незалучення до участі всіх осіб, яких стосується даний спір, виходячи з наступного.

Статтею 27 ГПК України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

З матеріалів справи вбачається, що під час вирішення спору судом першої інстанції, відповідач, неодноразово, належним чином повідомлявся про день, час і місце розгляду даного спору, розгляд справи відкладався з метою забезпечення процесуальних прав сторін, однак відповідач своїми процесуальними правами не скористався, правової позиції по суті спору з доданням підтверджуючих документів не надав, явку уповноваженого представника - не забезпечив, витребувані ухвалою суду докази та документи - не подав, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду - не повідомив, клопотань (заяв) про залучення до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та або позивача всіх осіб, яких стосується даний спір - не подавав, з позовної заяви та доданих до неї доказів такого не вбачається.

Не подавав суду першої інстанції клопотань (заяв) про залучення до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та або позивача всіх осіб, яких стосується даний спір, ні прокурор, ні позивач. Не зверталися з такими заявами самостійно до господарського суду Закарпатської області і особи, які вважають, що зазначеним спором порушено їх права та охоронювані законом інтереси.

Тому у відповідності зі ст. 75 ГПК України справа розглядалася за наявним у ній матеріалами, про що йдеться в описовій частині оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку із зловживанням відповідачем своїми процесуальними правами, ні сторонам, ні суду першої інстанції не були відомі обставини, які б порушували права інших осіб під час вирішення даного спору, а відтак рішення було прийняте у повній відповідності із нормами матеріального і процесуального права.

Щодо заперечень скаржника/апелянта ОСОБА_2 про сплив строків позовної давності, то такі також є обґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями п. 4. ст. 268 ЦК України (в редакції Закону України від 05.11.2009 № 1702-УІ) передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Вказана норма виключена згідно п. 2 ст. 2 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства».

Відповідно до п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 4176-VI, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, строк позовної давності на право звернення прокурора в інтересах позивача до господарського суду про захист права власності, в даному випадку, не порушений, а відтак прокурор діяв згідно п. 2 ст. 121 Конституції України, звернувся до господарського суду Закарпатської області в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево в межах строку позовної давності, який встановлено Законом.

Оглянувши та дослідивши подані докази в їх сукупності належить зазначити, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом до суду поданим в інтересах держави, в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачево, виходячи із приписів ст. 121 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99; відповідно до ст. 54 ГПК України позов підписано уповноважено особою (Заступником військового прокурора Ужгородського гарнізону) з додержанням законів у воєнній сфері, тобто в межах наданої йому чинним законодавством компетенції.

Інші твердження скаржника/апелянта викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Згідно з ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Згідно з ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу скаржника/апелянта: ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011р. у справі № 5008/645/2011 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 29, 32, 33, 34, 35, 43, 44 - 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011 року у справі № 5008/645/2011 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Закарпатської області.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.

В судовому засіданні 24.07.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 29.07.2013 р.