Рішення № 32692829, 30.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/4535/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія

«Алтранс», ЄДРПОУ 35292565, м.Донецьк

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж»,

ЄДРПОУ 30871714, м.Донецьк

про визнання дійсним договору №11/10-к від 19.09.2011р.

Суддя Г.В.Левшина

Представники:

від позивача: Маленький О.В.-по дов.

від відповідача: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Алтранс», м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж», м.Донецьк, про визнання договору №11/10-к від 19.09.2011р. дійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на договір №11/10-к від 19.09.2011р., узгодження сторонами всіх істотних умов спірного договору та дотримання чинного законодавства під час його підписання, внаслідок чого вказаний договір є дійсним.

Відповідач в судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву не надав. Про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений (повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.07.2013р.).

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Як встановлено судом, 19.09.2011р. між сторонами був підписаний договір №11/10-к, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (далі-продукція) в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та/або специфікації, та/або накладній (товарно-транспортній/видатковій), які є невід'ємними частинами даного договору, а відповідач (покупець) - прийняти передану продукцію та у відповідності з умовами договору оплатити її вартість.

Відповідно до приписів п.п.3.1, 3.2 договору строк поставки продукції здійснюється на протязі 7-ми робочих днів з моменту наданння покупцем письмового або усного замовлення, якщо інше не передбачено відповідною специфікацією або накладною (товарно-транспортною/видатковою) до даного договору. Поставка продукції відбувається партіями в асортименті, кількості, за цінами, узгодженими сторонами в специфікаціях та/або накладних до даного договору.

Пунктом 4.1 договору №11/10-к від 19.09.2011р. передбачено, що загальна вартість продукції орієнтовно складає 3000000,00 (три мільйона грн. 00 коп.), в тому числі ПДВ, вартість кожної партії продукції встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях та/або накладних до даного договору та може перевищувати розмір суми, який встановлений даним пунктом договору.

Також сторонами узгоджено порядок розрахунків за поставлену продукцію, а саме п.4.2 встановлено, що розрахунки за продукцію за даним договором здійснюються покупцем шляхом: перерахуванням на розрахунковий рахунок постачальника суми поставленої продукції, вказаної у відповідній специфікації та/або накладній, але не пізніше 3-х банківських днів з моменту поставки.

Згідно п.4.2.1. договору №11/10-к остаточний розрахунок за поставлену партію продукції покупець здійснює по факту поставки продукції, що підтверджується підписанням сторонами накладної (товарно-транспортної/видаткової).

Як вказує позивач, на виконання умов договору №11/10-к від 19.09.2011р. ним за період з 05.01.2012р. по 23.01.2012р. було поставлено відповідачу продукцію на суму 173629,96 грн., що підтверджується накладними №8 від 05.01.2012р., №22 від 12.01.2012р., №34 від 14.01.2012р., №58 від 18.01.2012р., №69 від 23.01.2012р.

В свою чергу, відповідач здійснював часткову оплату боргу в сумі 37601,17 грн. згідно відповідних банківських виписок.

За таких обставин, враховуючи виконання сторонами умов договору №11/10-к від 19.09.2011р., досягнення згоди за всіма істотними умовами даного договору та його відповідність вимогам закону, позивачем заявлені вимоги про визнання дійсним договору №11/10-к від 19.09.2011р.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги неправомірними, такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Тобто законодавство пов'язує право звернення за судовим захистом з суб'єктивною думкою юридичної особи щодо порушення чи оспорювання її інтересів; об'єктивна наявність чи відсутність таких порушень встановлюється під час розгляду справи.

Частиною 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтями 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, права та законні інтереси захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Аналогічний припис містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України про те, що права суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, іншими способами, передбаченими законом.

Таким чином, законодавець визначив, що цивільне право або охоронюваний законом інтерес можуть бути захищені судом не будь-яким способом, а тільки тим, що передбачений договором чи законом.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №11/10-к від 19.09.2011р. дійсним.

Проте, за висновками суду, предмет позову - визнання договору №11/10-к від 19.09.2011р. дійсним, не передбачений як спосіб захисту чинним законодавством.

Згідно з приписами п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 Цивільного кодексу України, частина друга статті 20 Господарського кодексу України).

Одночасно, такий спосіб захисту сторони при укладанні договору №11/10-к від 19.09.2011р. також не встановили. Викладене позбавляє суд можливості захистити права позивача.

За таких обставин, враховуючи відсутність такого способу захисту права як визнання договору дійсним, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Алтранс», м.Донецьк про визнання договору №11/10-к від 19.09.2011р. дійсним підлягають залишенню без задоволення.

Судовий збір підлягає віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Алтранс», м.Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецмонтаж», м.Донецьк про визнання договору №11/10-к від 19.09.2011р. дійсним.

В судовому засіданні 30.07.2013р. оголошено повний текст рішення.

Суддя Г.В. Левшина