Ухвала суду № 32691393, 29.01.2013, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

№444/9637/12

УХВАЛА

про повернення позовної заяви (заяви)

29 січня 2013 року м. Кривий Ріг

Суддя Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Мазурчак В.М., розглянувши заяву позивача про забезпечення доказів у справі № 444/9637/12 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 21.01.2013 року (т.1 а.с.24) заяву ОСОБА_3 про забезпечення доказів залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

Заява про забезпечення доказів залишалась без руху, в тому числі тому, що позивач не вказав обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим як того вимагає норма ч.1 ст.134 ЦПК України.

28.01.2013 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_3, змінена і доповнена на виконання вказаної вище ухвали.

Позивач дані обставини так і не вказав.

Із змісту обох заяв вбачається, що заявник не відрізняє витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що можуть бути втрачені або подання яких у майбутньому може бути ускладнене, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, в поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Від розуміння цієї різниці залежить необхідність сплати судового збору.

Звернути увагу заявника на співвідношення таких процесуальних інститутів, як забезпечення доказів способом їх витребування (стст.133-135 ЦПК) та витребування доказів у порядку ст.137 ЦПК, а також інших способів подання доказів суду.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК "особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів". Нормою ч.1 ст.134 ЦПК передбачено вимоги до змісту заяви про забезпечення доказів. Зокрема, в ній слід зазначити:

докази, які необхідно забезпечити;

обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами;

обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

Дієслово "забезпечувати"згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови має такі значення:

1) створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось;

2) захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки.

Отже, метою такого процесуального інституту, як забезпечення доказів, є допомога особам, котрі беруть участь у справі, одержати для подання до суду докази, отримання яких у майбутньому може стати неможливим або ускладненим. Забезпечення доказів спрямоване на недопущення їх знищення чи втрати. При цьому такі докази мають існувати на момент подання заяви про забезпечення доказів, і особа, яка подає відповідну заяву, повинна вказати на обставини, що можуть свідчити про те, що в майбутньому певний доказ може бути втрачений, або його стане складніше подати.

Певну плутанину в розуміння суті заяви про забезпечення доказів уносить формулювання норми ч.1 ст.133 ЦПК: "Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів…" Проте аналіз у системному зв'язку положень ч.1 ст.133 та ч.1 ст.134 ЦПК дає можливість чітко визначити, що є метою заяви про забезпечення доказів.

Законодавець визначив способи забезпечення доказів (ч.2 ст.133 ЦПК), якими можуть бути:

допит свідків;

призначення експертизи;

витребування та огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням.

Прикладом забезпечення доказів може бути допит свідка, який виїжджає за кордон, проведення експертизи об'єктів, що швидко псуються (неякісної продукції за позовами про захист прав споживачів) або підлягають знищенню. Перелік способів забезпечення доказів не є вичерпним. У разі обгрунтованої вимоги суд може застосувати інші способи забезпечення доказів.

Відповідно до ч.2 ст.134 ЦПК до заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає передбаченим вимогам щодо її змісту, застосовуються наслідки, встановлені ст.121 ЦПК. Якщо особа, подаючи заяву про забезпечення доказів, не наводить обставин, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може виявитися неможливим або ускладненим, суд має залишати її без руху та надавати заявникові строк для усунення недоліків, а в разі їх неусунення - у встановлений строк повертати заяву.

Водночас у ч.1 ст.137 ЦПК передбачено: "У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази". Мета цього процесуального інституту - допомогти сторонам в отриманні доказів, які вони не можуть одержати самостійно. Це підтверджується обов'язком особи, яка заявляє клопотання про витребування доказів, долучити до нього відомості про неможливість отримання таких доказів особисто (ч.1 ст.137 ЦПК).

В заяві про витребування доказів особа може просто зазначити відомості про те, чому вона не може отримати доказ самостійно, а у випадку необхідності - надавати письмове підтвердження. У багатьох випадках просто недоречно отримувати від підприємств, установ чи організацій відмову в наданні доказу, якщо через вимоги закону та чи інша інформація є конфіденційною і може бути надана лише на підставі ухвали (запиту) суду.

Наприклад, відповідно до ст.28 закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"у редакції від 11.02.2010 інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно "надається у формі витягу, інформаційної довідки та виписки". Витяг надається лише власнику нерухомого майна або його правонаступникам. На підставі письмового запиту інформаційну довідку мають право отримати суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом. Тому особі, яка має намір заявити клопотання про витребування доказів, немає сенсу звертатися до державного реєстратора про надання інформаційної довідки з реєстру, оскільки особа не є суб'єктом, якому може бути надана така інформація.

Отже, потрібно розрізняти витребування доказів як спосіб забезпечення доказів, що в майбутньому можуть бути втрачені або їх подання виявиться ускладненим, та витребування доказів як допомогу суду особам, котрі беруть участь у справі, у поданні відповідно доказу, який неможливо отримати самостійно. Ці процесуальні дії відрізняються метою їх вчинення, а також порядком виконання.

Заява про витребування доказів як спосіб їх забезпечення може подаватися до подання позовної заяви, під час попереднього судового засідання, а якщо останнє не проводилося - до початку розгляду справи по суті. А ось клопотання про витребування доказів на підставі ст.137 ЦПК неможливо заявити до подання позовної заяви.

Заява про забезпечення доказів, незалежно від обраного способу забезпечення, розглядається судом протягом 5 днів з дня її надходження до суду за правилами ст.135 ЦПК. Про розгляд заяви повідомляються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, присутність котрих не є обов'язковою. Така процедура розгляду сприяє оперативності вирішення питання про забезпечення доказів, а отже, і досягненню мети, на яку спрямована процесуальна дія. Якщо в заяві про забезпечення доказів містяться недоліки (не зазначено відомостей, передбачених ст.134 ЦПК), то вона залишається без руху і надається строк для усунення недоліків, у разі їх неусунення у встановлений строк заява провертається заявникові. Клопотання про витребування доказів на підставі ч.1 ст.137 ЦПК розглядається суддею за правилами ст.168 ЦПК. Коли заява про витребування доказів містить недоліки, суд відмовляє в її задоволенні, але це не позбавляє особу права подати відповідне клопотання повторно в наступному судовому засіданні.

Так само потрібно відрізняти допит свідків, призначення експертизи, огляд речових доказів як спосіб їх забезпечення та подання заяви про виклик свідків на підставі ст.136 ЦПК, призначення експертизи в порядку ст.143 ЦПК, огляд речових доказів за їх місцезнаходженням на підставі ст.140 ЦПК. Ці процесуальні дії спрямовані на досягнення різної мети. Їх ототожнення є хибним. Адже за такої позиції в осіб, які беруть участь у справі, звужується перелік процесуальних інструментів завдяки яким вони можуть доказати свою позицію у справі, що призводить до обмеження їхніх прав у процесі та перешкоджає досягненню завдань цивільного судочинства.

Відповідно до ч.2 та 5 ст.121 ЦПК України, якщо позивач (заявник) відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимог, визначених ст.ст. 120, 121 ЦПК України, позовна заява (заява) вважається неподаною і повертається позивачеві (заявнику). Повернення позовної заяви (заяви) не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Позовна заява (заява) вважається неподаною, підлягає поверненню позивачу.

На основі викладеного та керуючись ч.2 та 5 ст.121 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Заяву позивача ОСОБА_3 про забезпечення доказів повернути позивачу ОСОБА_3 як таку, що вважається неподаною.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя В.М. Мазурчак