Ухвала суду № 32688791, 22.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2013 р. м. Київ К/9991/508/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Мартиненко І.В.

представника позивача Серединського О.Л.

представника відповідача Гарбуз К.А.

представника Генеральної прокуратури Турлової Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську та Заступника прокурора Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010

у справі № 2а-7393/10/1270

за позовом Дочірнього підприємства «Луганський холодокомбінат» відкритого акціонерного товариства «Луганськхолод»

до Державної податкової інспекції в Артемівському районі у місті Луганську

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Артемівському районі м.Луганська від 13.09.2010 № 0000822300/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

ДПІ в Артемівському районі у м.Луганську та Заступник прокурора Луганської області подали касаційні скарги, в яких просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову позивачеві в задоволенні позову. Посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, чинного на час виникнення спірних відносин, та ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, прокуратури, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Артемівському районі м.Луганська від 13.09.2010 № 0000822300/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 831997 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 249599,1 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 27.08.2010 № 484/2300/24846227, про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту за червень 2010 року податку на додану вартість в сумі 833437 грн. за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ «ТД «МКЛ», ПП «Продвосток», ПП «Листрансбуд» та ПП «ВКФ «Укрпромснаб».

Обґрунтовуючи таке порушення податковий орган виходив з того, що між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями контрагентів існують розбіжності, оскільки подані останніми декларації за червень 2010 року не визнано податковою звітністю, тому податкові зобов'язання вважаються не задекларованими, а недекларування контрагентами податкових зобов'язань за господарськими операціями з позивачем, своєю чергою, свідчить про укладення нікчемних угод з метою зменшення податкових зобов'язань за рахунок сум податкового кредиту.

Інших фактичних та правових підстав для невизнання права позивача на податковий кредит за червень 2010 року податковим органом не наведено.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту, якого платник податку (покупець), своєю чергою, зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог п.п. 7.2.6, п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, останній має право на податковий кредит. Будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Актом перевірки не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції інстанцій при безпосередньому дослідженні первинних документів, складених за наслідками здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами, було встановлено, що такі документи відповідають дійсності.

Порушення постачальником товару вимог законодавства щодо порядку подання податкової звітності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару вимог закону при формуванні податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог податкового законодавства, зокрема щодо належного звітування перед контролюючими органами тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливі порушення контрагентів. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо цієї особи, адже Законом України «Про податок на додану вартість» іншого не передбачено.

Згідно із абз. 5 п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (чинного на час виникнення спірних відносин) податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обставина щодо невизнання податковим органом податкової звітності платника як податкової декларації не свідчить про те, що у платника податку, який вчинив господарську операцію з поставки товару (робіт, послуг), не виникає податкових зобов'язань з такого податку у разі, коли подана ним декларація заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» операції з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, є об'єктом оподаткування. При здійсненні таких операцій у платника податку на дату першої із визначених у п. 7.3 ст. 7 цього Закону події виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

У разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію контролюючий орган відповідно до вимог п.п. «а» п.п. 4.2.2. п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків.

Таким чином, неподання податкової декларації платником податку або невизнання її податковим органом не дає підстав для висновку про не виникнення у такого платника об'єкта оподаткування при здійсненні господарської діяльності, податкових зобов'язань, права на видачу податкових накладних на поставку товару тощо.

Зважаючи на викладене та з огляду на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 218, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Артемівському районі у м.Луганську та Заступника прокурора Луганської області залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло