Рішення № 32687796, 23.07.2013, Комсомольський районний суд м.Херсона

Справа № 667/2616/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року Комсомольський районний суд м. Херсона у складі:

головуючого - судді Гуцалюка О.В.,

за участю секретаря - Філіпенко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та виселення,

в с т а н о в и в :

Позивач звернулась з вказаним позовом до суду, посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_1, є її власністю, на підставі договору дарування будинку від 15.05.2001 р. 01.09.2007 р. вона зареєструвала шлюб з відповідачем. Рішенням від 17.12.2012 року Комсомольським районного суду шлюб між нею та відповідачем розірвано. Відповідач учиняє сварки, наносив їй тілесні ушкодження, вона неодноразово зверталась до органів міліції, про що свідчать постанови Комсомольського ВМ ХМУ УМВС України в Херсонській області. Позивач зазначає, що вона інвалід 3 групи загального захворювання і їй дуже важко переносити таку поведінку відповідача, вона неодноразово просила звільнити будинок, оскільки вона має намір його продати, так як їй важко його утримувати. Відповідач добровільно звільнити приміщення не бажає, у зв'язку із чим вона змушена звернутись до суду. На підставі вищевикладеного, позивач просить суд виселити ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1; зобов'язати Комсомольський районний відділ Херсонського міського управління МВС України в Херсонській області зняти з реєстрації обліку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивач та її представник уточнили позовні вимоги та просили суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1, виселити останнього з даного будинку та зобов'язати Комсомольський районний відділ Херсонського міського управління МВС України в Херсонській області зняти з реєстрації обліку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, при цьому зазначив, що він має право на те, щоб використовувати та проживати в будинку у якому він зареєстрований.

Вислухавши пояснення сторін, що приймають участь в розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що згідно нотаріально посвідченого договору дарування будинку від 15.05.2001 року, вбачається, що ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1, ОСОБА_4 прийняли у дар належний дарувателю житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1, на земельній ділянці площею 1000 кв.м., тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками будинку АДРЕСА_1, що також вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.07.2013 року.

З постанов про відмову в порушенні кримінальних справ від 08.09.2010 року, від 28.06.2011 року, від 23.05.2012 року, від 11.08.2012 року, від 13.10.2012 року вбачається, що позивач неодноразово зверталась до органів внутрішніх справ з приводу вжиття заходів до її чоловіка ОСОБА_2, який вчиняє сімейні сварки.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Комишанської селищної ради Комсомольського району м. Херсона за вих.№ 959 від 20.03.2013 року, у будинку АДРЕСА_1, проживає: колишній чоловік - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2, онука - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, що в свою чергу також вбачається з довідки адресно-довідкового бюро підрозділу ГУДМС УДМС України в Херсонській області.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 17.12.2012 року шлюб зареєстрований 01.09.2007 року Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Херсонського міського управління юстиції, актовий запис № 307, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвано.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997р. відповідно до Закону України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що також закріплено в статтях 316, 317, 319, 321 ЦК України.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом права власності може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира, як то передбачено ст.ст. 379, 382 ЦК України.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З наданих суду документів вбачається, що право власності набуто позивачем не в період перебування її у шлюбі з відповідачем. Інший співвласник домоволодіння - ОСОБА_4, була допитана в якості свідка у судовому засіданні та повідомила, що погоджується з вимогами позивача про виселення та зазначила, що дійсно відповідач, який є її батьком, постійно вчиняє сварки та бійки у будинку, постійно зловживає алкогольними напоями, створює нестерпні умови проживання як матері-позивачу, так і їй разом з малолітньою дитиною віком 3 роки.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7, також підтвердила факти постійного зловживання відповідачем спиртними напоями та вчинення ним сварок і бійок у родині.

Позовна вимога, щодо зобов'язання зняти з реєстрації відповідача задоволенню не підлягає, оскільки ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір проживання в Україні» встановлено, що однією з підстав зняття особи з реєстрації місця проживання є остаточне рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, а позовну вимогу про виселення судом визнано такою, що підлягає задоволенню.

Зважаючи, що позивач на законних підставах набула у власність спірний будинок і таке відбулось не в період перебування сторін у шлюбі, зважаючи, що на даний час сторони шлюбні стосунки припинили, в наслідок чого відповідач не є членом сім'ї позивача і остання вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні своїх законних прав, а інший співвласник користуючись своїми законними правами теж вважала необхідним виселити відповідача, враховуючи, що відповідач у добровільному порядку звільняти приміщення намірів не має, суд вважає необхідним позов задовольнити та усунути перешкоди шляхом виселення відповідача зі спірного будинку.

Керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 212-215, 294 ЦПК України, ст.ст.316, 317, 321, 328, 391 ЦК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, виселення та зняття з реєстрації - задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог - відмовити за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом десяти днів з дня його проголошення.

СуддяО. В. Гуцалюк