Рішення № 32685770, 22.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.07.2013р. Справа № 905/4014/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (01601, місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 24/1; код ЄДРПОУ - 20113829)

до приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, 100; код ЄДРПОУ - 13490997)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Лепехи Романа Івановича (Київська область, селище Забір'є, вулиця Грисюка, будинок № 7, квартира № 2)

про відшкодування шкоди в порядку регресу

за участю представників сторін:

від позивача: Орловський Д.О. (довіреність № 632D/2012 від 23.10.2012)

від відповідача: Пруцков В.Ю. (довіреність № 212/17 від 30.04.2013)

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» на відшкодування шкоди в порядку регресу 19 149,00 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна» на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту № 3115/225/000939 від 18 серпня 2010 року, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля марки «Renault Clio 1.4», державний номерний знак ВМ 7544 АН, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки «Renault Premium», державний номер АА 1356 НР, водій якого визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА», позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 19 149,00 гривень в судовому порядку.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 20, 27 Закону України «Про страхування», статтями 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 червня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 10 липня 2013 року, та з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Лепеху Романа Івановича;

- витребувано з Дергачівського районного суду Харківської області належним чином засвідчені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 2010/3-441/11 стосовно Лепехи Романа Івановича за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «Renault Premium», державний номерний знак АА 1356 НР, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (03.02.2011).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10 липня 2013 року розгляд справи відкладено на 22 липня 2013 року у зв'язку з ненадходженням в повному обсязі витребуваних ухвалою суду від 10 червня 2013 року документів.

Представник позивача Орловський Д.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Пруцков В.Ю. у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Лепеха Р.І. на виконання вимог ухвали суду від 10 червня 2013 року не надав будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

18 серпня 2010 року між відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Універсальна», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (далі по тексту - страховик або позивач) та Самоха Геннадієм Івановичем (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 3115/225/000939 (далі по тексту - Договір страхування), відповідно до умов якого позивачем застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням автомобілем марки «Renault Clio 1.4» (далі по тексту - «Рено» або застрахований/забезпечений автомобіль), державний номерний знак ВМ 7544 АН, від страхових ризиків, зокрема, дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 7-10).

Як вбачається з матеріалів справи, 03 лютого 2011 року на 17 км автошляху Харків - Охтирка відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Рено», державний номерний знак АА 1356 НР, під керуванням Лепехи Романа Івановича, автомобіля марки «Богдан», державний номерний знак АХ 4703 АА, під керуванням Чумікова Павла Михайловича та автомобіля марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН, під керуванням Самохи Геннадія Івановича.

Довідкою Відділу ДАІ ГУМВС України в Харківській області б/н підтверджено настання спірної дорожньо-транспортної пригоди - зіткнення за участю автомобіля марки «Рено», державний номерний знак АА 1356 НР, під керуванням Лепехи Романа Івановича, автомобіля марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН, під керуванням Самохи Геннадія Івановича та автомобіля марки «Богдан», державний номерний знак АХ 4703 АА, під керуванням Чумікова Павла Михайловича (а.с. 17).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН отримав чисельні механічні пошкодження, що підтверджується довідкою ДПС взводу ДПС № 7 (а.с. 16).

04 лютого 2011 року на адресу позивача надійшла заява Самохи Г.І. про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування (а.с. 12-13).

Згідно пункту 1.14 Договору страхування, він (договір) набирає чинності з 00 год. 00 хв. 19 серпня 2010 року і діє до 24 год. 00 хв. 18 серпня 2011 року за умови сплати страхового платежу в сумі 2 607,02 гривень у строк, передбачений цим пунктом Договору (до 18 серпня 2011 року).

Матеріали справи свідчать, що страховий платіж у розмірі 2 607,02 гривень сплачено страхувальником 17 серпня 2010 року.

Постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 28 лютого 2011 року у справі № 2010/3-441/11 Лепеху Р.І. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, стосовно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 гривень (а.с. 18).

Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Суб'єктами оціночної діяльності є, зокрема суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону (стаття 5 вказаного Закону).

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди власникові застрахованого автомобіля позивачем замовлено проведення відповідного звіту.

Відповідно до звіту про вартість матеріального збитку № 354 від 13 квітня 2011 року, проведеного оцінювачем Дяченко Сергієм Михайловичем, матеріальний збиток завданий власнику автомобіля Renault Clio, державний номерний знак ВМ 7544 АН, внаслідок його пошкодження, складає 22 525,04 гривень з ПДВ (а.с. 19-22).

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаний звіт проведений кваліфікаційним оцінювачем Дяченко Сергієм Михайловичем, який є суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить свідоцтво Фонду державного майна України про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 7231 від 28 січня 2009 року (а.с. 30).

Наведене свідчить про те, що наявний в матеріалах справи звіт є допустимим документом з визначення вартості майна, який підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності; звіт підписано оцінювачем, який безпосередньо проводив оцінку майна.

Заступник директора з питань роздрібного бізнесу Сумської ОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» (вигодонабувач за Договором страхування) листом від 27 квітня 2011 року надав дозвіл на перерахування страхового відшкодування безпосередньо страхувальнику за умови перерахування коштів на рахунки Самохи Г.І., які відкриті в АТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с. 31).

За страховим випадком - дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 03 лютого 2011 року за участю застрахованого автомобіля, згідно страхового акту № 9111000257 від 07 червня 2011 року (з урахуванням розрахунку страхового відшкодування) визначено суму страхового відшкодування у розмірі 19 659,00 гривень (а.с. 33-34).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір страхування укладається в письмовій формі (стаття 981 ЦК України).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03 лютого 2011 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі сформованого страхового акту № 9111000257 від 07 червня 2011 року, платіжним дорученням № 23677 від 29 серпня 2011 року перерахував 19 659,00 гривень страхового відшкодування (а.с. 35).

Згідно статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виходячи із системного аналізу змісту статей 22, 1192 ЦК України, передумовою для відшкодування реальних збитків є факти втрати (знищення, загибелі тощо) або пошкодження належного потерпілій особі майна та понесення реальних витрат на його відновлення.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Положення статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За чинним законодавством України окрім особи, винної у завданні шкоди, потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді має також право одержати майнове відшкодування або за рахунок страхової організації, якою застраховане його майно, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про страхування», або за рахунок страховика, яким застраховано відповідальність особи, що володіє транспортним засобом, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, за правилами і в порядку, встановленому Цивільним кодексом України та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Право потерпілого обрати той чи інший спосіб захисту чинним законодавством не обмежене та належить саме потерпілому.

В даному випадку потерпілий звернувся за відшкодуванням майнової шкоди до позивача, який застрахував його майно - автомобіль марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН.

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Так, частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Наведена стаття міститься в главі 82 ЦК України, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди та передбачає право регресу в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Слід наголосити, що поняття регресу є значно ширшим, ніж це визначене у статті 1191 ЦК України та розуміє під собою будь-яке право зворотної вимоги. Регрес за своїм змістом є зобов'язанням по відшкодуванню шкоди, понесеної однією особою з вини або за рахунок іншої, а тому може бути визначений як зобов'язання з відшкодування шкоди, що виникає в результаті перекладання сплаченого однією особою іншій на третю особу. Відтак, регресне зобов'язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна третій особі, виконане однією особою за іншу або з вини останньої.

Відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями спеціального закону - Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обмежується укладеним договором (полісом) страхування.

Згідно положень вказаного Закону позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення № 2010/3-441/11 вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 03 лютого 2011 року сталася саме з вини Лепехи Романа Івановича, який керуючи автомобілем марки «Рено», державний номерний знак АА 1356 НР, не врахував швидкості руху, дорожніх обставин і безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН та автомобілем марки «Богдан», державний номерний знак АХ 4703 АА, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 19 липня 2013 року за № 628/17 посилається на те, що постановою Дергачівського районного суду Харківської області від 28 лютого 2011 року у справі № 2010/3-441/11 Лепеху Р.І. притягнуто до адміністративної відповідальності за наслідками спричинення пошкодження автомобілю «Богдан», державний номерний знак АХ 4703 АА, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 03 лютого 2011 року. Тому вважає, що внаслідок спірної дорожньо-транспортної пригоди, не спричинено шкоди автомобілю марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН.

Господарським судом встановлено, що дійсно в постанові Дергачівського районного суду Харківської області від 28 лютого 2011 року у справі № 2010/3-441/11 зазначено про зіткнення лише двох транспортних засобів: автомобіля марки «Рено», державний номерний знак АА 1356 НР та автомобіля марки «Богдан», державний номерний знак АХ 4703 АА. Водночас матеріали справи про адміністративне правопорушення № 2010/3-441/11, зокрема, протокол огляду місця ДТП, схема ДТП, пояснення учасників ДТП свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася за участю трьох транспортних засобів: автомобіля марки «Рено», державний номерний знак АА 1356 НР, автомобіля марки «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН та автомобілем марки «Богдан», державний номерний знак АХ 4703 АА. Винним у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди визнано водія автомобіля «Рено», державний номерний знак АА 1356 НР.

Зі змісту імперативних приписів статті 35 ГПК України вбачається, що на відміну від рішення господарського суду, рішення суду з цивільної справи чи вироку суду з кримінальної справи, які набрали законної сили, постановою суду в справі про адміністративне правопорушення не можуть встановлюватися факти, що мають преюдиціальне значення.

У пункті 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01 квітня 1994 року № 02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» зазначається, що преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Враховуючи наведене, господарський суд повинен обґрунтовувати рішення самостійним аналізом обставин, за яких заподіяно шкоду, а не постановою суду в справі про адміністративне правопорушення, яка не є обов'язковою для господарського суду, а є одним із доказів, який підлягає перевірці й оцінці у сукупності з іншими доказами.

Господарський суд приходить до висновку, що саме дії третьої особи - Лепехи Р.І., залученого за ініціативою суду для правильного і своєчасного вирішення спору, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням забезпеченого транспортного засобу.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача на відшкодування шкоди в порядку регресу 19 149,00 гривень.

Щодо розміру заявленого до стягнення страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (стаття 5 Закону України «Про страхування»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (полісом ВЕ/4425559) передбачено, що ліміт відповідальності відповідача за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 гривень, франшиза - 510,00 гривень (а.с. 76).

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Так, відповідно до приписів пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

За правилами абзацу другого пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Ні цим Законом, ні іншими законодавчими актами не передбачено для відповідача обов'язку здійснити виплату позивачу страхового відшкодування із сумою франшизи.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2008 року у справі № 11/406-07.

За таких обставин, на вказаний страховий випадок в часовому вимірі поширюється дія чинного на той час полісу ВЕ/4425559. Тобто дорожньо-транспортна пригода, що сталася 03 лютого 2011 року, є страховим випадком в рамках виконання зазначеного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову вирахував франшизу, передбачену полісом ВЕ/4425559 (510,00 гривень).

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Тобто, в розумінні положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач набув (в порядку регресу) право на виплату страхового відшкодування від страховика винної особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Отже, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

Відповідно до приписів чинного законодавства (Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні») встановлення вартості матеріальної шкоди проводиться відповідними особами (оцінювачами, суб'єктами оціночної діяльності).

Так, в силу частини сімнадцятої статті 9 Закону України «Про страхування» страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. В даному випадку розмір прямого збитку, якого зазнав страхувальник, з огляду на звіт про оцінку № 354 від 13 квітня 2011 року, складає 22 525,04 гривень.

Позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності, платіжним дорученням № 23677 від 29 серпня 2011 року виплачено Самохі Г.І. страхове відшкодування у розмірі 19 659,00 гривень.

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання відповідачем розміру страхового відшкодування; відповідачем не заявлялось клопотання про проведення судової автотоварознавчої експертизи на предмет відповідності вартості фактичного ремонту автомобіля та завданому йому матеріальному збитку внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відносини страхування регулюються, зокрема, главою 67 Цивільного кодексу України «страхування» у статті 983 якої визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Також, Закон України «Про страхування» визначає, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, із відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) (стаття 4), а статтею 18 цього Закону також визначено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином договір набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу.

Аналогічну правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 19 липня 2011 року.

Матеріали справи свідчать про своєчасне внесення страхувальником страхового платежу у розмірі 2 607,02 гривень, і, відповідно набрання чинності Договором страхування.

Господарським судом на підставі ретельної правової оцінки умов Договору страхування достовірно встановлено, а відповідачем не спростовано факту набрання чинності зазначеним договором (в тому числі і на момент настання страхового випадку у вигляді дорожньо-транспортної, яка сталася 03 лютого 2011 року), та обумовлену цим обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача до відповідача про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу. До такого висновку господарський суд дійшов виходячи з того, що страховий платіж (страхову премію) на користь страховика (позивача) страхувальник здійснив 17 серпня 2010 року, тобто ще до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, і цей факт не спростовано відповідачем.

В даному випадку сума заявлена до стягнення з відповідача є частиною суми страхового відшкодування виплаченої позивачем на умовах Договору страхування, що укладений між позивачем та страхувальником у відношенні транспортного засобу, який було пошкоджено в дорожньо-транспортній пригоді, оскільки право регресу до страховика винної особи переходить саме по розміру збитків завданих пошкодженому автомобілю в межах фактичних витрат страховика (обмежується фактичними витратами страхової компанії).

Таким чином відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Рено», державний номерний знак ВМ 7544 АН, відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс ВЕ/4425559), а до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідач у клопотанні № 589/17 від 10 липня 2013 року зазначає, що позивач повинен на підтвердження своїх вимог надати суду довідку ДАІ (форми № 2), затвердженої наказом МВС України від 04.07.2011 № 389.

Щодо зобов'язання позивача надати довідку ДАІ (форми № 2), затвердженої наказом МВС України від 04.07.2011 № 389, то вказане клопотання не відповідає вимогам статті 38 ГПК України та відповідачем не наведено жодних обставин, які б унеможливлювали отримання ним довідки самостійно в передбаченому законом порядку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву № 628/17 від 19 липня 2013 року зазначає, що згідно пункту 37.1.3 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Відповідач відзначає, що позивач звернувся з вимогою про відшкодування шкоди з порушеннями порядку, передбаченого пунктом 37.1.3 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», оскільки останнім не надано для огляду пошкоджений транспортний засіб, що позбавило можливості відповідача встановити розмір заподіяної шкоди.

Залишаючи поза увагою заперечення відповідача у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Господарським судом не приймається до уваги посилання відповідача на пункт 37.1.3 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів», оскільки дане положення закону стосується взаємовідносин відповідача та його страхувальника, тобто винної особи, а не іншої страхової компанії, яка виплатила страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування, у відповідності до Закону України «Про страхування».

Правовідносини сторін у такому випадку регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Водночас діючим законодавством не встановлений обов'язок страховика або іншої особи викликами (запрошувати) на огляд пошкодженого майна іншого учасника дорожньо-транспортної пригоди або страхову компанію, тому доводи відповідача в цій частині теж залишаються поза увагою.

В силу положень статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів сторін господарювання, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в повному обсязі.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу шкоди в порядку регресу з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо звернення до господарського суду без досудового врегулювання спору слід зазначити наступне.

Конституційний суд України в абзаці 3 пункту третьому рішення № 15-рп/2002 від 09 липня 2002 року зазначив, що зі змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути, зокрема, юридичні особи. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Також суд приймає до уваги, що згідно приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

В абзаці 3, 4 пункту 6.2 рішення Конституційного суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року зазначено, що у рішенні від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. Особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 28 серпня 2012 року у справі № 23/279 (№ 3-38гс12).

З наведеного випливає, що спір у даній справі підлягає розгляду господарським судом по суті на загальних підставах.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведені їх переконливості, що відповідачем зроблено не було.

Сукупність вищевикладених обставин спростовує інші заперечення відповідача, що, в свою чергу, тягне за собою їх відхилення та залишення поза увагою суду, а також розцінюються як намагання витлумачити законодавство виключно на свою користь та ухилитися від відповідальності.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 981, 983, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 6, 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 7, 8, 9, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, місто Донецьк, проспект Ілліча, 100; код ЄДРПОУ - 13490997, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (01601, місто Київ, вулиця Пилипа Орлика, 24/1; код ЄДРПОУ - 20113829, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 19 149,00 гривень страхового відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 720,50 гривень судового збору, а всього 20 869 (двадцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) гривень 50 копійок.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 22.07.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2013.

Суддя С.М. Фурсова