Ухвала суду № 3267788, 16.01.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

справа № 2 -а- 14914/08/0570                                  Суддя 1-ї інстанції Шальєва В.А.,

                                                                                    Могильницький М.С., Христофоров А.Б.,                  

Суддя – доповідач Сухарьок М.Г.

  У К Р А Ї Н А                       

                      ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД                     

                                                                У Х В А Л А

                                                  І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

16 січня 2009 року                                                     м. Донецьк                            

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сухарька М.Г.,  суддів Гаврищук Т.Г., Білак С.В.,

секретар Фалін І.Ю.,

з участю сторін: від позивача Роздильській Т.В., Богуславській О.А., відповідач – не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу  Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року по справі № 2-а-14914/08/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “Надежда” до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення м. Київ про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії , -

                                                            В С Т А Н О В И Л А:                                                           

Позивач ТОВ „Надежда" звернулось до суду з адміністративним позовом до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити певні дії. Позивач вказав, що 9 липня 2008 року Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення на підставі ст. ст. 24, 28, 30, 40 та 42 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” прийняла рішення № 1245, яким відмовила ТОВ “Телерадіокомпанія “Надежда”” у задоволенні заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги, а також відповідно, не затвердила ТОВ “Телерадіокомпанія “Надежда”” пакет універсальної послуги на території міста Донецька. Позивач вважав, що рішення Національної ради не вмотивоване, є протиправним.

            Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

            Відповідач не погодився з рішення окружного суду і подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову від 19.09.2008 року і прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

            Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, постанову треба залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „Надежда” зареєстровано в якості суб'єкта підприємницької діяльності на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 25332074. Згідно ліцензії, яка видана Державним департаментом з питань зв'язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв'язку України 26.08.2003 р., позивач має право здійснювати наступні види господарської діяльності: технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації - кабельного телемовлення на території м. Донецька.

Відповідно до вимог Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” з метою отримання ліцензії провайдера програмної послуги та формування ліцензійної справи, позивач подав 19 березня 2008 року відповідачу  заяву з додатками. Відповідачем відмовлено у прийомі документів на підставі п. 2 рішення Нацради № 439 від 27.02.2008 р. 20.03.2008 р. позивач повторно направив Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення пакет ліцензійних документів для подальшого розгляду.

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення листом № 7/60 від 15.04.2008р. надала позивачу відповідь, в якій вказала, що відповідно до вимог п. 2 рішення Національної ради від 27.02.2008р. № 439, з 01.03.2008р. було припинено прийом документів на ліцензування провайдерів програмної послуги, які суперечать вимогам Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач, затвердженого рішенням Національної ради від 12.12.2007р. № 1787. Посилаючись на це рішення, представникові ТОВ “ТРК “Надежда” 19.03.2008р. було відмовлено у реєстрації заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги. Відповідачем не були надані будь-які роз'яснення, в чому саме полягає порушення позивачем Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм. Національна рада повідомила позивача про те, що своїм рішенням № 652 від 02.04.2008г. відмінила п.2 рішення Національної ради № 439, і позивач може повторно подати заяву про видачу відповідної ліцензії до Національної ради.

24.04.2008р. заява позивача про видачу ліцензії з додатками до неї була зареєстрована Національною радою у секторі прийому ліцензійної документації за № 7/673. Заява та додатки до неї були прошиті, скріплені печаткою підприємства з поміткою “прошито та пронумеровано 352 (триста п'ятдесят два) аркуша, завірені підписом відповідальної особи.

Рішенням № 1245 від 09.07.2008 р. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення відмовила ТОВ „ТРК „Надежда” у задоволенні заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги на підставі ст. ст. 24, 28, 30, 40, 42 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, заява повивача повернута на доопрацювання.

            Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до приписів ст. 14 Закону України „Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення”, ст. ст. 23, 39, 40 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” право на здійснення господарської діяльності з надання програмної послуги пов'язується з отриманням суб'єктом господарювання (в даному разі, позивачем) ліцензії провайдера програмної послуги і затвердженого Національною радою складу пакету універсальної програмної послуги.

Заява про видачу ліцензії провайдера програмної послуги подається відповідно до вимог статті 24 цього Закону. Судом перевірено та встановлено, що позивач, у строгій відповідності до вимог ст. ст. 24, 39, 30 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” тричі подавав Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги. При цьому позивачем були дотриманні усі вимоги, передбачені ст. ст. 24 та 40 Закону, до заяви та пакету ліцензійних документів.

Згідно з ч. 5 ст. 40 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” відповідач,отримавши заяву про видачу ліцензії провайдера програмної послуги від позивача,повинен був розглянути її і прийняти рішення щодо неї у місячний термін з дня її надходження до Національної ради.

Таким чином, оскільки у відповідності до ч. 2 ст. 40 цього закону ліцензування діяльності (мовлення) кабельного телебачення і радіомовлення здійснюється за реєстраційним принципом, ліцензія видається без конкурсу на підставі заяви на термін 10 років, відповідач був зобов'язаний у місячний термін з дня надходження заяви прийняти рішення про видачу позивачу ліцензії провайдера програмної послуги та затвердження пакету програм універсальної послуги.

В порушення зазначених вимог відповідачем було прийняте рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги та повернення заяви на доопрацювання. Суд вірно вказує на відсутність мотивування в рішенні, яким відмовлено позивачу в задоволенні заяви та про порушення строків, передбачених ст. 40 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”.

Законами України у сфері телебачення та радіомовлення не передбачена можливість повернення суб'єкту господарювання заяви на отримання ліцензії та відмови у видачі ліцензії провайдера програмної послуги.

Суд першої інстанції зробивши системний аналіз ст. ст. 28, 30, 42 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” вірно визначився, що посилання відповідача в рішенні про відмову у задоволенні заяви про видачу ліцензії провайдера програмної послуги позивачу на  є безпідставними.

Судом також встановлено, що позивачем на засіданні Національної ради відповідно до листа № 146/01 від 07.07.2008р. були надані додаткові документи - доповнення до договорів на право ретрансляції телепрограм, укладених з правовласниками (представниками) іноземних програм, які не підпадають під юрисдикцію країн, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Європейську конвенцію, які свідчать, що програми у складі програмної послуги позивача є адаптовані відповідно до ст. 42 Закону (документи на 30 аркушах). Зазначені документи свідчать про те, що іноземні програми відповідають вимогам ст. 42 Закону. Відповідачем зазначені документи не були прийняти до уваги. Відповідно до ч. 9 ст. 24 Закону України “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” усі рішення Національної ради оприлюднюються не пізніше 10 днів з дня їх прийняття. Рішення індивідуальної дії набирають чинності з дня їх прийняття, а рішення, які мають регуляторний характер, набирають чинності з дня їх оприлюднення. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” рішення Національної ради, які застосовуються неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, повинні обов'язково бути оприлюдненні у “Офіційному віснику” та у газеті “Урядовий кур'єр”. Оприлюднення регуляторних актів у інший спосіб на підставі ч. 2 ст. 57 не породжує будь яких наслідків.

Рішення відповідача № 1787 від 12.12.2007 р. “Про затвердження Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач” та рішення № 439 від 27 лютого 2008р. “Про внесення змін до Положення про порядок ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач” мають ознаки регуляторного акту. Разом з тим, зазначені рішення не були оприлюднені у “Офіційному віснику” та у газеті “Урядовий кур’єр”.

Сукупність досліджених обставин обґрунтованодають суду підстави для висновку про те, що дії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з прийняття рішень №№ 1787 від 12.12.2007 р. та 439 від 27.02.2008 р. не відповідають положенням частини 2 ст.19 Конституції України та іншим нормам діючого законодавства України, а зазначені регуляторні рішення Національної ради не відповідають вимогам ч. 9 ст. 24 Закону “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” та ст. 12 Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

У відповідності до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішеннями Національної ради № 1787 та № 439 встановлені інші, ніж встановлені Законом України „Про телебачення і радіомовлення”, вимоги щодо порядку ліцензування мовлення (кабельного) та здійснення ретрансляції телерадіопрограм та передач, тобто виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими нормативними актами, при вирішенні цього спору підлягає застосуванню саме Закон України „Про телебачення і радіомовлення”, а не зазначені рішення Національної ради. Таким чином,  відповідач не мав правових підстав у відмові позивачу у видачі ліцензії провайдера програмної послуги на підставі ст. 42 Закону.

            Судова колегія вважає, що постанова першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасована чи змінена з підстав, що наведені в апеляційній скарзі, судом ретельно перевірено доводи сторін і дано їм вірну оцінку, постанова суду від 19 вересня 2008 року є законною та обґрунтованою.

            З урахуванням викладеного, керуючись статтями  2, 11, 117, 118, 159, 160, 184, 195, 196, 198 – 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

                                                            У Х В А Л И Л А :

            Апеляційну скаргу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року по справі № 2-а-14914/08/0570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Телерадіокомпанія “Надежда” до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення м. Київ про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії  - залишити без задоволення.

            Постанову  Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2008 року по справі № 2-а-14914/08/0570 - залишити без змін.

            Вступна та резолютивна частини постанови ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені – 16 січня 2009 року, повний текст буде виготовлений – 21 січня 2009 року.      Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий:                                                                                      Сухарьок М.Г.

Судді:                                                                                                  Гаврищук Т.Г.

                                                                                                            Білак С.В.