Постанова № 32670103, 30.07.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/2520/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Паншиної І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

03.07.2013 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом (зі змінами) до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - Чернігівська ОДПІ ГУМ у Чернігівській області) і просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Чернігівська МДПІ ДПС) від 02.04.2013 № 0000521700. Свої вимоги позивач мотивує тим, що прийняте Чернігівською МДПІ ДПС податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 20 293,00 грн. (за основним платежем 15 417,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 876,00 грн.) є протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надані всі первинні документи, згідно з якими отримані від контрагентів ПК «Евролюкс», ТОВ «Альфакомтрейд» та ТОВ «Іст Сейл Маркет» товари (роботи, послуги) пов'язані та були використані в межах господарської діяльності, а тому позивач мав право на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту. Крім того, угоди між позивачем та вищезазначеними контрагентами як на момент винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення так і на момент звернення до суду в установленому порядку недійсними не визнані. Також, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 визнано протиправним та скасовано наказ Чернігівської МДПІ ДПС від 10.12.2012 № 488 «про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3.», визнано протиправними дії Чернігівської МДПІ ДПС щодо проведення позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за листопад 2010 року, червень-липень 2011 року, грудень 2011 року, а тому відсутні будь-які підстави для збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ, та як наслідок оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в їх задоволенні відмовити та зазначила, що Чернігівською МДПІ ДПС проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковим деклараціям з ПДВ за листопад 2010 року, червень-липень 2011 року, грудень 2011 року. За результатами складено акт перевірки та встановлено порушення позивачем вимог Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ) та Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого сума здійсненої господарської операції не підтверджена податковою накладною, а отже податковий кредит за листопад 2010 року завищений на загальну суму 12 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 2 000,00 грн.; завищено податковий кредит за період з 01.06.2011 по 30.11.2011 на суму ПДВ 9 666,67 грн.; завищено податковий кредит за період з 01.12.2011 по 31.12.2011 на суму ПДВ - 3 750,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 № 0000521700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 20 293,00 грн. (15 417,00 грн. за основним платежем та 4 876,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган посилається на акти, а саме: 1. ДПІ у м. Херсоні від 21.07.2011 № 2599/23-2/31047798 про результати невиїзної документальної перевірки ПК «Евролюкс» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з постачальниками та з контрагентами-покупцями за листопад, грудень 2010 року та з ТОВ «Арт Мюзік» та з контрагентами-покупцями за березень 2011 року, яким встановлено порушення ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПК «Евролюкс» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст.662, 655, 656 ЦК України. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за листопад, грудень 2010 року та березень 2011 року, які підпадають під визначення ст.3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.3 Закону про ПДВ та пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.185.1 ст.185 ПК України; 2. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 30.11.2011 № 1438/3-23-40-37414425 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Альфакомтрейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за березень-серпень 2011 року, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача та ТОВ «Альфакомтрейд» в червні-липні 2011 року, при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації встановлено, що ТОВ «Альфакомтрейд» має ознаки фіктивності; 3. ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.10.2012 № 4470/22-8/37813842 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Іст Сейл Маркет» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Терикон Маркет» за період з 01.12.2011 по 31.01.2012, яким встановлено, що ТОВ «Іст Сейл Маркет» та його посадові особи не знаходяться за податковою адресою, про що складено акт з питань перевірки фактичного місцезнаходження. З даного акту вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Іст Сейл Маркет» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «Іст Сейл Маркет», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Іст Сейл Маркет» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Тому представник відповідача вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Позивач 27.04.2001 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця Чернігівською районною державною адміністрацією Чернігівської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_3 та з 11.01.2008 є платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом НОМЕР_4 про реєстрацію платника ПДВ (а.с.53-54).

Судом встановлено, що на підставі ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1, п.78.4 ст.78, п.п.81.1 ст.81, п.п.82.2 ст.82 ПК України, повідомлення від 10.12.2012 № 213 та наказу від 10.12.2012 № 448 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковим деклараціям з ПДВ за листопад 2010 року, червень-липень 2011 року, грудень 2011 року, відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складено акт від 21.12.2012 № 187/17/НОМЕР_2 (далі - акт перевірки) (а.с.8-18).

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону про ПДВ, оскільки сума здійсненої господарської операції не підтверджена податковою накладною, а отже податковий кредит за листопад 2010 року завищений на загальну суму 12 000,00 грн., в тому числі ПДВ 2 000,00 грн.;

п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, п.п.2.2 наказу Мінтранспорту України та Мінстату України від 07.08.1996 № 228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» завищено податковий кредит за період з 01.06.2011 по 30.11.2011 на суму ПДВ 9 666,67 грн.;

п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, п.п.2.2 наказу Мінтранспорту України та Мінстату України від 07.08.1996 № 228/253 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи» та в порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216 ЦК України завищено податковий кредит за період з 01.12.2011 по 31.12.2011 на суму ПДВ 3 750,00 грн.

На підставі акту перевірки Чернігівською МДПІ ДПС винесено податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 № 0001151740, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 23 125,50 грн. (15 417,00 грн. за основним платежем та 7 708,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.19).

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням позивачем 07.03.2013 подано скаргу до Державної податкової служби у Чернігівській області (далі - ДПС у Чернігівській області).

ДПС у Чернігівській області рішенням від 29.03.2013 № 124/Б/10-215 скасовано податкове повідомлення-рішення Чернігівської МДПІ ДПС від 01.02.2013 № 0001151740 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 2 832,50 грн., а скаргу від 07.03.2013 в цій частині задоволено; залишено без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення в іншій частині - всього в сумі 20 293,00 грн. (податок - 15 417,00 грн., санкція - 4 876,00 грн.), а скаргу від 07.03.2013 в цій частині залишено без задоволення (а.с.20-25).

02.04.2013 Чернігівською МДПІ ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000521700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 20 293,00 грн. (за основним платежем - 15 417,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 876,00 грн.) (а.с.26).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що в листопаді 2010 року, червні-липні 2011 року, грудні 2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами ПК «Євролюкс», ТОВ «Альфакомтрейд», та ТОВ «Іст Сейл Маркет» з приводу купівлі запчастин для автомобілів.

Позивачем (Покупець) були укладені наступні договори:

30.06.2011 з ТОВ «Альфакомтрейд» (Постачальник) укладено договір поставки № 057/1 (а.с.61-62) та специфікації до нього (а.с.63-64). Відповідно до вказаного договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити Покупцеві продукцію, яка вказана у специфікаціях до цього Договору, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити продукцію. Так, на протязі червня-липня 2011 року ТОВ «Альфакомтрейд» було надано позивачу продукцію, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Альфакомтрейд» суму за придбану продукцію. Розрахунки між Постачальником та Покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами;

28.12.2011 з ТОВ «Іст Сейл Маркет» (Постачальник) укладено договір поставки № 312 (а.с.76) та специфікацію до нього (а.с.77). Відповідно до вказаного договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, поставити Покупцеві продукцію, яка вказана у специфікації до цього Договору, а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити продукцію. Так, на протязі грудня 2011 року ТОВ «Іст Сейл Маркет» було надано позивачу продукцію, а позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Іст Сейл Маркет» суму за придбану продукцію. Розрахунки між Постачальником та Покупцем здійснювались в безготівковій формі, що не заперечується сторонами.

Крім того, в листопаді 2010 року позивач мав господарські відносини з ПК «Евролюкс» щодо придбання запчастин.

Реальність виконання вказаних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: рахунками-фактури, видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, накладними, виписками банку (а.с.55-58, 65-75, 78-80).

Вказані операції належними чином відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, що підтверджується реєстрами отриманих та виданих податкових накладних (а.с.81-100).

Дані запчастини встановлено на транспортні засобі, які перебувають у позивача на праві власності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів та використовуються останнім у господарській діяльності (а.с.101-104).

Також, необхідно зазначити, що на підтвердження використання власного транспортного засобу ОСОБА_3 в господарській діяльності позивача підтверджується договорами на перевезення вантажу, актами здачі-прийняття робіт, договорами-заявками на перевезення вантажу, актами виконаних робіт, талонами замовника, товарно-транспортними накладними, а тому позивачем доведено факт правомірності придбання автозапчастин для ремонту автомобіля, який було використано в межах господарської діяльності (а.с.105-178).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеними контрагентами відповідач посилається на акти, а саме: ДПІ у м. Херсоні від 21.07.2011 № 2599/23-2/31047798 про результати невиїзної документальної перевірки ПК «Евролюкс» з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з постачальниками та з контрагентами-покупцями за листопад, грудень 2010 року та з ТОВ «Арт Мюзік» та з контрагентами-покупцями за березень 2011 року, яким встановлено порушення ч.1 ст.201, ч.1-6 ст.203, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПК «Евролюкс» при придбанні та продажу товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.ст.662, 655, 656 ЦК України. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за листопад, грудень 2010 року та березень 2011 року, які підпадають під визначення ст.3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.3 Закону про ПДВ та пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.185.1 ст.185 ПК України; 2. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 30.11.2011 № 1438/3-23-40-37414425 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Альфакомтрейд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за березень-серпень 2011 року, яким не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача та ТОВ «Альфакомтрейд» в червні-липні 2011 року, при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації встановлено, що ТОВ «Альфакомтрейд» має ознаки фіктивності; 3. ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22.10.2012 № 4470/22-8/37813842 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Іст Сейл Маркет» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Терикон Маркет» за період з 01.12.2011 по 31.01.2012, яким встановлено, що ТОВ «Іст Сейл Маркет» та його посадові особи не знаходяться за податковою адресою, про що складено акт з питань перевірки фактичного місцезнаходження. З даного акту вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Іст Сейл Маркет» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «Іст Сейл Маркет», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Іст Сейл Маркет» та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (а.с.183-202).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентами.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків Чернігівська ОДПІ ГУМ у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеним контрагентом укладено позивачем з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1.6, п. 1.7 ст. 1 Закону про ПДВ, що діяв в періоді, що перевірявся, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно із п.п. 7.1, 7.2 ст. 7 цього Закону, а податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з п. 7.4 ст. 7 Закону.

Згідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Дані норми Закону про ПДВ повністю кореспондуються з вимогами ПК України.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені (а.с.57,67,73,79).

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представником позивача факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім того, необхідно зазначити, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2013 скасовано постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.04.2012 та прийнято нову, якою вимоги ФОП ОСОБА_3 задоволено та визнано протиправним та скасовано наказ Чернігівської МДПІ ДПС від 10.12.2012 № 488 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3.»; визнано протиправними дії Чернігівської МДПІ ДПС щодо проведення позапланової документальної перевірки ФОП ОСОБА_3.з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ за листопад 2010 року, червень-липень 2011 року, грудень 2011 року (а.с.47-52).

Після проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3, на підставі якої винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, дії Чернігівської МДПІ ДПС визнано протиправними.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Чернігівською МДПІ ДПС не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 202,93 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 202,93 грн., що підтверджується квитанцією № 5575.1149.1 від 28.06.2013 (а.с.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 202,93 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.04.2013 № 0000521700 Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 202 (двісті дві) грн. 93 коп.

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст.ст. 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Тихоненко