Ухвала суду № 32662463, 22.07.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

22.07.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22ц-797/1445/2013р. Головуючий в першій інстанції Кукурекін К.В.

Категорія 20 Доповідач в апеляційній інстанції Саліхов В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2013 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Саліхова В.В.,

суддів - Андрейченко О.А., Єфімової В.О.

за участю секретаря - Пасічник Г.В.

позивача - ОСОБА_3

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 03 грудня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання угоди удаваною та визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2012 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в частині умов про визначення покупця квартири удаваним, визнання ОСОБА_5 покупцем вказаної квартири, визнання за ОСОБА_5 право власності на останню з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири.

Вимоги позову мотивовані тим, що 28.03.2008р. ОСОБА_3 за рахунок власних та кредитних коштів придбала для своєї дочки - ОСОБА_5 спірну квартиру, проте внаслідок певних життєвих обставин оформила останню на свою близьку подругу - відповідачку по справі, на тих умовах, що за першою вимогою ОСОБА_4 в будь-який час переоформить вищевказану квартиру на справжнього власника. У лютому 2012 року позивач ОСОБА_3 повідомила відповідача про намір продати квартиру та запропонувала їй прийти до нотаріуса для оформлення довіреності на право розпорядження квартирою, погодивши з нею день та час вказаних дій. Однак, напередодні відповідач відмовилася від видачі будь-якого доручення та взагалі від переоформлення квартири.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 03.12.2012р. (з урахуванням додаткового рішення суду від 26.03.2012р.) позовні вимоги задоволені. Вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з рішенням місцевого суду від 03.12.2012р., відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить останнє скасувати та ухвалити нове рішення по справі про відмову у задоволенні позову. Доводи скарги обґрунтовані тим, що місцевий суд при ухваленні оскаржуваного рішення порушив норми матеріального та процесуального права, неправильно визначив характер спірних правовідносин, не дав належну правову оцінку останнім та обраному позивачами способу захисту порушених прав, і застосував при вирішенні даного спору закон, який не розповсюджується на спір між сторонами по справі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, тому суд відповідно до ч.2 ст.305 ЦПКИ України розглянув справу без його участі.

Заслухавши головуючого, пояснення позивача по справі, дослідивши долучені до матеріалів справи докази, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела факт укладення договору купівлі-продажу спірної квартири покупцем ОСОБА_4 з метою приховання договору купівлі-продажу, де фактичним покупцем була донька позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач ОСОБА_3 на початку 2008 року вирішила купити для своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_5 квартиру у м.Севастополі, а оскільки на той момент у неї були складні відносини з її чоловіком, вона запропонувала своїй подрузі ОСОБА_4 оформити цю квартиру на себе, а потім переоформити на ОСОБА_5 З умовами своєї подруги ОСОБА_4 погодилася. 28 березня 2008 року приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був посвідчений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, в якому в якості покупця була зазначена ОСОБА_4 (а.с.10-11) З моменту укладання вищезгаданого договору купівлі-продажу спірна квартира ОСОБА_4 не передавалася, усі документи на останню зберігалися у ОСОБА_3, яка і сплачувала за неї комунальні послуги (а.с.74-106). Більш того, за рахунок коштів позивача у спірній квартирі було зроблено ремонт. 14.02.2012 року позивач ОСОБА_5 повідомила відповідача про те, що її родина має бажання продати вищезгадану квартиру, а тому від неї потрібно отримати доручення на ці дії. ОСОБА_4 відмовилася надавати таку довіреність, а 28 квітня 2012 року, скориставшись тим, що на цей час в останній ніхто не проживав змінила вхідні замки.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що в суді першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_3 з часу купівлі вищезгаданої квартири робила в ній ремонт та сплачувала комунальні послуги, а також з огляду на наданий позивачкою оригінал договору купівлі-продажу та документів на підтвердження наявності у неї коштів на купівлю спірної квартири (а.с.4-7), та зважаючи на покази свідків, які у повній мірі узгоджуються з поясненнями позивачки та вказують на обставини укладення удаваного договору купівлі-продажу, який фактично приховував договір купівлі-продажу покупцем, яким була неповнолітня ОСОБА_5, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 є удаваним і між сторонами виникли інші права та обов'язки, ніж передбачені в останньому.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_5 діяли свідомо для досягнення мети приховання вищезгаданого договору купівлі-продажу, оскільки після укладення останнього спірна квартира не була фактично прийнята відповідачем ОСОБА_4, протягом майже 4 років вона інтересу до спірної квартири не виказувала, та не надала суду будь-яких доказів на підтвердження наявності у неї на час складання вищезгаданого договору купівлі-продажу квартири коштів на її придбання.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку всім доказам, які надали сторони та дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивачів, в зв'язку з чим задовольнив їх позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що в суді першої інстанції не було доведено, що фактичним покупцем квартири АДРЕСА_1 була неповнолітня ОСОБА_5 колегія суддів вважає такими, що не підтверджуються матеріалами справи, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Також необґрунтованими, на думку колегії суддів, є посилання відповідача на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки дані обставини не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Таким чином, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду чи доводили б порушення ним вимог матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 307,313,315 ЦПК України, колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду міста Севастополя від 03 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: А.А. Андрейченко

В.О. Єфімова