Постанова № 32659339, 29.07.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.07.2013 р. справа №908/998/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Марченко О.А.суддівРадіонової О.О., Татенко В.М. за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_4 - довіреність №818684 від 19.09.2012р.від відповідача: ОСОБА_5 - довіреність №107209 від 26.04.2013р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від14.05.2013р. (повний текст підписано 20.05.2013р.) по справі№908/998/13 (суддя Попова І.А.) за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_7, м. Запоріжжя до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя пророзірвання договору оренди №018/10/12 від 18.10.2012р. та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 20 400,00грн., штрафу в розмірі 12 880,00грн., пені в розмірі 83,13грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.05.2013р. у справі №908/998/13 позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, м. Запоріжжя до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя про розірвання договору оренди №018/10/12 від 18.10.2012р. та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 20 400,00грн., штрафу в розмірі 12 880,00грн., пені в розмірі 83,13грн. - задоволені частково та з відповідача на користь позивача стягнуто 20 400,00грн. основного боргу, 2 380,00грн. штрафу, 83,13грн. пені та 2 326,06грн. судових витрат.

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, м. Запоріжжя подана апеляційна скарга, в якій остання просить скасувати судове рішення у зв'язку з тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки, викладенні у рішенні суду, не відповідають обставинам справи; судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник вважає необґрунтованою стягувану суму заборгованості.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, у задоволенні скарги відмовити, про що також зазначив у наданому відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача наполягає на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні судового рішення та відмові у задоволенні позову.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_7, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя про розірвання договору оренди №018/10/12 від 18.10.2012р. та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 20 400,00грн., штрафу в розмірі 12 880,00грн., пені в розмірі 83,13грн.

Позовні вимоги до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди №018/10/12 від 18.10.2012р. щодо сплати у встановлений строк орендної плати, в результаті чого за відповідачем за період з січня 2013р. по березень 2013р. утворилась заборгованість з орендної плати в сумі 20 400,00грн., на яку позивачем також нарахована пеня та штраф. Виходячи з факту порушення відповідачем умов договору, позивач заявив вимоги про розірвання спірного договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором оренди №018/10/12 від 18.10.2012р., проте вимоги про стягнення штрафу в розмірі 10 500,00грн. суд визнав необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Так, 18.10.2012р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (орендар) укладено договір оренди №018/10/12, за умовами п.1.1 якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти у тимчасове, оплатне користування нежитлове приміщення загальною площею 132,5 кв.м. будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.2.1 договору об`єкт оренди надається орендарю з метою торгівлі продовольчими товарами.

Факт передачі об`єкту оренди орендарю підтверджується актом прийому-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін. Об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання акту прийому-передачі, що є невід`ємною частиною договору (п.п.3.1-3.3 договору).

Згідно із п.4.1 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 15.10.2013р. Термін оренди обчислюється з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Порядок розрахунків та розмір плати за користування об'єктом оренди узгоджено розділом 5 договору, пунктом 5.1 якого передбачено, що плата за користування об'єктом оренди, визначена договором, сплачується орендарем щомісячно на підставі пред'явленого орендодавцем рахунку протягом трьох днів з моменту його отримання, але не пізніше 10-го календарного дня поточного місяця, за який здійснюється оплата у національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця. Орендна плата за перший місяць оренди здійснюється орендодавцем в розмірі 1 500,00грн. (у т.ч. ПДВ 20%) наперед в повному розмірі в день підписання акту прийому-передачі об'єкту оренди згідно п.3.2 договору.

Пунктом 5.2 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 18.10.2012р.) передбачено, що розмір плати за користування об'єктом оренди за місяць складає 8 500,00грн., сплачується в готівковому порядку орендарем орендодавцю на умовах договору. Орендна плата по договору не підлягає індексації.

Як вбачається з матеріалів справи, у орендне користування відповідач прийняв об'єкт оренди за актом приймання - передачі від 18.10.2012р.

На сплату орендних платежів відповідачу пред'являлись рахунки-фактури №Р-00000003 від 14.02.2013р., №Р-00000004 від 14.02.2013р., №Р-00000009 від 18.03.2013р., докази направлення яких залучені до матеріалів справи.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За твердженням позивача, відповідач в узгоджені строки та в узгоджених розмірах орендну плату не вносив, внаслідок чого за останнім склалася заборгованість з орендної плати за період з січня 2013р. по березень 2013р. в сумі 20 400,00грн., зокрема, за січень 2013р. орендна плата внесена частково в розмірі 5 100,00грн., заборгованість складає 3 400,00грн., а за лютий 2013р. та березень 2013р. по 8 500,00грн.

20.02.2013р. позивачем на адресу відповідача направлялась претензія №1-19/02/2013-пр від 19.02.2013р. з вимогою про погашення виниклої заборгованості, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до вимог, передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням у свою чергу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Таким чином, оскільки доказів оплати заборгованості з орендної плати за договором оренди в розмірі 20 400,00грн. відповідачем не надано, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 20 400,00грн. за період з січня 2013р. по березень 2013р.

Крім вказаного, позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 12 880,00грн. та пені в розмірі 83,13грн.

Згідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст.ст.216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Приписами п.7.3 договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання орендарем обов'язків, передбачених п.п.5.1, 5.2 даного договору, орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 20% від суми орендної плати, що підлягала оплаті у відповідний період, за який нараховано штраф.

Пунктом 7.4 договору встановлено, що за невиконання чи за неналежне виконання орендарем обов'язків, передбачених п.п.5.1, 5.2, 5.5 даного договору, орендар додатково до штрафу, передбаченого п.7.3 цього договору сплачує орендодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми не внесеної в термін орендної плати, за кожний день прострочення.

На підставі зазначеного позивачем нарахована пеня в розмірі 83,13грн. за період з 04.03.2013р. по 20.03.2013р. (застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ) та штраф в розмірі 20% від суми орендної плати, яка підлягала оплаті за січень 2013 р., в розмірі 680,00грн. та за лютий 2013р. в розмірі 1700,00грн., загалом 2 380,00грн.

Таким чином, розглянувши розрахунок позивача, враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань по оплаті орендних платежів, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду щодо обґрунтованості представленого розрахунку та вважає, що вимоги позивача в цій частині не суперечать ст.232 ГК України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а тому підлягають задоволенню. При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наразі, вимоги про стягнення штрафу в розмірі 5 500,грн. за прострочення здавання об'єкта оренди відповідно до п.7.5 договору та штрафу в розмірі 5 000,00грн. за не приведення об'єкта оренди у первісний стан відповідно до п.7.9 договору, судом першої інстанції правомірно залишені без задоволення, з огляду наступне:

Так, пунктом 7.5 договору оренди передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання орендарем обов'язків, передбачених п.п.3.6, 10.3 договору, він сплачує орендодавцю штраф 500,00грн. за кожний день прострочення повернення об'єкта оренди орендодавцю.

Відповідно до п.7.9 договору у випадку порушення п.6.4.22 договору, тобто у разі відмови орендаря у встановлені цим пунктом договору строки привести об'єкт оренди у первісний стан, який існував на момент укладання договору, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю штрафу в розмірі 5 000,00грн.

Згідно ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до приписів ст.188 ГК України договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням.

Оскільки між сторонами виникли спірні питання щодо нараховування заборгованості за договором найму (оренди) №018/10/12 та за результатами дослідження обставин справи місцевим судом встановлено підстави для розірвання договору оренди, тому вимоги про стягнення штрафу за прострочення повернення об'єкту оренди та за не приведення об'єкту оренди у первісний стан є передчасними.

З огляду на зазначене, апеляційний суд підтримує висновок суду першої інстанції, що вимоги про стягнення штрафу в розмірі 5 500,00грн. та 5 000,00грн. є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

На ряду з зазначеним, позивач просить суд розірвати договір оренди №018/10/12 від 18.10.2012р., укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6.

За умовами п.8.1 договору орендодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку із повідомленням орендаря за 10 днів, якщо орендар порушить умови договору, зокрема і умови п.п.5.1, 5.2, 5.5, 6.4.2.1 договору.

Як зазначає позивач, 01.02.2013р. ним направлялася відповідачу додаткова угода про розірвання договору оренди, проте домовленості щодо розірвання договору з відповідачем не досягнуто.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

В свою чергу, відповідно до позовної заяви позивач заявляє вимоги про розірвання договору оренди №018/10/12 від 18.10.2012р.

Згідно із ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Із змісту цієї норми слідує, що визначення істотності порушення є оціночним поняттям, яке повинно вирішуватися з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

У відповідності до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтями 284, 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Приписами ст.283 ГК України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.291 ГК України імперативно встановлено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Згідно з ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому повинні враховуватися приписи ч.2 ст.651 ЦК України які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 782 ЦК України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Наразі, визначена ст.782 ЦК України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця у цивільних відносинах.

Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене ч.1 ст.782 ЦК України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Як встановлено господарським судом, відповідач належним чином не виконував зобов'язання щодо внесення орендної плати у встановлені договором строки. Таким чином, істотне порушення орендарем такої умови договору оренди майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року №15-рп/2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

За таких обставин, беручи до уваги, що відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов'язань за договором оренди №018/10/12 від 18.10.2012р. стосовно здійснення повної та своєчасної оплати за майно, що орендується, господарський суд дійшов законного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди №018/10/12 від 18.10.2012р.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм законодавства при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Рішення господарського суду Запорізької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2013р. у справі №908/998/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за вказаними в ній мотивами - без задоволення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви та судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача по справі.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.05.2013р. у справі №908/998/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 23.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписано 26.07.2013р.

Головуючий О.А. Марченко

Судді: О.О. Радіонова

В.М. Татенко