Рішення № 32659329, 23.07.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 липня 2013 р. Справа № 902/763/13

Провадження № 14/902/55/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Горейка М.В.,

у відсутності представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: приватного підприємства "Адлєр" (вул. Ямська, 28-а, м. Київ, 03038)

до: дочірнього підприємства "Біріт-Надія" (вул. Жовтнева, буд. 2, с. Животівка, Оратівський район, Віннницька область, 22623)

про стягнення 222340,68 грн. заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство "Адлєр" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з дочірнього підприємства "Біріт-Надія" заборгованості в сумі 222340,68 грн. за договором поставки №183/Н від 06.08.2012 року.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 29 травня 2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/763/13 з призначенням її до розгляду.

09.07.2013р. ухвалою суду розгляд справи відкладено до 23.07.2013р. через неявку представника відповідача та неподання ним витребуваних доказів.

В судове засідання на визначену дату (23.07.2013р.) представники сторін не з'явилися не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином ухвалою суду, яка надсилалася їм рекомендованою кореспонденцією. При цьому, факт належного повідомлення позивача підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 09.07.2013р., а відповідача- повідомленням про вручення поштового відправлення вх. №6584 від 19.07.2013р., підписаним представником останнього 17.07.2013р.

Разом з тим, 15.07.2013р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання №01/21 від 09.07.2013р., в якому він заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив провести розгляд справи за його відсутності.

Суд, зважаючи на достатність доказів для вирішення даного спору по суті, задовольнив вищевказане клопотання позивача відповідно до приписів ст. 22 ГПК України, відтак ухвалив провести розгляд справи за відсутності останнього.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників відповідача, а також позивача, оскільки останнім в обґрунтування заявлених позовних вимог, надано достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Беручи до уваги приписи ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

06.08.2012р. між приватним підприємством "Адлєр" (позивач, продавець) та дочірнім підприємством "Біріт-Надія" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №183/Н (а.с. 11-13).

Згідно із п.п. 1.1, 1.2 Договору предметом договору є товар (насіння), який належить продавцю на момент укладення договору або буде набутий продавцем у майбутньому.

Пунктом 2.1 Договору сторони обумовили, що асортимент товару, його кількість, ціна, визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору прийом передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю. Разом із товаром постачальник передає покупцю оригінальні товаро-супровідні документи. Покупець зобов'язаний передати постачальнику оригінал довіреності та/або оформити відповідні документи згідно договору генерального доручення.

Пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що оплата товару проводиться наступним чином: 30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.08.2012р. та 70% вартості-в строк до 30.11.2012р. Без виставлення рахунка-фактури.

Додатком №1 від 06.08.2012р. сторони погодили найменування, кількість, ціну та терміни поставки товару (а.с. 14).

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу товар на суму 226040 грн. на підставі видаткової накладної №РН-0000475 від 10.08.2012р. та акту приймання-передачі продукції №РН-0000475 від 10.08.2012р., на яких присутні підписи обох сторін щодо передачі та приймання товару (а.с. 20, 23).

Товар був прийнята відповідачем на підставі довіреності №163 від 10.08.2012р. (а.с. 21) в повному обсязі без будь-яких зауважень та без претензій, що підтверджується підписами уповноваженої особи відповідача на вказаних видатковій накладні та акті прийому-передачі продукції. Однак, останній свої договірні зобов'язання виконав частково, за поставлений товар розрахувався лише в сумі 67812 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №485 від 13.08.2012р. (а.с. 15).

Таким чином, зважаючи на вище викладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 158228 грн.

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар спонукало позивача звернутись за захистом порушеного права до суду.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору поставки №183/Н від 06.08.2012р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 158228 грн. боргу за поставлений товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 10664 грн. 13 коп. пені, 21328 грн. 27 коп.- 30% річних, 474 грн. 68 коп. інфляційних втрат за період з 01.12.2012р. по 13.05.2013р. та 31645 грн. 60 коп. штрафу, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, п. 8.2 Договору сторони обумовили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 8.4 Договору покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Згідно із п. 8.6 Договору сторони згідно п. ст. 625 ЦКУ України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 30% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку штрафу, 30% річних та інфляційних втрат судом не виявлено помилок, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Поряд з цим, здійснивши за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" обрахунок пені нарахованої за вказаний позивачем період, суд визначив її розмір в сумі 10635 грн., яка в сукупності є меншою ніж та, що заявлена позивачем, а тому решта заявлених до стягнення пені в розмірі 29 грн. 10 коп. задоволенню судом не підлягає.

При цьому, суд зазначає, що одночасне стягнення штрафу і пені та стягнення 30% річних чітко узгоджується з вимогами чинного законодавства України, зокрема положенням ст. 231 ГК України, якою підтверджується можливість одночасного застосування штрафу і пені за порушення господарських зобов'язань та положенням ст. 625 ЦК України, якою передбачено право сторін самостійно встановлювати в договорі інший розмір процентів річних, ніж той який передбачений Законом (3% річних).

Крім того, позивач просить суд також стягнути з відповідача 1500 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Згідно із статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Так, до матеріалів справи, в якості доказу надання послуг адвокатом, позивачем доданий договір про надання адвокатських (правових) послуг №01/05/2013 від 13.05.2013р., укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем Бонтлабом В.В., свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Бонтлаба В.В. серії ВО3 №164362 від 30.10.2008р., свідоцтво про право на заяття адвокатською діяльністю №3280 від 24.04.2008р., а також платіжне доручення №1116 від 15.05.2013р. про перерахування 1500 грн. за надання адвокатських послуг згідно договору №01/05/2013 від 13.05.2013р.

Поряд з цим, як визначено пунктом 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому адвокат має отримати таку суму гонорару.

Виходячи зі змісту ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокати не можуть займатися підприємницькою діяльністю. Їх діяльність відповідно віднесена до незалежної діяльності.

А згідно листа Національного банку України від 25.07.2006 № 11-111/2790-7749 Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (п. 4.5), яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (зі змінами), встановлено окремий порядок відкриття поточних рахунків адвокатам для здійснення їх професійної діяльності, а також передбачено, що кошти за цими рахунками використовуються згідно з порядком, установленим для використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання. Відповідно до п. 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280, кошти адвокатів відображаються у класі 2 Плану рахунків і обліковуються за балансовим рахунком 2620 "Кошти на вимогу фізичних осіб" (роз'яснення надано листом Національного банку України від 29.04.2005 № 25-111/668-4449).

З вищезазначених норм вбачається, що у адвоката має бути відкритий балансовий рахунок 2620, на який і має перераховуватися його гонорар.

Як вбачається з платіжного доручення №1116 від 15.05.2013р., позивач сплатив грошові кошти у розмірі 1500 грн. на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця Бонтлаба В.В. (код ІПН: 2905313571).

Отже, Бонтлаб В.В. виступає у відносинах із позивачем в двох різних статусах, як адвокат - надає правові послуги та як суб'єкт господарювання - отримує від довірителя кошти.

Для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат, то такий гонорар має бути сплачено саме адвокату, а не підприємцю. Оскільки позивачем сплачено 1500 грн. не адвокату, то вказана сума не може бути віднесена до судових витрат та не підлягає поділу між сторонами спору за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, вимоги про стягнення 1500 грн. витрат на правову допомогу задоволенню не підлягають.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вище наведеному та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, штрафу та 30% річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до п.3 ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Водночас, у зв'язку із зайвою сплатою позивачем судового збору при зверненні з позовом до суду, судовий збір у розмірі 53 грн. 19 коп. підлягає поверненню позивачу відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства "Біріт-Надія" (вул. Жовтнева, буд. 2, с. Животівка, Оратівський район, Віннницька область, 22623, код ЄДРПОУ 34313814) на користь приватного підприємства "Адлєр" (вул. Ямська, 28-а, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 35954742) 158228 грн. основного боргу, 10635 грн. пені, 21328 грн. 27 коп.- 30% річних, 474 грн. 68 коп. інфляційних втрат, 31645 грн. 60 коп. штрафу та 4446 грн. 23 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні 29 грн. 10 коп. пені та 1500 грн. на оплату послуг адвоката відмовити.

Повернути приватному підприємству "Адлєр" (вул. Ямська, 28-а, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 35954742) з Державного бюджету України 53 грн. 19 коп. зайво сплаченого судового збору за платіжним дорученням №1115 від 15.05.2013 року, про що видати відповідну ухвалу.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 29 липня 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Ямська, 28-а, м. Київ, 03038)

3 - відповідачу (вул. Жовтнева, буд. 2, с. Животівка, Оратівський район, Віннницька область, 22623)