Рішення № 32656796, 23.07.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/11246/13 23.07.13

За позовом Фізичної особи-підприємця Галла Віталій Ігорович

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром»

про стягнення 11 998, 71 грн.

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

від позивача: Савельєва М.В. - представник за довіреністю;

від відповідача: Кириленко Н.В. - представник за довіреністю.

В судовому засіданні 23.07.2013 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 11 998, 71 грн., з яких: основний борг - 11 120,64 грн., пеня - 694,66 грн., 3% річних - 138,93 грн., інфляційні втрати - 44,48 грн., а також відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 239,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2013 було порушено провадження у справі №910/11246/13 та призначено її до розгляду на 09.07.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2013 розгляд справи №910/11246/13 було відкладено на 23.07.2013.

16.07.2013 через канцелярію Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача основний борг - 11 120,64 грн., пеня - 694,66 грн., 3% річних - 138,93 грн., інфляційні втрати - 44,48 грн., а також відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 1 720,50 грн., тобто позивач збільшив лише розмір судового збору, а розмір позовних вимог залишився незмінним.

Проте, судовий збір не відноситься до позовних вимог, а у відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України відноситься до судових витрат, питання про розподіл яких вирішується у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при прийнятті господарським судом рішення у справі.

З огляду на викладене, заява позивача про збільшення позовних вимог розгляду не підлягає.

В судовому засіданні 23.07.2013 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Позовні вимоги, мотивовані тим, що між ним та відповідачем було укладено усний договір купівлі-продажу хутра штучного, за умовами якого позивач передав відповідачу товар на суму 11 120,64 грн., однак відповідач не здійснив оплату за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 11 120, 64 грн.

Крім того, позивач, у відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань», просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочення, в сумі 694,66 грн. за період з 31.10.2012 по 01.04.2013 та у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України - інфляційні втрати в сумі 44,48 грн. за період з 31.10.2012 по 01.04.2013 та 3% річних в сумі 138,93 грн. з 31.10.2012 по 01.04.2013.

Відповідач в судовому засіданні 23.07.2013, з урахуванням поданого через канцелярію суду письмового відзиву, проти факту поставки позивачем товару та існування заборгованості за отриманий, але не оплачений товар в сумі 11 120,64 грн. - не заперечував, однак зазначив, що позивачем не вірно встановлений строк виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару (31.10.2012) та період прострочення виконання зобов'язання (з 31.10.2012 по 01.04.2013), оскільки, у відповідності до вимог ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, кінцевий строк виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару - 05.02.2013 (у семиденний строк з 29.01.2013 - від дня пред'явлення позивачем претензії), а тому і період прострочення виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару з 06.02.2013 по 12.06.2013. В зв'язку з чим просив суд позов в частині стягнення 3% річних задовольнити частково в сумі 116,98 грн. за період прострочення з 06.02.2013 по 12.06.2013, в частині стягнення інфляційного збільшення суми боргу відмовити, оскільки за період з 06.02.2013 по 12.06.2013 інфляційне збільшення суми боргу не відбулось, в частині стягнення пені відмовити, на підставі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», оскільки між в сторонами відсутня письмовий договір, то і відсутня домовленість про встановлення відповідальності за прострочення розрахунку за поставлену продукцію у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, дослідивши оригінали документів на відповідність їх копіям у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2012 позивач - Фізична особа-підприємць Галла Віталій Ігорович поставив, а відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» прийняв товар на суму 11 120,64 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-00000087 від 01.11.2012, підписаною сторонами без будь-яких претензій та заперечень.

Як зазначив позивач, разом із вищенаведеною видатковою накладною він передав відповідачу рахунок-фактури №СФ-00000088 від 31.10.2012 на суму 11 120, 64 грн.

Згідно з довіреністю типової форми М-2 (бланк суворої звітності затверджено наказом Мінстату України від 21.06.1996, №192) №683 від 31.10.2011, строк дії якої до 09.11.2012, на отримання цінностей за рахунком фактурою №88 від 31.10.2012, виданої ТОВ «Таланлегпром» на ім'я Покась Т.В., остання була уповноважена на отримання товару від позивача.

Відповідно до претензії №01/4 від 28.01.2013, позивач звернувся до відповідача з проханням у семиденний строк перерахувати грошові кошти, з урахуванням основного боргу, пені, інфляційних витрат та 3% річних, загалом в сумі 11 603, 56 грн. Надсилання претензії підтверджується описом вкладення у цінний лист від 29.01.2013 та квитанцією УДППЗ «Укрпошти» №4652 від 29.01.2013.

Як зазначав позивач, на момент подачі позовної заяви до господарського суду, відповідач поставлений товар на суму 11 120,64 грн. не оплатив, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість в наведеній сумі, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 11 120,64 грн.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України, Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.1 статті 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Разом з тим, згідно з ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п.1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також цією статтею передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Згідно з п.6 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Також цією статтею передбачено, що до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п.1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає з договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 17.07.2012, №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, на підставі ст. 181 Господарського кодексу України, виникли правовідносини поставки шляхом укладення відповідного договору у спрощений спосіб, оскільки позивач, як продавець, поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної №РН-00000087 від 01.11.2012 на суму 11 120, 64 грн., а відповідач не здійснив в повному обсязі оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем наявний непогашений борг в сумі 11 120, 64 грн.

З огляду на викладене, та враховуючи приписи п.1статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити прийнятий за видатковою накладною №РН-00000087 від 01.11.2012 товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а саме - 02.11.2012.

Однак, відповідач, як покупець, свій обов'язок, щодо оплати поставленого йому позивачем товару у строк, встановлений п.1 ст. 692 Цивільного кодексу України - не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 11 120, 64 грн.

Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, доказів належного виконання ним зобов'язань щодо оплати поставленого йому позивачем товару за видатковою накладною №РН-00000087 від 01.11.2012 на суму 11 120,64 грн. - не надав. Проти факту існування заборгованості перед позивачем в сумі 11 120, 64 грн. - не заперечував.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріали справи свідчать про наявність у відповідача заборгованості, за видатковою накладною №РН-00000087 від 01.11.2012, в розмірі 11 120, 64 грн., суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі, в сумі заявленій до стягнення, а саме 11 120, 64 грн.

Крім того, позивач у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача інфляційне збільшення суми боргу в сумі 44, 48 грн. та 3% річних в сумі 138, 93 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1. статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду від 17.07.2012, №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.4 статті 631 Цивільного кодексу України, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору

Відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Щодо тверджень відповідача, що розрахунок 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу проведений не правильно, суд зазначає наступне:

Згідно статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд, враховуючи те, що відповідачем прострочено виконання зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару в сумі 11 120,64 грн., вказана сума не була оплачена відповідачем за правилами ст. 692 Цивільного кодексу України (02.11.2012), дійшов висновку, що відповідачем допущено прострочення виконання свого зобов'язання зі своєчасної оплати отриманого товару в сумі 11 120,64 грн., що згідно ст.ст. 611, 625 Цивільного кодексу України є підставою для нарахування і стягнення інфляційного збільшення суми боргу і відсотків річних за прострочення виконання зобов'язання

Судом було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних, та встановлено, що при нарахуванні таких позивачем було допущено помилку у визначені періоду прострочення з 02.11.2012 по 01.04.2013, у зв'язку з чим судом проведено власний розрахунок 3% річних в період з 02.11.2012 (01.11.2012 - поставка товару) по 01.04.2013 (самостійно визначений кінцевий термін позивачем), який має наступний вигляд:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів11120.6402.11.2012 - 01.04.20131513 %138.02

Отже, згідно розрахунку суду, загальна сума 3% річних складає 138, 02 грн.

Враховуючи те, що позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача загальну суму 3% річних в розмірі 138, 93 грн., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, однак частково, а саме, в сумі 138, 02 грн. за період з 02.11.2012 по 01.04.2013.

Також судом було перевірено наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення суми боргу, та встановлено, що при нарахуванні таких позивачем було допущено помилку у визначені періоду прострочення з 02.11.2012 по 01.04.2013, у зв'язку з чим судом проведено власний розрахунок 3% річних в період з 02.11.2012 (01.11.2012 - поставка товару) по 01.04.2013 (самостійно визначений кінцевий термін позивачем), який має наступний вигляд:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняСукупний індекс інфляції Інфляційне збільшення боргу11120.6402.11.2012 - 01.04.20131511.00222.21

Отже, загальна сума інфляційного збільшення суми боргу складає 22, 21 грн.

З огляду на викладене та враховуючи те, що позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача загальну суму інфляційних втрат в розмірі 44, 48 грн., суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційного збільшення суми боргу є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, однак частково, а саме, в розмірі 22, 21 грн. за період з 02.11.2012 по 01.04.2013.

Крім того, позивачем у відповідності до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання » 694, 66 грн.- пені.

Відповідно до п.1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов?язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов?язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону. Судом встановлено, що сторонами не укладався у письмовій формі правочи щодо відповідальності відповідача у вигляді сплати пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, у зв'язку з порушенням строку.

З огляду викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача пені в розмірі подвійної ставки НБУ в сумі 694, 66 грн. є безпідставною і необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Таким чином суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме: основний борг - 11 120, 64 грн., 3% річних - 138, 93 грн. та інфляційне збільшення суми боргу - 22, 21 грн.

Судовий збір згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таланлегпром» (ЄДРПОУ 31862978, індекс 01033, м. Київ, Голосіївський р-н., вул. Саксаганського, буд. 77) на користь Фізичної особи-підприємця Галла Віталій Ігорович (ідентифікаційний номер 3219614813, індекс 03126, м. Київ, Солом'янський р-н., вул. Михайла Донця, буд. 12, кв. 27), основний борг - 11 120 (одинадцять тисяч сто двадцять) грн. 64 коп., 3% річних - 138 (сто тридцять вісім) грн. 93 коп., інфляційне збільшення суми боргу - 22 (двадцять дві) грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору - 225 (двісті двадцять п'ять) гривень 64 копійки.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р.Станік

Дата підписання рішення - 29.07.2013