Рішення № 32656690, 23.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.07.2013р. Справа № 905/4041/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом: Дочірньої компанії „Газ України" НАК „Нафтогаз України" м.Київ до Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 3% річних у розмірі 1 444 141 грн. 79 коп. за несвоєчасні розрахунки за спожитий природний газ,

За участю представників:

від позивача: Мацегорін А.О.- за довірен.

від відповідача: Богінська Т.М. - за довірен.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірня компанія „Газ України" НАК „Нафтогаз України" звернувся до господарського суду з позовом до Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 3% річних у розмірі 1 444 141 грн. 79 коп. за несвоєчасні розрахунки за спожитий природний газ.

В правове обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми ст.ст. 258, 525, 530, 550-552, 611, 625, 712 ЦК України та ст.ст. 193, 216-217, 264-265 ГК України, а також на договір про закупівлю природного газу за державні кошти №10-140(09)ТН від 30.09.2009р., рішення господарського суду Донецької області у справі №5006/8/43/2012 від 03.09.2012р.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що кошти у розмірі 70445941,04 грн. стягнуті з відповідача за рішенням господарського суду Донецької області у справі №5006/8/43/2012 від 03.09.2012р. є виключно різницею в тарифі, а не фактичною сумою боргу за поставлений природний газ. Вказану заборгованість відповідач не визнає з тих підстав, що договором від 06.06.2011р. №97/503 про організацію взаєморозрахунків передбачено, що заборгованість Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" перед Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, яка утворилася у період з січня по вересень 2010 року, погашається за рахунок субвенції з державного бюджету, порядок перерахування якої визначено вказаним договором. Оскільки грошові кошти на погашення різниці у тарифах з державного бюджету не надійшли не з вини відповідача, вважає позовні вимоги ДК „Газ України" НАК „Нафтогаз України" безпідставними та необґрунтованими.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

30 вересня 2009 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Постачальник) та Комунальним комерційним підприємством маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" (Покупець) був укладений договір поставки природного газу для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання № 10-140(09)ТН (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язується передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в статті 2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору (п. 1.3 Договору).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором, прокурор м. Маріуполя в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України в особі Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" м. Київ в особі Донецької філії Дочірньої Компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" м. Донецьк у квітні 2012 року звернувся до суду із позовом, в якому просив суд стягнути з КП "Маріупольтепломережа", за договором № 10-140(09)ТН від 30.09.2009 р. заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 70 445 941,04 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2012р. у справі №5006/8/43/2012 позовні вимоги Прокурора м. Маріуполь в інтересах держави в особі Міністерства палива та енергетики України в особі Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" м. Київ в особі Донецької філії Дочірньої Компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України", м. Донецьк до Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості за спожитий природний газ у розмірі 70 445 941,04грн. задоволені у повному обсязі.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Донецької області 24.11.2012р. видано наказ №5006/8/43/2012 про стягнення з КП "Маріупольтепломережа" вищезазначеної суми боргу.

01 квітня 2012 року борг КП "Маріупольтепломережа" за договором №10-140(09)ТН від 30.09.2009р.у сумі був переданий Донецькою філією Дочірньої Компанії „Газ України" до Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (а.с.22).

07 грудня 2012 року відповідач на виконання наказу №5006/8/43/2012 перерахував ДК „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 70 445 941,04 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 07.12.2012 року.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань з погашення боргу за спожитий природний газ, отриманий відповідачем протягом січня-вересня 2010 року по договору №10-140(09)ТН від 30.09.2009р., позивач звернувся із зазначеним позовом про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1444141 грн. 49 коп. нарахованих за період з 01.04.2012 року (дата передачі боргу КП "Маріупольтепломережа" до ДК „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України") по 07.12.2012 року (дата погашення боргу).

Оскільки між сторонами по справі уклалися господарські правовідносини, то судом застосовані положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, який регулює правовідношення у господарській сфері.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать (абзац третій ч. 1 ст. 174 ГК України).

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору ( п. 1 ст. 193 ГК України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом в силу приписів абзацу 2 п. 1 ст. 193 ГК України.

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. У випадках встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або не настання певної події.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що у силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана здійснити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, наприклад: передати майно, виконати роботи, оплатити кошти та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 202 Господарського кодексу України встановлено, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Свої позовні вимоги позивач підтверджує наявними в матеріалах справи про закупівлю природного газу за державні кошти №10-140(09)ТН від 30.09.2009р., додатками до Договору, актами приймання-передачі природного газу.

З огляду на викладене та на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд вважає, що доводи позивача щодо наявності основної суми боргу по договору №10-140(09)ТН від 30.09.2009р. у розмірі 70 445 941,04 грн. станом на 01.04.2012 року. підтверджені матеріалами справи.

Крім того, відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002р.; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007р.).

Отже, факт щодо наявності заборгованості у Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" перед ДК „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" м. Київ в особі Донецької філії Дочірньої Компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" за спожитий природний газ по договору №10-140(09)ТН від 30.09.2009р у розмірі 70 445 941,04грн., встановлені господарським судом Донецької області в межах справи №5006/8/43/2012 мають преюдиціальне значення при розгляді справи № 905/4041/13.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.

Індекс інфляції за своїми ознаками є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних - є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верхового Суду України від 25.03.2002 у справі № 8/606, три відсотки річних та індекс інфляції є іншими засобами захисту порушеного права, котрі не можуть бути різновидом (тотожністю) неустойки. Інфляційні та три відсотки річних не є додатковими вимогами за законодавством. Стягнення з боржників інфляційних нарахувань та відсотків річних на існуючу заборгованість за невиконаними ними зобов'язаннями є обґрунтованим.

Відповідно до статей 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Систематичний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням відсотків річних, випливає з вимог статті 625 ЦК України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

На підставі вищезазначених норм права, у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов'язань з погашення боргу за спожитий природний газ, отриманий відповідачем протягом січня-вересня 2010 року по договору №10-140(09)ТН від 30.09.2009р позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1444141 грн. 49 коп. нарахованих за період з 01.04.2012 року (дата передачі боргу КП "Маріупольтепломережа" до ДК „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України") по 07.12.2012 року (дата погашення боргу).

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.08. 2011 р. у справі № 13/210/10

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох відсотків річних дійшов висновку, що розрахунок проведений арифметично вірно, є обґрунтованим, документально підтвердженим, відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо заперечень відповідача про безпідставність нарахування позивачем 3%річних, оскільки кошти у розмірі 70445941,04 грн. стягнуті з відповідача за рішенням господарського суду Донецької області у справі №5006/8/43/2012 від 03.09.2012р. є виключно різницею в тарифі, а не фактичною сумою боргу за поставлений природний газ, суд зазначає наступне.

Вказану заборгованість відповідач не визнає з тих підстав, що договором від 06.06.2011р. №97/503 про організацію взаєморозрахунків передбачено, що заборгованість Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради "Маріупольтепломережа" перед Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, яка утворилася у період з січня по вересень 2010 року, погашається за рахунок субвенції з державного бюджету, порядок перерахування якої визначено вказаним договором.

Так, згідно до п.1 вказаного договору, предметом цього договору є організація проведення взаєморозрахунку відповідно до ст.34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та Постанови Кабінету міністрів України від 11.05.2011р. №503 "Про затвердження Порядку перерахування у 2011 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялася, транспортувалась та постачалась населенню, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування".

Вказаним договором встановлено перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні розрахунку та послідовність виконання сторонами договору. Сума договору складає 70 445 941,04грн.

Пунктом 10 договору про взаєморозрахунки передбачено, що з метою виконання цього договору кожна сторона зобов'язується до проведення взаєморозрахунку не вчиняти дій щодо погашення заборгованості, яку передбачається погасити відповідно до цього договору.

Одночасно, п.14 договору про взаєморозрахунки передбачено, що цей договір є дійсним лише у разі проведення відповідного фінансування.

За поясненнями позивача, наданих у судовому засіданні, сторони за цим пунктом передбачили період чинності договору №97/503 від 06.06.2011р. В свою чергу, прикінцевими положеннями Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2011 року. Одночасно, відповідно до ст.3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Наразі, господарським судом у справі №5006/8/43/2012 встановлено, що фінансування за договором від 06.06.2011р. за №97/503 на погашення заборгованості у період дії Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" не здійснювалось.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач, звернувшись з даним позовом до суду на захист своїх майнових прав не порушив умови п.10 договору №97/503 від 06.06.2011р., оскільки в силу вимог п.14 вказаного договору фінансування на погашення заборгованості не відбувалось, а отже договір №97/503 про організацію взаєморозрахунків від 06.06.2011р. на момент прийняття рішення у справі №5006/8/43/2012 був недійсним.

Одночасно, враховуючи те, що договір №97/503 про організацію взаєморозрахунків від 06.06.2011р. не був виконаний сторонами у строки, встановлені Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік", Бюджетним кодексом України, у зв'язку з відсутністю фінансування, тому слід вважати, що заборгованість (яка складає різницю в тарифах) не була відшкодована на момент прийняття рішення у справі №5006/8/43/2012 та підлягала стягненню в межах первісних правовідносин, а саме за договором поставки природного газу №10-140(09)ТН від 30.09.2009р.

До того ж, договір №97/503 про організацію взаєморозрахунків від 06.06.2011р. не встановлює будь-яких зобов'язань щодо зміни вартості чи порядку розрахунків між позивачем та відповідачем за поставлений газ згідно договору №10-140 (09) ТН від 30.09.2009р., а тому положення договору №10-140 (09) ТН від 30.09.2009р. є обов'язковими для виконання сторонами. Крім того, ненадання субвенції з державного бюджету не є в даному випадку умовою невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.

Таким чином, відповідні посилання та заперечення відповідача спростовані як необґрунтовані та безпідставні.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач надав суду докази, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і вони є належними. Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують вимоги позивача.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене господарський суд вважає, що позовні вимоги Дочірньої компанії „Газ України" НАК „Нафтогаз України" м.Київ до Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірньої компанії „Газ України" НАК „Нафтогаз України" до Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" про стягнення трьох відсотків річних в сумі 1 444 141 грн. 79 коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" (87518, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гризодубової,1, код ЄДРПОУ 33760279) на користь Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 31301827) три відсотків річних в сумі 1 444 141 (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі сто сорок одна) грн. 79 коп.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства "Маріупольтепломережа" (87518, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гризодубової,1, код ЄДРПОУ 33760279) на користь Дочірньої компанії „Газ України" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул.Шолуденка,1, код ЄДРПОУ 31301827) судовий збір у сумі 28882 (двадцять вісім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 83 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 23 липня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 26 липня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов