Постанова № 32650321, 23.07.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2013 р. Справа №805/9666/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

судді Загацької Т.В.,

при секретарі Телешові В.О.

за участю :

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача - Пашкарьової Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_4, звернувся до суду з позовом до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецькій області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року з податку на додану вартість у розмірі 149851,25 грн., у тому числі за основним платежем - 119881,00 грн., штрафна санкція - 29970,25 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем, на підставі акту документальної позапланової невиїзної перевірки від 11.06.2013 року №676/17-2/3133703021, було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року з податку на додану вартість у розмірі 149851,25 грн., у тому числі за основним платежем - 119881,00 грн., штрафна санкція - 29970,25 грн., яке отримане позивачем 01.07.2013 року.

Позивач вважає, що висновки перевіряючих у вищезазначеному акті перевірки не відповідають існуючим фактам та діючому податковому законодавству, у зв'язку з чим заниження податку на додану вартість у розмірі 119881,00 грн. вважає неправомірними.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку, який і підтверджується наданими до перевірки документами (податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення).

На момент проведення господарських взаємовідносин ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у встановленому порядку були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість, перебували на обліку в органах ДПІ і мали свідоцтво платника податку на додану вартість, тому згідно приписам Податкового кодексу України мали право на складання податкових накладних та нарахування податку.

Таким чином, факт визнання договорів купівлі-продажу з ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_7 нікчемним не підтверджується нормами законодавства, оскільки внаслідок укладення зазначених правочинів (договорів) настали певні правові наслідки, виконані всі вимоги між сторонами, підтверджено наявність товару, його транспортування, оприбуткування та подальша реалізація. Позивач вважає, що в його діях відсутні порушення в розумінні Цивільного та Податкового Кодексу України, а грошові зобов'язання, що нараховані відповідачем відносно позивача не обґрунтовані.

На підставі вищезазначеного позивач просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року з податку на додану вартість у розмірі 149851,25 грн., у тому числі за основним платежем - 119881,00 грн., штрафна санкція - 29970,25 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.07.2013 року було здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі, замінено Горлівську об'єднану державну податкову інспекцію Донецькій області Державної податкової служби на Горлівську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення аналогічні змісту позовних вимог, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, надав заперечення згідно яких вказав, що позивач безпідставно вважає, що порушення, викладені в акті документальної позапланової невиїзної перевірки від 11.06.2013 року №676/17-2/3133703021, не відповідають діючому законодавству. В ході перевірки було встановлено, що позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами: ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 Усі операції купівлі - продажу позивача не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Встановлені обставини вказують на економічну недоцільність проведених операцій з постачання продуктів харчування. Отже, позивачем відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними суб'єктами господарювання без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець 25 грудня 2012 року виконавчим комітетом Гордівської міської ради Донецької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов'язкових платежів 3133703021, перебуває на обліку у Горлівській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби з 28.12.2012 року згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців № 190842 серія АБ.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 зареєстрована як платник податку на додану вартість 10.01.2013 року, що підтверджується свідоцтвом НОМЕР_3 про реєстрацію платника податку на додану вартість НОМЕР_4.

Відповідач відповідно до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за визначенням та сплатою платником податків, повноваження якого на звернення до суду із позовом про стягнення податкового боргу прямо визначені законодавством України.

Судом встановлено, що у період з 30 травня 2013 року терміном п'ять робочих днів відповідачем здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, на підставі якої складено акт №676/17-2/3133703021 від 11.06.2013 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами: ФОП ОСОБА_1, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 за період з 10.01.2013 року по 31.03.2013 року.

Вищезазначеним актом перевірки встановлені наступні порушення позивачем: п.198.2, п.198.3 ст. 198, п.201.1, п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 119881 грн., у тому числі по періодах: лютий 2013 року - 66753,00 грн.; березень 2013 року - 53128,00 грн.; ч.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_4, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року, згідно якого нараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 149851,25 грн., у тому числі за основним платежем 119881,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 29970,25 грн.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи 28 січня 2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, яка є покупцем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_8, який є продавцем укладено договір купівлі - продажу №8 від 28.01.2013 року, предметом якого є наступне: продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Кількість, ціна та сума товару визначаються у накладній. Протягом строку дії договору можлива поставка товару за згодою сторін за заявкою покупця.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 28.01.2013 року до договору поставки продукції №8 від 28.01.2013 року доставка продукції на склад покупця здійснюється за рахунок покупця та його ж транспортом. Сума договору поставки згідно даної угоди складає 250000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: податкові та видаткові накладні (т.1 а.с. 73-80), товарно - транспортні накладні (т.1 а.с. 81-82). Оплата позивачем товару підтверджується платіжними дорученнями № 1 від 28 січня 2013 року на суму 4284,25 грн., у тому числі податок на додану вартість - 714,04 грн., № 2 від 29 січня 2013 року на суму 5268,50 грн., у тому числі податок на додану вартість - 878,08 грн., № 3 від 30 січня 2013 року на суму 5373,25 грн., у тому числі податок на додану вартість - 895,54 грн.

Факт реалізації товару, отриманого за вищезазначеним договором, підтверджується договором купівлі - продажу №1 від 28.01.2013 року, укладеного між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, яка є постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство шкільного харчування», яке є покупцем, предметом якого є наступне: постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (продукти харчування), а покупець зобов'язується прийняти та сплатити його на умовах, обумовлених в даному договорі, а також додатковою угодою № 1 до договору №1 від 28.01.2013 року та додатковою угодою №2 до договору №1 від 28.01.2013 року. Загальна сума договору складає 1000000,00 грн.

Також судом встановлено, що 01 лютого 2013 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, яка є покупцем, та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7, який є продавцем, укладено договір купівлі - продажу №1 від 01.02.2013 року, предметом якого є наступне: продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Кількість, ціна та сума товару визначаються у накладній. Протягом строку дії договору можлива поставка товару за згодою сторін за заявкою покупця.

Відповідно до додаткової угоди №1 від 01.02.2013 року до договору поставки продукції №1 від 01.02.2013 року доставка продукції на склад покупця здійснюється за рахунок покупця та його ж транспортом. Сума договору поставки згідно даної угоди складає 1250000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.

На підтвердження виконання вищевказаного договору позивачем надані наступні документи: податкові та видаткові накладні (т.1 а.с. 88-147), товарно - транспортні накладні(т.1 а.с. 148-174).

Оплата товару позивачем підтверджується платіжними документами за період з 01.01.2013 року по 31.01.2013 року (т.1 а.с. 175 - 182).

Факт реалізації товару, отриманого за вищезазначеним договором, підтверджується договором купівлі - продажу №1 від 28.01.2013 року, а також додатковою угодою № 1 до договору №1 від 28.01.2013 року та додатковою угодою №2 до договору №1 від 28.01.2013 року.

Крім того, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем на протязі 2013 року було укладено декілька договорів постачання з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, в яких останній виступив в якості продавця, а саме:

-договір постачання № 72 від 28.02.2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах, обумовлених в даному договорі, загальна сума договору складає 500000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість;

- договір постачання № б/н від 12.03.2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах, обумовлених в даному договорі, загальна сума договору складає 500000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість;

- договір постачання № б/н від 29.01.2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах, обумовлених в даному договорі, Загальна сума договору складає 500000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість;

- договір постачання № 71 від 28.02.2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його на умовах, обумовлених в даному договорі, загальна сума договору складає 500000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надані наступні документи: податкові та видаткові накладні (т.1 а.с. 194-197, 200-201, 204-205, 208-209,217 ), товарно - транспортні накладні (т.1 а.с. 219-224). Оплата позивачем товару підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с. 214 - 216).

Факт реалізації товару, отриманого за вищезазначеними договорами, підтверджується договором купівлі - продажу №1 від 28.01.2013 року, а також додатковою угодою № 1 до договору №1 від 28.01.2013 року та додатковою угодою №2 до договору №1 від 28.01.2013 року.

Також позивачем на протязі 2013 року було укладено низку договорів з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6, який є постачальником, а саме:

- договір постачання № б/н від 13.03.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 37200,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 6200,00 грн.;

- договір постачання № б/н від 13.03.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 37800,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 6300,00 грн.;

- договір постачання № б/н від 25.03.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 3469,41 грн., у тому числі податок на додану вартість 578,24 грн.;

- договір постачання № б/н від 14.03.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 30599,55 грн., у тому числі податок на додану вартість 5099,93 грн.;

- договір постачання № б/н від 13.03.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 23434,79 грн., у тому числі податок на додану вартість 3905,80 грн.;

- договір постачання № б/н від 06.02.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 50836,01 грн.;

- договір постачання № б/н від 05.02.2013 року, предметом якого є наступне: постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному договорі. Асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється по даному договору, визначаються у накладних, які оформлюються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Відповідно до п.2.2 розділу 2 вищевказаного договору загальна сума договору складається з 50729,20 грн., у тому числі податок на додану вартість 8454,87 грн.

На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надані наступні документи: податкові та видаткові накладні (т.1 а.с. 232-245), товарно - транспортні накладні (т.1 а.с. 246-250, т.2 а.с. 1-2). Оплата позивачем товару підтверджується платіжними дорученнями (т.2 а.с. 4 - 7).

Факт реалізації товару, отриманого за вищезазначеними договорами, підтверджується договором купівлі - продажу №1 від 28.01.2013 року, а також додатковою угодою № 1 до договору №1 від 28.01.2013 року та додатковою угодою №2 до договору №1 від 28.01.2013 року.

Наявність у позивача відповідних матеріальних ресурсів, а саме приміщення для здійснення підприємницької діяльності підтверджена наявними в матеріалах справи договорами оренди нежитлових приміщень (т.1 а.с. 183, 189-191, 210-211) та відповідними актами (т.1 а.с. 185-186, 212-213, 218), укладеними на виконання зазначених договорів.

Як вбачається зі змісту акту перевірки висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України зроблений у зв'язку з вчиненням правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_4, як наслідок не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частину 1 статті 203, статтю 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг); дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Як вбачається з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу позивача у скоєнні правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про відсутність реального характеру укладених позивачем та його контрагентом угод, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, що в свою чергу не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, факт реального здійснення позивачем спірних операцій позивачем з його контрагентами підтверджується наданими ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_7 на запит органів державної податкової служби первинними документами (т.2 а.с. 31-53, 63-100), а також довідкою про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_6 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ФОП ОСОБА_4 від 08.07.2013 року №1/17-2/2204214238 (т.2 а.с. 57-62).

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум грошових зобовязань, зроблене відповідачем відповідно до спірного податкового повідомлення - рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про обґрунтованість позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року, у зв'язку із чим задовольняє позов у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року,- задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення №0000211741 від 01.07.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1498,51 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 23.07.2013 року, постанова в повному обсязі буде виготовлена 26.07.2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Загацька Т. В.