Ухвала суду № 32640836, 13.06.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Черноліхов С.В.

Суддя-доповідач:Франовська К.С.

УХВАЛА

іменем України

"13" червня 2013 р. Справа № 806/1094/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Франовської К.С.

суддів: Іваненко Т.В.

Охрімчук І.Г.,

при секретарі Марчук Ю.А. ,

за участю сторін:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" квітня 2013 р. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Україна" до Державної податкової інспекції у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство "Україна" (далі - ПАТ "Україна") звернулося в суд з позовом, у якому просило визнати протиправним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - ДШ у м. Житомирі) від 01 лютого 2013 року № 000042222 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 71760,00 грн., з яких: 47840,00 грн. основний платіж і 23920,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДШ у м. Житомирі № 000042222 від 01 лютого 2013 року.

В апеляційній скарзі ДПІ у м.Житомирі порушує питання про скасування постанови з прийняттям нової про відмову у позові з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, апеляційний адміністративний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено такі обставини справи.

Встановлено, що ДПІ у м. Житомирі проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ "Україна" з питання фінансово-господарських відносин з ТОВ "ВІП Союз" за період з 01.12.2011 року по 30.06.2011 року, про що складено акт №371/22-2/00307230/0100 від 22.01.2013 року.

За наслідками проведення перевірки встановлено порушення пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 47840,00 грн., у тому числі:

- грудень 2011 р. на 9568,00 грн.;

- лютий 2012 р. на 9568,00 грн.;

- березень 2012 р. на 19136,00 грн.;

- квітень 2012 р. - 9568,00 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ у м. Житомирі винесено податкове повідомлення-рішення № 000042222 від 01.02.2013 року про збільшення ПАТ "Україна" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 71760,00 грн., з яких: 47840,00 грн. основний платіж і 23920,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2011 р. №512/23-300/32184015, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог ст.ст.203,215, 228, 662, 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині здійснення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України (далі -ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Слід також зазначити, що ст. 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Платник податків при формуванні податкового кредиту, визначенні різниці між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду, повинен був діяти у межах п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України.

.Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента основних фондів та недостатність трудових ресурсів само собою не свідчить про невчинення торгових господарських операцій, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності.

Судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм Податкового кодексу України, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

У результаті дослідження питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій з придбання у ТОВ «ВІП Союз» товаро-матеріальних цінностей встановлено, що господарські операції позивача підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та які відповідають дійсності. Придбання у контрагента тасьми здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності, основним видом якої є виробництво та реалізація панчішно-шкарпеткової продукції . Зокрема, суд першої інстанції безпосередньо дослідив договір купівлі-продажу від 01.12.2011 року, податкові накладні, платіжні доручення, прибуткові накладні, забірні відомості, подорожні листи тощо.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "18" квітня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя К.С. Франовська

судді: Т.В. Іваненко І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "14" червня 2013 р.

Роздруковано та надіслано

1- в справу

2 - позивачу Публічне акціонерне товариство "Україна" пр.Миру,16,м.Житомир,10020

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014