Постанова № 32635551, 20.06.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2013 року м. Київ 810/2580/13-а

12:51

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кравцов І.В.,

від відповідача - Норець В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ - Атлантик Україна»

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Київ - Атлантик Україна» з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень від 17.05.2013 № 0001052201, від 17.05.2013 № 0001032201 і від 17.05.2013 № 0001062201.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток і податку на додану вартість у зв'язку з формуванням витрат і податкового кредиту на підставі результатів здійснення господарських взаємовідносин з СПД ФО ОСОБА_3 За твердженням податкового органу укладений між позивачем і даним контрагентом правочин є нікчемним та безтоварним.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство не порушувало пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України щодо заниження податку на додану вартість і підпункту 134.1.1, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.3, пункту 138.4, пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України щодо заниження податку на прибуток, оскільки підприємство дійсно придбавало у контрагента сою для виготовлення кормів, що є основним видом діяльності підприємства, тому висновок податкового органу про нікчемність укладеного між позивачем і СПД ФОП ОСОБА_3 договору і безтоварність операції є помилковим і необґрунтованим, так як правочин повністю підтверджений первинними документами.

Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував і зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно і у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. Так, відповідач підкреслив, що в ході проведення перевірки позивача встановлено, що бухгалтерські документи, на які посилається позивач на підтвердження реальності господарських відносин містять ряд недоліків за наявності яких ці документи не можуть бути підставою для формування податкових кредиту та витрат, а саме, податкові накладні та Акт здачі-прийняття робіт підписані не уповноваженою особою, товарно-транспортна накладна, яка свідчить про факт перевезення товару, не містить обов'язкових реквізитів. Крім того, за контрагентом позивача не зареєстровані транспортні засоби, які здійснювали перевезення товару.

У зв'язку з цим, відповідач вважає, що господарські відносини між позивачем і СПД ФО ОСОБА_3 є безтоварними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у квітні 2013 року посадовою особою Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПАТ «Київ - Атлантик Україна» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків СПД ФО ОСОБА_3 за період з 01.04.2010 по 31.03.2013, за результатами якої складено Акт від 07.05.2013 № 156/22-011/22929481 (далі - Акт перевірки).

Відповідно до Акта перевірки, у ході її проведення встановлено, що у листопаді 2010 року ПАТ «Київ - Атлантик Україна» мало фінансово-господарські відносини з СПД ФО ОСОБА_3 і придбало насіння сої на суму 94590,00 грн.

Н сторінках 7 - 8 Акта перевірки, податковим органом зазначено, що транспортування проданого товару здійснювалось СПД ФО ОСОБА_3, про що складено транспортні накладні.

Розрахунок за поставлений товар здійснювався шляхом перерахування коштів платіжними дорученнями.

У свою чергу, ПАТ «Київ - Атлантик Україна» надавало послуги по зважуванню, прийманню зерна і проведення лабораторних аналізів на визначення вологості і сміттєвої домішки у зерні на загальну суму 486,24 грн.

Контрагентом позивача виписано податкову накладну за листопад 2010 року, яку відображено ПАТ «Київ - Атлантик Україна» в реєстрі отриманих податкових накладних.

У складі витрат на придбання товарів позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2010 рік включено витрати по відносинам з СПД ФО ОСОБА_3 у сумі 78825,00 грн.

Суми податку на додану вартість, сплачені у складі придбаного товару включено позивачем до податкового кредиту за листопад 2010 року.

Згідно з Актом перевірки (аркуші 10 - 11), у ході її проведення виявлено, що у товарно-транспортній накладній наданій ПАТ «Київ - Атлантик України» відсутні відомості про примірник товарно-транспортної накладної - який це примірник: перший, другий, третій чи четвертий; у графі «пункт навантаження» - вантажовідправником не вказані дані про пункт навантаження вантажу; у графі «вид перевезень» - вантажовідправником не вказано вид перевезень; у графі «пункт розвантаження» - вантажовідправником не вказані дані про пункт розвантаження вантажу; у графі «відпуск дозволив - посада, підпис» - відсутні відомості про посаду і підпис особи, що дозволила відпуск вантажу; у розділі відомості про вантаж в графі 5 «кількість» поставленого вантажу - відсутні дані про кількість вантажу, який перевозиться; у графі 6 «ціна» - відсутні дані про ціну поставленого вантажу; у графі 7 «сума» - відсутня вартість поставленого вантажу; у графі 8 «з вантажем слідують документи» - відсутні дані про інші документи на вантаж, який перевозиться; у графі 9 «вид перевезень» - відсутні дані про вид пакування, в якому перевозиться вантаж (скорочено: "ящ.", "корз.", "боч.", "пак." і т. д.). При пред'явленні до перевезення неупакованого вантажу вказується скорочено "н/у"; у графі 11 "Спосіб визначення маси" - відсутні дані про те, яким способом вантажовідправник визначив маса вантажу, та при зважуванні тип вагів, ("тов. ваги", "авт. ваги" і т. п.); у графі «маса брутто, прописом вантаж здав водій-експедитор» - відсутні П.І.Б., підпис водія та штамп підприємства, яке передало вантаж вантажоодержувачу; у в графі «в маса брутто, прописом вантаж прийняв водій-експедитор» - відсувні П.І.Б., підпис водія та штамп підприємства, яке прийняло до перевезення вантаж; у графі «за дорученням №__ від « »____20 р. виданим вантажоодержувачу (посада, П.І.Б.) (підпис вантажоодержувача) - дані відсутні.

Крім того, в графі «Автопідприємство» - вказано «ПП ОСОБА_3», проте згідно даних РЕВ ДАІ по обслуговуванню Богуславського, Миронівського та Рокитнянського районів у ОСОБА_3 транспортний засіб ЗІЛ державний номер НОМЕР_4 відсутній.

Також, згідно з технічними характеристиками транспортного засобу ЗІЛ, його вантажопідйомність залежно від марки становить 8000 - 10 000 кг, а тому одноразова поставка сої у кількості 31 530 кг (31,53 т) по товарно - транспортній накладній від 09.11.10 № 2 є неможливою.

У журналі реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за період 09.11.10-09.11.10 не вбачається місце його складання (найменування і адреси елеватора), відсутні відомості в графах 12 і 15 (№ складу, куди відпущено (розміщено)).

На порушення вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у накладній № 1011 від 10.11.2010 виписаній ФОП ОСОБА_3 на сою, яку поставлено ПАТ «Київ-Атлантик Україна» відсутні дані про доручення, яке підтверджує отримання товару ПАТ «Київ - Атлантик Україна».

Таким чином, податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996 року за №293/1318, в частині не виписки довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від ФОП ОСОБА_3;

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1, пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.3, пункту 138.4, пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - встановлено неправомірність формування об'єкту оподаткування, неправомірність формування витрат, що призвело до їх завищення за 2010 рік у сумі 78825,00 грн. і заниження податку на прибуток за 2010 рік у сумі 19706,25 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.4, пункту 201.6, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України - відсутність об'єкту оподаткування, неправомірність формування податкового кредиту у сумі 15765,00 грн. за листопад 2010 року - завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду за листопад 2010 року на суму 15765,00 грн.

На підставі Акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 № 0001052201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3352,76 грн., податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 № 0001032201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 29559,38 грн., з них 19706,25 грн. за основним платежем і 9853,13 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013 № 0001062201, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26494,92 грн., з них 15765,00 грн. за основним платежем, 10729,92 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Як зазначалось судом, спірні рішення прийнято податковим органом у зв'язку з безпідставним формуванням витрат і податкового кредиту у період за листопад 2010 року за господарськими операціями позивача з СПД ФО ОСОБА_3, які податковий орган вважає нікчемними та безтоварними.

Суд вважає, що установленим обставинам справи належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам суд виходить з того, що документи і інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов надання і змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

При цьому суд вважає, що в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 і 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення і достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Однак, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності постачання товару за господарськими операціями, а також наявності належно оформлених первинних бухгалтерських документів на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

На підтвердження здійснення господарської операції з СПД ФО ОСОБА_3 позивачем суду надано: копії податкової накладної від 10.11.2010 № 1011, товарно-транспортної накладної від 09.11.2010 № БЗС № 2, накладної від 10.11.2011 № 366910111, акта переробки олійних культур за листопад 2010 року, журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за 09.11.2010, книги кількісно - якісного обліку хлібопродуктів за період з 01.11.2010 по 30.11.2010, Акта здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 10.11.2010 № СВ - 002269.

Судом було досліджено кожний документ та встановлено наступне.

Відносно твердження позивача щодо наявності у підприємства видаткових і податкових накладних, які є виключною підставою для формування витрат і податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з статтею 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні норми містив Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин та визначав, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (стаття 7 Закону).

Таким чином, витрати і податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств і податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг і потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної видаткової і податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з податкової накладної від 10.11.2010 № 1011 і накладної від 10.11.2010 № 1011 у графі «(підпис і прізвище особи, яка склала податкову накладну)» вони підписані гр. ОСОБА_4, а не СПД ФОП ОСОБА_3

При цьому, під час судового розгляду представник позивача не зміг пояснити суду стосовно того чи є ця особа уповноваженою особою контрагента СПД ФОЛ ОСОБА_3 і чи має вона повноваження на складення податкових накладних та інших документів від імені СПД ФОП ОСОБА_3 Будь-яких доказів щодо уповноваження гр. ОСОБА_4 на складення бухгалтерських документів суду не надав.

З метою з'ясування даної обставини суд викликав для надання пояснень у якості свідка ОСОБА_3, проте, свідок повідомлений судом належним чином у судове засідання не з'явився.

Вказані обставини позбавляють зазначені накладні ознак документів бухгалтерського обліку, які наведені у Законі України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вони не є належно оформленими та підписаними повноважними особами, які посвідчують факт придбання товару, тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та у подальшому формування витрат є безпідставним.

Досліджуючи реальність господарської операції судом також вивчалась товарно-транспортна накладну від 09.11.2010 БЗС № 2, в якій у графі «Автопідприємство» - зазначено «ПП ОСОБА_3», а в графі «Автомобіль» ЗІЛ НОМЕР_4, проте як вбачається із наданого відповідачем суду копії листа Миронівського РЕВ ДАІ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області від 06.02.2013 № 752, згідно даних РЕВ ДАІ по обслуговуванню Богуславського, Миронівського і Рокитнянського районів у ОСОБА_3 транспортний засіб ЗІЛ державний номер НОМЕР_4 відсутній.

Крім того, представником позивача не були спростовані доводи відповідача відносно того, що за технічними характеристиками транспортного засобу ЗІЛ, його вантажопідйомність залежно від марки становить 8000 - 10 000 кг, а тому одноразова поставка сої у кількості 31 530 кг (31,53 т) є неможливою.

Відносно журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах за період 09.11.10-09.11.10, суд звертає увагу, що у ньому не зазначено відомості місце його складання (найменування і адреси елеватора), відсутні відомості в графах 12 і 15 (№ складу, куди відпущено (розміщено)), прізвище та посади осіб, які його підписали.

Відносно посилання позивача на Акт переробки олійних культур за листопад 2010 року, слід зазначити, що у ньому наявна загальна інформацію про переробку сої у кількості 1021000 кг, тому неможливо дослідити переробку якої саме сої було здійснено і чи є ця соя саме та, яку поставив СПД ФОП ОСОБА_3

Отже, як встановлено судом, факт транспортування сої контрагентом позивачу і використання її у господарській діяльності позивачем не підтверджується документально.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності .

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів і доказів у їх сукупності встановив, що факт придбання позивачем товару у ФОП ОСОБА_3 з приводу придбання сої у листопаді 2010 року документально не підтверджується, а документи на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати не є належним чином оформленими. Твердження податкового органу про неправомірне формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за період, що перевірявся, у судовому засіданні позивачем спростовані не були.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки відповідач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат, судові витрати стягненню на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 25 червня 2013 р.