Постанова № 32635358, 10.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2013 року Справа №827/1272/13-а 17 год. 11 хв.

місто Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Самойлова М.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", комунальне підприємство "Жилсервіс № 15", фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, про визнання дій незаконними і протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2013 року ОСОБА_2, що діє від свого імені та від імені та в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі про визнання незаконними і протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у реєстрації позивача із неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача зареєструвати позивача та неповнолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що діями відповідача порушено права та законні інтереси позивача.

Представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначила, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1.

У письмових запереченнях проти позову представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, зокрема з тих підстав, що балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 є комунальне підприємство "Жилсервіс № 15.

Представник третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", надав до суду пояснення, в яких зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, та повідомив що, гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на балансі товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда".

Заслухавши доводи представника позивача, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення проти позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем (наймач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" (наймодавець), 15 червня 2012 року укладено договір найму № 6, згідно з яким наймодавець надає наймачу згідно з заявою у користування житлову площу (койко-місце у кількості 3) у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Також позивач отримала ордер 01 квітня 2009 року № 20 на житлову площу у вказаному гуртожитку.

23 квітня 2013 року, 25 квітня 2013 року позивач звернулась до управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі із заявами про реєстрацію місця проживання.

29 квітня 2013 року за вихідним № 2703/02 відповідач повідомив позивача про те, що її заява не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до рішення господарського суду міста Севастополя від 10 грудня 2012 року (справа № 5020-1079/2012), рішення Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 лютого 2013 року (справа № 5020-1079/2012), повідомлення фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 11 квітня 2013 року № 01-15/1160 балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, є комунальне підприємство "Жилсервіс № 15", а ордер від 01 квітня 2009 року № 20 виданий товариством з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", договір найму від 15 червня 2012 року № 6, укладений з товариством з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", яка не є балансоутримувачем відповідного гуртожитку.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України регулює Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а також -визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Стаття 3 цього Закону визначає місце проживання, як адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; реєстрацію - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Частина друга цієї норми визначає перелік документів, що подаються для реєстрації місця проживання. Так, особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зі встановлених під час розгляду обставин у справі вбачається, що відмовляючи позивачу у реєстрації місця проживання, відповідач діяв без врахування усіх обставин, що мали значення для вчинення такої дії.

Підставою для відмови в реєстрації місця проживання позивача є повідомлення фонду комунального майна Севастопольської міської Ради від 11 квітня 2013 року № 01-15/1160, яким зазначено, що балансоутримувачем гуртожитків, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 є комунальне підприємство "Жилсервіс № 15".

Однак із змісту довідок товариства з обмеженою відповідальністю "Ремстройтрест" від 10 лютого 2012 року № 09, товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" від 13 травня 2013 року № 82 вбачається, що гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на балансі товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда", а не на балансі комунального підприємства "Жилсервіс-15".

Наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 352 "Про затвердження типових форм первинного обліку" затверджена типова форма акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма № ОЗ-1), яка застосовується для оформлення зарахування до складу основних засобів окремих об'єктів, для обліку вводу їх в експлуатацію, за винятком тих випадків, коли введення об'єктів в дію повинно у відповідності з існуючим законодавством оформлятися в особливому порядку, для оформлення внутрішнього переміщення основних засобів із одного цеху (відділу, дільниці) в інший, для оформлення передачі основних засобів зі складу (із запасу) в експлуатацію, а також для виключення із складу основних засобів при передачі іншому підприємству (організації).

Наданий фондом комунального майна Севастопольської міської Ради на запит суду від 11 червня 2013 року № 10505/03 акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 09 квітня 2013 року, яким гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 переданий на баланс комунального підприємства "Жилсервіс-15" не відповідає вимогам встановленим законодавством та не може вважатись належним доказом передачі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 на баланс комунального підприємства "Жилсервіс-15".

Також суд не може прийняти до уваги посилання відповідача на рішення господарського суду у справі № 5020-1079/2012 про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтіда" звільнити об'єкт нерухомості - будівлю гуртожитку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та повернути його фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, оскільки, як встановлено у судовому засіданні, на час виникнення спірних правовідносин та вирішення даної справи по суті, рішення господарського суду не виконано.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судових засідань відповідачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів правомірності своїх дій.

За таких обставин суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Однак, при цьому, суд зазначає, що стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України наводить перелік способів захисту порушених прав, свобод чи інтересів та інших видів висновків суду по суті позовних вимог. При цьому даний перелік не є вичерпний, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, спосіб захисту, обраний судом, не обов'язково має збігатися з тим, що запропонував позивач у позовних вимогах.

Отже, суд може змінити чи уточнити формулювання позовних вимог, а в необхідних випадках і вийти за межі позовних вимог (частина друга статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, враховуючи приписи статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та те, що суд не може перебирати на себе повноваження Державної міграційної служби України, суд вважає, що належним судовим захистом прав позивача у даній справі буде визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у реєстрації місця проживання та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації місця проживання позивача.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі щодо відмови ОСОБА_2 у реєстрації місця проживання разом з неповнолітньою дитиною - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі вчинити дії щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 разом з неповнолітньою дитиною - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 34 (тридцять чотири) гривень 41 копійок шляхом їх безспірного списання із рахунка управління Державної міграційної служби України в місті Севастополі.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис)О.О. Кириленко

Постанову складено у повному обсязі

15 липня 2013 року

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Кириленко