Ухвала суду № 32635192, 11.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2013 р. справа № 2а-0870/11060/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, товариства з обмеженою відповідальністю «Проммонтажвентиляція» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року у справі № 2а-0870/11060/11 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Проммонтажвентиляція» до Енергодарської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби України про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проммонтажвентиляція» 28 листопада 2011 року звернулось до суду з позовом до Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби в якому просить визнати нечинним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0001201601 від 28.07.2011 року яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 73833,75 грн. в т. ч. за основним платежем - 59067,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -14766,75 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №219/16-011/32715691 від 11 липня 2011 року (далі - акт перевірки) щодо несвоєчасного віднесення позивачем до складу податкового кредиту за грудень 2008 року податкової накладної на загальну суму 295334 грн. (ПДВ - 59066,8 грн.), на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд скасував податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001201601 від 28.07.2011 року в частині нарахування штрафних ( фінансових ) санкцій у розмірі 14 765,75 грн..

В іншій частині позову відмовив.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення грошового зобов'язання в розмірі 59067 грн. та порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Відносно нарахування штрафних (фінансових) санкцій, суд прийшов до висновку, що відповідач мав застосувати їх у розмірі 1 грн. згідно із п.7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Зазначає, про невірне застосування судом першої інстанції приписів п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповного з'ясування обставин справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

В апеляційній скарзі податковий орган посилається на те, що суд не врахував те, що штрафна санкція в сумі 1 грн. застосовується за порушення, яке виникло після 01.01.2011 року та до 30 червня 2011 року, а в даному випадку порушення мало місце в грудні 2008 року.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу відповідач просить у задоволені апеляційної скарги позивача відмовити. Зазначає про безпідставність тверджень позивача в апеляційній скарзі.

Посилається на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та наданих заперечень, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем 11.07.2011 року було проведено камеральну перевірку позивача.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №219/16-011/32715691 від 11 липня 2011 року «Про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість» в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог абз.2 пп. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон № 168/97-ВР) та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме позивачем завищено суми податкового кредиту в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за червень 2011 року у зв'язку з несвоєчасним віднесенням до складу податкового кредиту за грудень 2008 року податкових накладних на суму 295 334 гривень (ПДВ - 59066,8 гривень) за період, що перевищив 365 днів, виписаних в грудні 2008 року на загальну суму 295334 грн., що свідчить про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ за рахунок «прострочених» податкових накладних у розмірі 59066,8 грн..

Так у січні 2009 року позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ на основі оформленої у грудні 2008 році податкової накладної, виписаної приватним підприємством «ПРОМТЕХБУД-ПОСТАЧ», на суму 295334 грн. (ПДВ - 59067 грн.), діяльність якого була визнана фіктивною. У червні 2011 позивач надав уточнюючий розрахунок, в якому змінив податкову накладну, виписану приватним підприємством «ПРОМТЕХБУД-ПОСТАЧ», на суму 295334 грн. (ПДВ - 59067 грн.), на податкові накладні двох інших контрагентів, які були виписані у грудні 2008 року, а саме ТОВ «РЕДІЛ-1» та ТОВ «МР», на загальну суму 295 334 грн. (ПДВ - 59066, 8 грн.).

На підставі вищевказаного акту було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001201601 від 28.07.2011 року про збільшення позивачем суми грошових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 73 833,75 грн. ( 59067 грн. - за основним платежем, 14766,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

За наслідками процедури адміністративного оскарження вказаного рішення відповідача, скаргу позивача залишено без задоволення а оскаржуване рішення без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 14766,75 грн. прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Однак в іншій частині воно є правомірним.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно підпункту 7.2.6 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту, крім того вказаною нормою права передбачено умови, за яких платник податку отримує право на податковий кредит навіть при відмові продавця надати йому податкову накладну.

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених положень Закону вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця - належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Статтею 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ ( далі - Закон № 2181-III ) визначено порядок самостійного узгодження податкового зобов'язання, згідно до пункту 5.1 якої податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Наведеною нормою також встановлено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Статтею 15 Закону № 2181-III встановлений строк давності - 1095 днів.

Відповідно, саме з моменту виписки податкової накладної, тобто з 2008 року у позивача виникло право на податковий кредит, яке він мав право реалізувати протягом 1095 днів, шляхом включення цієї податкової накладної до податкової декларації та саме протягом цього періоду вносити уточнення до податкової декларації.

При цьому пунктом 50.1 статі 50 Податкового Кодексу України передбачено, що «у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку».

Однак згідно розділу 4 Наказу № 41 Державної податкової служби України від 25.01.2011 року «Про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» уточнюючий розрахунок подається в тому випадку, коли виявлені помилки, які містяться у раніше поданих деклараціях.

Між тим, як вірно було встановлено судом першої інстанції, в уточненому розрахунку, який був поданий у червні 2011 року позивачем, було замінено одного контрагента на двох інших контрагентів, а також зазначені раніше податкові накладні замінено на інші податкові накладні, що, не може вважатися виправленням помилок, а є зміною підстав для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на подачу уточнюючого розрахунку по податковим накладним, які виписані до набрання чинності Податковим Кодексом України, протягом 1095 днів та відсутності у позивача права включити до уточнюючого розрахунку податкові накладні, які не були підставою для формування податкового кредиту в раніше поданій декларації за грудень 2008 року.

Крім того, оскільки згідно акту перевірки порушення податкового законодавства позивачем відбулося у червні 2011 року, суд першої інстанції обґрунтовано послався на положення пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, та дійшов висновку про наявність у відповідача права застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції у розмірі однієї гривні, а не 14766,75 гривень.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Енергодарської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, товариства з обмеженою відповідальністю «Проммонтажвентиляція» - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 березня 2012 року у справі № 2а-0870/11060/11 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко