Ухвала суду № 3262950, 12.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“12” лютого 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого                                 Конюшка К.В.

   суддів:                                          Ланченко Л.В.

                                                           Пилипчук Н.Г.

                                                           Рибченка А.О.

                                                           Степашка О.І.

при секретарі:  Ликовій  В.Б.

за участю представників:

позивача: Дунець О.Я.

відповідача: Гуменюк Б.С., Гнатюк В.П., Шамотайло Б.Ю.

Генеральної прокуратури України: Атаєвої Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу  Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2004р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2005р.

у справі  № А-14/171

за позовом   Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття»   

до       Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області

про     визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2004р. Відкрите акціонерне товариство «Нафтохімік Прикарпаття» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000932301/0 від 19.07.2004р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємство здійснювало продаж товарів за цінами нижчими від ціни придбання, оскільки діючим законодавством України не заборонено таку реалізацію. Крім того, позивач зазначив, що законодавством України не передбачено коригування валових витрат при продажу товарів за ціною, нижчою від ціни їх придбання. А тому, податковим органом неправомірно  виключено з валових витрат позивача різницю між ціною придбання та продажу нафтопродуктів, як такі, що не пов’язані з господарською діяльністю платника податку.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2004р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2005р., позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими в справі судовими рішеннями, Надвірнянська об’єднана державна податкова інспекція в Івано-Франківській області оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, а в судовому засіданні представник позивача просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи касаційної скарги, та просили її задовольнити.

Представник Генеральної прокуратури України просила вимоги касаційної скарги задовольнити в повному обсязі.

Крім того, від відповідача надійшло клопотання № 670/10/10-017 від 26.01.2009р. в якому повідомляється, що Наказом ДПА в Івано-Франківській області № 302 від 26.12.2005р. «Щодо реорганізації органів державної податкової служби ДПА в Івано-Франківській області» реорганізовано Надвірнянську об’єднану державну податкову інспекцію в Івано-Франківській області. На базі реорганізованої інспекції створено Державну податкову інспекцію в Надвірнянському районі Івано-Франківської області.

В обґрунтування даних доводів відповідачем додано до вказаного клопотання Наказ ДПА в Івано-Франківській області № 302 від 26.12.2005р. «Щодо реорганізації органів державної податкової служби ДПА в Івано-Франківській області».

З огляду на викладене відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції здійснив заміну відповідача його правонаступником.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом  проведено тематичну позапланову документальну перевірку позивача з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування за період від 01.02.2004р. до 31.03.2004р., за наслідками якої складено акт № 570/23-00152230 від 19.07.2004р. (далі – Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000932301/0 від 19.07.2004р. про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 4832391,91 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних та відповідно до вимог чинного законодавства.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитись з такими твердженнями судів першої та другої інстанцій з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з умовами Договору поставки № 03/01/НП від 03.03.2004р. позивачем було придбано товарно-матеріальні цінності у ТОВ «Платінум Індастріз» на загальну суму 402210689, 62 грн. (в тому числі - податок на додану вартість). При цьому постачальником виписано 13 податкових накладних, на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту 67035114, 94 грн. витрат по сплаті податку на додану вартість.

Відповідно до договорів № 7-09-0010-04-09 від 05.03.2004 року з ВАТ «Укрнафта» та № 7-09-0015-04-03 від 10.03.2004 року з ТОВ «Матіс» вказані товарно-матеріальні цінності було реалізовано за ціною нижче від ціни придбання.

Різницю між ціною придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей  податковим органом виключено зі складу валових витрат позивача у зв’язку з тим, що вказані витрати не пов’язані з господарською діяльністю підприємства.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі – Закон України від  03.04.1997 року № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) вартість яких відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон України від 28.12.1994 року № 334/94 –ВР) валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 зазначеної статті визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 – 5.7 цієї статті.

Податковий орган, приймаючи рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, виходив з того, що зі змісту угод і наступних дій платника  податку, а саме - продажу товарів за ціною нижче від ціни придбання, вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ, що свідчить про зловживання наданим платнику податків правом на відшкодування цього податку з бюджету.

На думку податкового органу, факт купівлі та продажу нафтопродуктів у тому самому звітному періоді за ціною, значно нижчою за ціну придбання, може свідчити про те, що ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття» не мало наміру використовувати їх у власній господарській діяльності і не робило цього.

Отже, суди попередніх інстанцій при розгляді справи повинні були з’ясувати, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету.

Проте, всупереч вимогам частин четвертої та п’ятої статті 11 та статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України суди першої та апеляційної інстанцій цю обставину належним чином не дослідили, хоча вона має істотне правове значення для правильного вирішення спору, не зобов’язали податковий орган надати докази на обґрунтування своїх доводів і не витребували необхідних доказів із власної ініціативи.

Першою та апеляційною інстанціями  не було з’ясовано та встановлено, чи  мали операції з придбання та реалізації товарів реальний характер, як перевозились і зберігались товарно-матеріальні цінності (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням) оперативності їх проведення.

Продаж платником податку товарів за нижчими цінами з метою збільшити обсяг продажу в майбутньому не створює правового підґрунтя для покриття ним власних  збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету податку на додану вартість. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення зазначених обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України від  03.04.1997р. № 168/97-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах те відповідають дійсності.

Судами попередніх інстанцій також недостатньо з’ясована та обставина, що відповідно до даних Акта перевірки по 8 накладних товари було продано за ціною, нижчою від ціни придбання, а по 5 реалізованих партіях  товару позивачем отримано дохід. Таким чином, судам слід було б достовірно дослідити всі вищезазначені господарські операції з реалізації нафтопродуктів в їх сукупності за звітний період і з’ясувати, чи дійсно позивачем було отримано збитки від такої реалізації. Переконливих висновків, а також  відповідних розрахунків оскаржувані судові рішення не містять.

Отже, за вказаних обставин висновок суду апеляційної інстанції відносно того, що Акт перевірки містить суперечності щодо збитковості спірних господарських операцій є передчасним, оскільки  ґрунтується здебільшого на припущеннях, а не на оцінці  доказів у справі відповідно до приписів ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.  

    Відповідно до  роз’яснень,  які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 р. «Про  судове  рішення»  (зі  змінами  та  доповненнями)  рішення є законним тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги  процесуального законодавства  і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності  з  нормами  матеріального  права, що  підлягають застосуванню  до  даних  правовідносин.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

 Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене,  всебічно і повно з’ясувати і перевірити  всі фактичні обставини  справи, доводи і заперечення сторін у спорі, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно  визначити  норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних  правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. 

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2004 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2005 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.                 

(підпис)

Пилипчук Н.Г.                

(підпис)

Рибченко А.О.                

      (підпис)

Степашко О.І.