Рішення № 32627518, 23.07.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р.Справа № 922/2885/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом приватного підприємства "Полагропром", 36024, м. Полтава, вул. Н. Базар, 2/37, код 23810475; до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, юридична адреса: АДРЕСА_1; фактична адреса: АДРЕСА_2; код НОМЕР_1; про стягнення 52115, 97 грн. за участю представників:

позивача - Дігтяр Л.А., посвідчення адвоката №735 від 18.03.2013р.;

відповідача - не з"явився.

В розпочатому 23.07.2013р. судовому засіданні представнику позивача роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Полагропром" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 52115,97грн., в т.ч. борг в сумі 49000,00грн., 3% річних -463,41грн., інфляційні 490,00грн., штраф - 2162,56грн.

Свої вимоги мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки від 01.01.2011р., а саме щодо повної та своєчасної оплати отриманого від позивача товару, в зв"язку з чим позивачем, окрім суми основного боргу, заявлено до стягнення з відповідача річні, інфляційні та штраф. В якості правового обгрунтування позову позивач посилається на приписи статей 16, 202, 509, 525, 526, 530, 625, 692, 712 ЦК України та статей 20, 193 ГК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.07.2013р. за позовною заявою порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.07.2013р.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні 23.07.2013р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд позов задовольнити, на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі, пояснив, що інших договорів з відповідачем позивачем не укладалося і в банківських виписках, наданих до справи, зазначено, що відповідач частково оплачував товар отриманий саме за договором поставки від 01.01.2011р., станом на момент судового розгляду відповідач часткових оплат, окрім вказаних у позові, не здійснював. 23.07.2013р. на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі позивач надав документи, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Відповідач документально обґрунтованого відзиву на позов суду не надав, свого повноважного представника у судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду даної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме відміткою на поштовому повідомленні про вручення судової ухвали про порушення провадження у справі відповідачу 19.07.2013р., проте відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, але до суду надійшло клопотання (вх.№26833) про відкладення розгляду даної справи, в зв'язку з участю в іншому судовому засіданні, підписане ОСОБА_3 із зазначенням, що вона є представником ФОП ОСОБА_1

Вирішуючи це клопотання суд виходить з наступного.

З клопотання яке надійшло до суду не вбачається, що воно підписане повноважним представником відповідача, оскільки доказів на підтвердження повноважень представника до цього клопотання надано не було.

Водночас, згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд уважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, оголошено перерву для надання можливості ознайомитись із відзивом на позов, із матеріалами справи, надати нові докази тощо).

Суд також зазначає, що згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між приватним підприємством "Полагропром" (постачальник) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (покупець) 01.01.2011р. укладено договір поставки, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставляти товари, а покупець приймати у власність товари згідно зі специфікацією й оплачувати їх вартість за ціною, що зазначається в специфікації. В накладних вказується найменування товару, його кількість, асортимент і ціна, не більша, ніж у специфікації. Специфікація є невід"ємною частиною даного договору.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р.

На виконання умов договору поставки від 01.01.2011р. позивачем поставлено відповідачу товар на суму 564992,78грн., а відповідачем прийнято (копія довіреності від 01.01.2011р. на уповноваження осіб для отримання ТМЦ, що діє до 31.12.2013р., оригінал якої оглядався у судовому засіданні 23.07.2013р.), що підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими та товарно-транспортними накладними до них за період з лютого по березень 2013 року: №PDQX-011441 від 15.02.2013р., №PDQX-011442 від 15.02.2013р. (акт від 15.02.2013р., арк. спр. 27), №PDQX-011445 від 15.02.2013р., №PDQX-011446 від 15.02.2013р. (акт від 15.02.2013р., арк. спр. 32), №PDQX-014777 від 27.02.2013р., №PDQX-014780 від 27.02.2013р., №PDQX-014782 від 27.02.2013р., №PDQX-015638 від 01.03.2013р., №PDQX-016794 від 06.03.2013р., №PDQX-016796 від 06.03.2013р., №PDQX-016797 від 06.03.2013р., №PDQX-016798 від 06.03.2013р., №PDQX-020051 від 16.03.2013р., №PDQX-020050 від 16.03.2013р.

За змістом п.2.1. договору покупець проводить оплату з відтермінуванням протягом 21 календарного дня з моменту отримання товару.

Як вбачається зі змісту вищезазначеного договору, останній по своїй правовій природі є договором поставки, і на підставі ст. 712 ЦК України до нього застосовуються загальні положення про купівлю - продаж.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного Кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що вартість товару, отриманого відповідачем за накладними, наданими до матеріалів справи, в порушення умов договору, оплачена частково - в сумі 515992,78грн. (банківські виписки), доказів оплати отриманого від позивача товару відповідачем до суду також не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі - в сумі 49000,00грн.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2162,56грн. штрафу, 490,00грн. інфляційних втрат та 463,41грн. 3% річних.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних, за період з 08.03.2013р. по 27.06.2013р., в сумі 463,41грн. та 490,00грн. інфляційних втрат, за період квітень-травень 2013 року, заявлені позивачем обґрунтовано, доведені матеріалами справи, вірно нараховані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.7. договору (з урахуванням протоколу розбіжностей №1 до договору поставки від 01.04.2011р., арк. спр. 12), яким встановлено, що у разі порушення умов п.2.1. договору покупець сплачує штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня за кожен день затримки, позивачем нараховано штраф за період з 08.03.2013р. по 27.06.2013р. у розмірі облікової ставки НБУ на загальну суму 2162,56 грн.

Норма ст. 546 Цивільного кодексу України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Правові основи господарської діяльності суб'єктів господарювання регулюються Господарським кодексом України, ст. 230 якого встановлено, що учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені).

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

На підставі аналізу п. 6.7. договору в контексті вищенаведених норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що неустойка, закріплена сторонами у даному пункті договору, за своєю юридичною природою є не штрафом, а пенею, оскільки обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Беручи до уваги юридичну природу штрафної санкції, передбаченої п. 6.7. договору, як пені, суд ураховує приписи ст.ст. 1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", якими передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положеннями ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" не встановлено обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачено лише обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Беручи до уваги, що позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій, передбачених п.6.7 договору, не перевищують подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за їх який нараховано - з 08.03.2013р. по 27.06.2013р., суд, перевіривши правильність нарахування штрафних санкцій за розрахунком позивача, визнав позовні вимоги в цій частині обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню в сумі 2162,56грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи, які складаються з 1720,50грн. судового збору та 4200,00грн. витрат на послуги адвоката (доведені матеріалами справи, арк. спр. 68-69, 71-75), слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, р/р 26006052302508 в ХРГУ "Приват-Банк", МФО 351533) на користь приватного підприємства "Полагропром" (36024, м. Полтава, вул. Н. Базар, 2/37, код 23810475, р/р 2600100007243) борг в сумі 49000,00грн., 3% річних -463,41грн., інфляційні 490,00грн., штраф - 2162,56грн., 1720,50грн. судового збору та витрати на послуги адвоката в розмірі 4200,00грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 26.07.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.