Рішення № 32627198, 22.07.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 20/40/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2013 Справа № 908/2232/13

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (69096, АДРЕСА_1)

до Комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради (69035, м.Запоріжжя, вул.40 років Радянської України,57-а)

про визнання недійсним договору

Суддя Гандюкова Л.П.

Представники сторін:

Від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 810 від 03.06.2013 р.);

Від відповідача - Волошина Є.В. (довіреність №012 від 08.07.2013 р.)

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Заявлений позов про визнання недійсним договору про відшкодування витрат КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" ЗОР на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг б/д, підписаного Комунальним закладом "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

Ухвалою від 02.07.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі №908/2232/13, судове засідання призначено на 17.07.2013р. На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні 17.07.2013р. оголошувалась перерва до 22.07.2013р.

22.07.2013р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовані наступним. 12.11.2012р. Запорізькою обласною радою (Орендодавець), КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" (Балансоутримувач), з одного боку, та ФОП ОСОБА_1 (Орендар), з іншого боку, укладено договір оренди нерухомого майна №92-0Р/2012, відповідно до якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області: нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул.40 років Радянської України, 57-а, яке обліковується на балансі Балансоутримувача. На виконання умов договору позивачем та відповідачем підписаний договір про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг (спірний договір), який позивач вважає недійсним, оскільки він укладений всупереч вимог чинного законодавства України. Із посиланням на ст.ст. 11,15,202,203,215,631,638 ЦК України, ст.ст.20,180, 181 ГК України, п.32 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» №01-8/211 від 07.04.2008р., позивач вважає, що з умов оспорюваного Договору про відшкодування витрат б/д, який підписаний ФОП ОСОБА_1 та відповідачем, вбачається, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, зокрема, не узгоджено строк його дії, тому просить визнати його недійсним.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, обґрунтовуючи наступним. Згідно з актом приймання-передачі нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, ФОП ОСОБА_1 на підставі договору оренди №92-ОР/2012 від 12.11.2012р. прийняв приміщення, технічна характеристика яких на момент прийняття в оренду задовільна, наявні всі види інженерного обладнання, капітального ремонту не потребують та можуть використовуватися орендарем відповідно до цільового призначення. На виконання п.5.3 договору оренди 12.11.2012р.було укладено договір про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг. Відповідачем умови договору про відшкодування витрат виконувались у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-приймання робіт. Але позивач з самого початку існування договірних відносин не виконує у повному обсязі передбачені договором обов'язки, тому 21.05.2013р. КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На даний час справа №908/1739/13 за вищезазначеним позовом знаходиться на розгляді суду. Просить у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відмовити, оскільки строк договору встановлений.

У судовому засіданні 17.07.2013р. представник позивача заявив письмове клопотання про призначення комплексної судової експертизи, представник відповідача проти призначення експертизи заперечив. Клопотання по суті розглянуто в судовому засіданні 22.07.2013р. та відхилено з підстав, які викладено в мотивувальній частині рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.11.2012р. Запорізька обласна рада (орендодавець), Комунальний заклад "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради (балансоутримувач) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (орендар) уклали Договір №92-ОР/2012 оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області, що обліковуються на балансі комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради. Згідно з п.п.1.1, 1.2 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Запорізької області: нежитлове приміщення площею 94,4 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 обліковується на балансі комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради.

Пунктом 2.1 договору оренди встановлено, що вступ орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами цього договору та акта приймання-передачі вказаного майна. У п.3.8 договору сторони передбачили, що до суми орендної плати не входить, зокрема, відшкодування витрат балансоутримувача за надані орендареві комунальні послуги на обслуговування будинку і при будинкової території. Відшкодування вищезазначених витрат відбувається відповідно до укладених угод між балансоутримувачем і орендарем та чинного законодавства. А відповідно до п.5.3 договору оренди орендар зобов'язався укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування орендарем витрат на надані йому комунальні послуги. Згідно з п.9.5 договору оренди балансоутримувач зобов'язався одночасно з підписанням договору оренди та акту приймання-передачі укласти з орендарем договір про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надані йому комунальні послуги.

Відповідно до п.12.1 договір оренди укладений строком на 2 роки 364 дні та діє з 12.11.2012р. по 10.11.2015р. включно. (а.с.18-21, 66-73).

Судом встановлено, що зобов'язання щодо передачі в оренду нежилого приміщення було виконано, а саме: на виконання умов договору оренди 12.11.2012р. між сторонами підписано Акт приймання-передачі, відповідно до якого фізична особа підприємець ОСОБА_1 прийняв нежитлові приміщення площею 94,4 кв.м., вбудовані в п'ятиповерхову будівлю корпусу комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.22,74).

Також на виконання умов договору оренди 12.11.2012р. між комунальним закладом "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради (надалі - балансоутримувач, відповідач) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі-орендар, позивач) укладено договір про відшкодування витрат комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" ЗОР на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг (спірний договір). Згідно з п.1 «Предмет договору» балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2568,9 кв.м., а також утримання при будинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно займаної ним площі в цій будівлі. Орендар користується приміщенням загальною площею 94,4 кв.м., розміщене у підвальному приміщенні будівлі.

Відповідно до ч.2 п.2.1.1 договору розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб'єктами господарювання і визначається розрахунком щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги балансоутримувача.

У липні 2013 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом, за яким порушено провадження у даній справі та просить визнати недійсним договір про відшкодування витрат комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" ЗОР на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг з підстав недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов господарського договору - не узгодження строку його дії. Нормативним обґрунтуванням визначено ст.ст. 11,15,202,203,215,631,638 ЦК України, ст.ст.20,180, 181 ГК України.

У судовому засіданні сторонами представлені для огляду оригінали примірників спірного договору (копії залучені до матеріалів справи - а.с.9-10, 28-29).

Згідно з примірником договору позивача датою договору вказано 2012р. Відповідно до п.5.1 « Цей Договір укладено на 2 (два) роки 364 дні та діє з ____20__р. по ___20__р.включно.»

У примірнику спірного договору відповідача датою договору вказано 12.11.2012р. Пункт 5.1 викладено наступним чином: «Цей Договір укладено строком на 2 (два) роки 364 дні та діє з 12.11.2012р. по 10.11.2015р. включно.»

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України, якою встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Аналогічні приписи встановлені ст. 638 ЦК України.

Згідно з ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся), але якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Ця правова позиція закріплена ч. 2 ст. 640 ЦК України, де вказується, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Тобто, з цього слідує, що виконаний договір не може бути неукладеним.

Позивач вважає, що спірний договір повинен бути визнаний недійсним, оскільки не погоджено істотної умови договору - не вказано строк дії договору.

Судом досліджено оспорюваний договір і зроблено висновок, що сторонами досягнуто згоди щодо предмету договору, ціни та встановлено строк його дії.

По-перше, укладення спірного договору безпосередньо пов'язано з укладенням договору оренди 12.11.2012р. і передання нерухомого майна за актом приймання-передачі 12.11.2012р., які позивач не оспорює. Саме договір оренди надав позивачу право користуватися нерухомим майном на певний строк: 2 роки 364 дні, і з моменту укладення 12.11.2012р. договору оренди позивач набув статусу орендаря.

По-друге, у спірному «Договорі про відшкодування витрат…» позивач також визначений орендарем, а відповідач - балансоутримувачем. Таким чином, початок дії спірного договору у будь-якому разі не може бути раніше 12.11.2012р. Навіть у примірнику спірного договору, представленого позивачем, вказано строк дії договору, який співпадає зі строком дії договору оренди 2 роки 364 дні.

Дослідивши зміст укладеного сторонами договору, оригінал якого представлено для огляду в судовому засіданні представником відповідача, судом встановлено, що датою договору вказано 12.11.2012р. Пункт 5.1 викладено наступним чином: « Цей Договір укладено строком на 2 (два) роки 364 дні та діє з 12.11.2012р. по 10.11.2015р. включно»

Тобто, сумнівів щодо невизначеності строку дії договору у сторін не виникло. При цьому, будь-які докази того, що позивачу був незрозумілий строк дії договору або він намагався додатково погодити його чи уточнити в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, доводи позивача про відсутність істотної умови в обґрунтування підстав для визнання його недійсним оскільки не визначено строк його дії, відхиляються як необґрунтовані та такі, що не відповідають закону та встановленим судом обставинам.

Виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч. 8 ст. 181 ГК України, на яку посилається позивач, оскільки відповідно до приписів цієї норми визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов. Однак, спір між сторонами щодо погодження істотних умов на стадії укладання договору про відшкодування витрат не виник.

У судовому засіданні 17.07.2013р. представник позивача заявив письмове клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів. Клопотання мотивоване тим, що із екземпляру спірного договору відповідача дата укладення договору « 12 листопада 2012року»та строк його дії - «з 12.11.2012 року по 10.11.2015 року» вписаний від руки, а підпис у графі «орендар» не відповідає оригінальному підпису ФОП ОСОБА_1 Позивач робить висновок, що зазначений запис щодо дати укладення договору та строку його дії був зроблений пізніше, вже після підписання сторонами договору, оскільки сторони під час його укладання цих істотних умов не узгоджували. На вирішення судового експерта пропонував поставити питання: 1) Коли був створений договір про відшкодування витрат КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" ЗОР на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, підписаний КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" та ФОП ОСОБА_1? Яка дата його створення ?: 2) Чи вносились у текст документа дата укладення « 12 листопада…» та у розділ « 5. Строк чинності, умови зміни та припинення Договору» у пункт 5.1. договору про відшкодування витрат КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" зміни ? Якщо вносилися, то яким чином (підчистка, дописка, травлення, виправлення тощо) і який зміст первинного тексту ? 3) Коли був нанесений запис « 12 листопада…» у даті укладення та « 12.11.2012р. по 10.11.2015р.» у розділі « 5.Строк чинності, умови зміни та припинення Договору» в п.5.1 договору про відшкодування витрат КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти"? 4) В один чи різні періоди часу був виконаний рукописний текст « 12 листопада…» у даті укладення та « 12.11.2012р. по 10.11.2015р.» у розділі « 5. Строк чинності, умови зміни та припинення Договору» в пункті 5.1 договору про відшкодування витрат КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" та підписи сторін у даному договорі ? 5) Чи виконано підпис ФОП ОСОБА_1, від імені якого він зазначений у договорі про відшкодування витрат КЗ "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" ЗОР на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг в графі «Орендар» або іншою особою ?

Клопотання про призначення судової експертизи судом відхилено як необґрунтоване. Призначення експертизи з визначеною позивачем метою є недоцільним, оскільки висновок такої експертизи не впливатиме на розгляд спору у межах заявлених вимог і не матиме значення для справи. Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, про правову оцінку дій сторін, чи взагалі встановлення факту, який виходить за межі предмету спору, сфери господарських відносин тощо (зокрема, встановлення дати «створення» договору). Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012р. « Про деякі питання практики призначення судової експертизи».) Призначення господарським судом судової експертизи є правом суду, а не його обов'язком.

Заявляючи позов, а також клопотання про призначення судової експертизи, позивач стверджує, що у спірному договорі відсутня дата його укладення та не узгоджено строк дії договору. Разом з тим, самим позивачем представлено суду лист Запорізької обласної ради №1296/01-14 від 26.04.2013р., адресований позивачу, в якому є посилання на спірний договір про відшкодування витрат комунального закладу на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг та чітко вказана дата його укладення 12.11.2012р., що відповідає примірнику спірного договору, який є у відповідача (а.с.26). Позивач жодним чином не відреагував на дану обставину і не заперечив факт укладення спірного договору аж до виникнення судового спору щодо стягнення заборгованості за договором оренди та за договором про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг. Так, із матеріалів справи слідує, що у провадженні господарського суду Запорізької області перебуває справа №908/1739/13 за позовом Комунального закладу "Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти" Запорізької обласної ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. (а.с.59-65, 91-93). У відзиві на позовну заяву у справі №908/1739/13 ФОП ОСОБА_1 не заперечує факт підписання сторонами договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг на виконання умов договору оренди №92-ОР/2012 (а.с.87-90).

Таким чином, вирішуючи спір по суті і відхиляючи клопотання про призначення судової експертизи, суд враховує, що як зазначено вище, строк дії договору можливо достовірно встановити навіть із примірника договору, який мається у позивача. У примірнику спірного договору відповідача встановлений строк дії і суд не ставить під сумнів цей примірник, оскільки, по-перше, факт зазначення дати укладення 12.11.2012р. позивачу був достовірно відомий значно раніше (адресований позивачу лист №1296/01-14 від 26.04.2013р.). По-друге, як вбачається з матеріалів справи, доказів звернення до правоохоронних органів з приводу підробки дат, підпису на спірному договорі в підтвердження наведених тверджень суду позивачем не надано. По-третє, враховуючи приписи ст.ст.22, 83 ГПК України, суд вирішує спір з підстав, які заявлено позивачем і до початку розгляду спору по суті ним не змінено. Посилаючись на недійсність (неукладеність) договору у зв'язку з непогодженнями сторонами строку його дії, позивач у позовній заяві не заявляв про порушення його права у зв'язку з відсутністю волевиявлення на укладення такого договору і непідписання ним спірного договору. Однак, позивач знав про наявність договору, оскільки його укладення було обумовлено договором оренди і саме позивач, як орендар, зобов'язався укласти такий договір. Примірник спірного договору був у розпорядженні позивача, оскільки саме він надав для огляду оригінал і копію долучив до позовної заяви. Крім того, суд бере до уваги, що позивач прийняв у користування об'єкт нерухомості за договором оренди 12.11.2012р. за актом приймання-передачі, який не оспорює. По-четверте, позивач не позбавлений права заявити клопотання про призначення судової експертизи щодо справжності підпису під час вирішення спору про стягнення заборгованості за спірним договором у справі господарського суду №908/1739/13.

Слід також враховувати, що позивач не заявив зустрічний позов про визнання недійсним договору у справі №908/1739/13. А недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи (в даному випадку, відсутня дійсна потреба в її призначенні, висновок експерта можуть замінити інші засоби доказування) має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Згідно з ст.129 Конституції України, ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду даної справи господарським судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину. Навпаки, за змістом оспореного договору сторони в ньому погодили всі істотні умови для даного виду договору. У зв'язку з викладеним, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, тому у задоволенні позову з підстав, які заявлено, відмовляється у повному обсязі. Посилання позивача на інші норми права, інформаційний лист не спростовують висновків суду.

Згідно з ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст.41, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення підписано у повному обсязі 26.07.2013р.

Суддя Л.П.Гандюкова