Постанова № 32624653, 22.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2013 року 810/3536/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представників позивача - Чижова А.М., Іванова О.П.,

представника відповідача - Шпанюка В.М.,

розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЧ» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

9 липня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВЧ» (ТОВ «ІВЧ», товариство) із позовом до Переяслав-Хмельницької об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 серпня 2012 року №0000292300.

Зазначали, що твердження податкового органу про відсутність здійснення господарських операцій не відповідає реальності і товарності угод із контрагентами позивача. Підкреслювали, що ними було виконано усі умови податкового законодавства, правомірно сформовано податковий кредит, наявні усі первинні документи, необхідні для операцій відповідного виду, а висновки Інспекції пов'язані з діяльністю іншої юридичної особи та не враховують індивідуального характеру відповідальності позивача.

Посилаючись на невідповідність Акта перевірки реальним обставинам здійснення господарської діяльності позивачем, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, у частині збільшення нарахування сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, стверджував, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення та стягнення штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.

Як вбачається з Акта №106/23-1/19414052 від 17 серпня 2013 року, у період з 10 серпня по 17 серпня 2012 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ІВЧ» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2012 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, відповідачем порушено вимоги ст.14, ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, п. 200.6 ст. 200, п. 215.1 ст. 215, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та завищено заявлену суму бюджетного відшкодування із податку на додану вартість за травень 2012 року на 17400 грн. та від'ємного значення у сумі 17400 грн.

На підставі згаданого Акта перевірки, 17 серпня 2012 року Інспекцією прийняте податкове повідомлення-рішення №0000292300 та визначено грошове зобов'язання за основним платежем 17400 грн. і штрафні санкції у сумі 4350 грн.

Як видно зі змісту Акта, йдеться про безтоварність угод, стверджується ненадання відповідачем необхідних документів, що, за висновками податкового органу, підтверджує нереальність операцій.

Так, підставою для твердження про відсутність господарських операцій стали опосередковані дані, зокрема Акти ДПІ у Печерському районі міста Києва №2923/22-10/37567248 від 6 серпня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», №2751/22-10/36588555 від 25 липня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ТОВ «Віннерком». Також зазначено відсутність товарно-транспортних накладних.

Проте врахування вказаного як єдиних доказів безтоварності є передчасним та помилковим.

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІВЧ» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Переяслав-Хмельницької міської ради Київської області 24 лютого 2000 року (а.с.90-91), перебуває на податковому обліку у Переяслав-Хмельницькій ДПІ з 1 березня 2000 року №145 (а.с.17). Тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Основним видом його діяльності є: оптова торгівля верстатами; оптова торгівля іншими машинами та устаткованням; будівництво будівель; технічне обслуговування та ремонт автомобілів; інші види оптової торгівлі; неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами.

У ході судового розгляду встановлено, що у січні 2012 року між ТОВ «ІВЧ» та ТОВ «Віннерком» укладено договір купівлі-продажу в усній формі, згідно якого придбано машину для загортання твердої карамелі.

На підтвердження придбання такого обладнання ТОВ «ІВЧ» надані: рахунок-фактура №СФ-0000029 від 23 січня 2012 року (а.с.19), податкова накладна №19 від 23 січня 2012 року (а.с.18), платіжне доручення №7 від 26 січня 2012 року (а.с.21); видаткова накладна №РН-0000013 від 23 січня 2012 року (а.с.20).

Також, у березні 2012 року між позивачем та ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» укладено усний договір поставки, за умовами якого придбано у ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» кондитерське обладнання (вінтові мельниці, загортальні машини).

На підтвердження факту одержання вказаного обладнання позивачем надані належним чином засвідчені копії наступних документів: рахунок-фактура №0000583 від 21 березня 2012 року (а.с.36), податкова накладна №56 від 21 березня 2012 року (а.с.37), платіжне доручення №21 від 20 березня 2012 року (а.с.35); видаткова накладна №0000320 від 21 березня 2012 року (а.с.34).

Товариством «ІВЧ», на засвідчення відображення у бухгалтерському обліку операцій із ТОВ «Віннерком» та ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», надано оборотні відомості за січень і березень 2012 року (а.с.100, 111) та витяг з книги обліку господарських операцій за цей же період 2012 року (а.с.101-110, 112-115).

Крім того, позивачем подано реєстри виданих та отриманих податкових накладних (а.с.26, 42) та податкові декларації з податку на додану вартість з додатками за період господарської діяльності із згаданими контрагентами (а.с.22-25, 38-41), чим підтверджено відображення у податковій звітності операцій із ТОВ «Віннерком» та ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД».

На засвідчення транспортування придбаного обладнання товариством надані завірені копії договорів щодо перевезення вантажів, укладених із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

Реалізація придбаної продукції у подальшому, підтверджується вантажними митними деклараціями, зі змісту яких вбачається відправлення обладнання, поставленого позивачу ТОВ «Віннерком» та ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД», - на експорт (а.с.32,48-50,52-56).

Суд звертає увагу, що товарність операцій позивача із вказаними контрагентами за той самий період вже була предметом судового розгляду.

Так, постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2013 року у справі №810/78/13-а за позовом ТОВ «ІВЧ» до Переяслав-Хмельницької об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області позовні вимоги задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області №0000552300 від 26 грудня 2012 року. Зокрема, встановлено, що факти поставки товарів та оплати їх вартості між позивачем і ТОВ «Віннерком», ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними. Тобто, фактичне здійснення позивачем господарських операцій щодо купівлі продукції у ТОВ «Віннерком» та ТОВ «Компанія Алексус-ЛТД» було встановлено судом і не спростовано податковим органом (а.с.93-97).

Вказана постанова набрала законної сили 28 травня 2013 року згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду, якою апеляційна скарга ДПІ залишена без задоволення (а.с.92).

За умовами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин вбачається, що твердження про безтоварність ґрунтується на припущеннях, а доводи позивача про дійсність правочинів належними доказами не спростовуються.

За визначенням пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит вважається сформованим правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

До того ж, за приписами пункту 73.5 статті 75 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з Акта перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу Акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, відтак висновки, викладені у акті перевірки, суперечать приписам пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинення цими контрагентами господарських операцій із позивачем.

Також суд звертає увагу, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом з'ясовано, що позивач перед підписанням згаданих договорів поставки та купівлі-продажу, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинив низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності своїх контрагентів, зокрема отримав копії довідок з ЄДРПОУ, про взяття їх на облік платниками податку, свідоцтв про реєстрацію платниками податку на додану вартість, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.57-66).

Під час розгляду справи суду були надані належно оформлені податкові накладні, первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх виконання між ТОВ «ІВЧ» та ТОВ «Компанія «Алексус ЛТД», ТОВ «Віннерком», такі угоди належним чином відображено у бухгалтерському та податковому обліку; встановлено їх безпосередній зв'язок із господарською діяльністю позивача; докази ж наявності обставин, які позбавляли б позивача права на формування валових витрат і податкового кредиту - податковим органом не надані.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт поставки товару й оплати їх вартості підтверджується документально; надані позивачем докази є переконливими для твердження про реальність господарських операцій, тим більше, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, реальність договорів про які йдеться у спірних відносинах - було встановлено.

За недоведеності відповідачем того, що товари контрагентом не постачались, висновки податкового органу є безпідставними.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що у цьому випадку податковий орган не довів відсутності здійснення господарської операції та правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 229,40 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано.

Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 17 серпня 2012 року №0000292300.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІВЧ» судовий збір у сумі 229 (двісті двадцять дев'ять) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 липня 2013 р.