Постанова № 32623081, 16.05.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16 травня 2013 року справа № 2а-9196/11/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовомТОВ "Родіна Агро", вул. Леніна, 152, с. Пересадівка, Жовтневий район, Миколаївська область, 57220

доЖовтневої МДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Торгова, 63-А, м. Миколаїв, 54050 проскасування податкових повідомлень-рішень від 29.06.11 р. № 0000532301, № 0000572301, № 0000592301, № 0000092308В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Родіна Агро" (далі - позивач, Товариство) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Жовтневому районі Миколаївської області, правонаступником якої є Жовтнева міжрайонна державна податкова інспекція Миколаївської області Державної податкової служби (т. 2 а. с. 65-66) (далі - відповідач, МДПІ), в якому просить суд скасувати акт перевірки Товариства в частині висновків щодо встановлення порушень із сплати податків, а також скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 червня 2011 р. № № 0000532301, 0000572301, 0000592301, 0000092308.

Ухвалою суду у відкритті провадження в адміністративній справі в частині вимоги про скасування висновків акту перевірки відмовлено (т. 1 а. с. 3-4).

Позовні вимоги щодо скасування спірних рішень обґрунтовані наступним. Позивач наполягає на тому, що він перебуває на спеціальному режимі оподаткування і є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а такий статус не передбачає сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) та інших, визначених оскарженими рішеннями податків і зборів до бюджету, а тому їх нарахування відповідачем носить протиправний характер.

Відповідач позов не визнав, подав заперечення, в яких послався на те, що перевіркою Товариства встановлена невідповідність останнього критеріям сільськогосподарського товаровиробника, у зв'язку із тим, що більшість продукції позивача вироблена на земельній ділянці, яка використовується останнім на підставі договору суборенди, який не пройшов державної реєстрації, а тому МДПІ заперечує можливість включення продукції, виробленої на цій земельній ділянці, до розрахунку питомої ваги сільськогосподарської продукції, виробленої позивачем, обсяг якої в такому випадку складає менше 75% від загального обсягу продукції. Ця обставина послугувала підставою для висновку відповідача про безпідставність перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування і потягла нарахуванню грошових зобов'язань із ПДВ, збору за спеціальне використання води і плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Крім того, на думку відповідача, Товариством порушена касова дисципліна, що виявилось у видачі і прийнятті готівки без оформлення відповідного розрахункового документа, у зв'язку із чим на позивача накладено штраф (т. 1 а. с. 119-124, т. 2 а. с. 106-108).

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, ст. 72 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

В судове засідання, призначене на 16 травня 2013 р. представники сторін не прибули, натомість подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 2 а. с. 179, 187). Відповідно до ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи в письмовому провадженні, а також приймаючи до уваги, що їх доводи і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною статтею КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідачем в травні-червні 2011 р. проведена виїзна позапланова перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 13 серпня 2009 р. до 31 березня 2011 р. Результати перевірки оформлені актом від 9 червня 2011 р. № 459/23-36587305 (далі - акт перевірки) (т. 1 а. с. 63-112).

Серед іншого, МДПІ встановлені наступні порушення:

- п. п. 2.11., 3.1., 3.2. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637 (далі - Положення № 637), що призвело до проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на суму 10108,02 грн.;

- ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.3., п. 7.4. пп. 7.4.1., п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 198 п. 198.3. Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 2183736,0 грн.;

- ст. 324 п. 324.1., ст. 325 п. 325.1. ПК України, в частині не нарахування в І кварталі 2011 р. збору за спеціальне використання води в сумі 1746,72 грн.;

- ст. 263 п. 263.5. ПК України, в частині не нарахування збору за користування надрами в сумі 257,28 грн.

На підставі акту перевірки, 29 червня 2011 р. відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0000532301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із ПДВ в сумі 2183736,0 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 545934,0 грн.;

- № 0000572301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із збору за спеціальне використання води в сумі 1746,76 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 171,0 грн.;

- № 0000592301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 257,28 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 171,0 грн.;

- № 0000092308, яким до позивача застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 10108,02 грн. (т. 1 а. с. 55, 57-59).

Як слідує із змісту акту перевірки і заперечень відповідача, при перевірці Товариства МДПІ встановила, що для виробництва сільськогосподарської продукції останнє використовує земельну ділянку площею 3168,91 га на підставі договору суборенди земельної ділянки (т. 1 а. с. 132-134), але цей договір не пройшов державної реєстрації, у зв'язку із чим, на думку відповідача, він не потягнув за собою юридичних наслідків для Товариства, а тому вироблена на цій земельній ділянці продукція не може враховуватись при обчисленні питомої ваги сільськогосподарських товарів, вироблених позивачем, на підставі чого відповідач робить висновок, що така питома вага продукції Товариства складає менше 75%, що суперечить приписам ст. 81 п. 81.6. Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якої сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно, а тому Товариство не відповідає законодавчо встановленим критеріям сільськогосподарського товаровиробника.

З приводу цих доводів відповідача суд зауважує наступне.

Як вбачається із свідоцтва № 100305374 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ, з 1 листопада 2010 р. позивач є платником фіксованого сільськогосподарського податку (т. 1 а. с. 136).

На підставі акту перевірки, після прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень, 29 грудня 2011 р. МДПІ прийняла рішення № 1 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування, яке обґрунтовано ст. 209 п. 209.12. пп. "б" ПК України (свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування підлягає анулюванню в разі, якщо сільськогосподарське підприємство підлягає реєстрації платником податку на загальних підставах) (т. 1 а. с. 137).

Не погодившись із законністю вищезазначеного рішення, позивач оскаржив його до Миколаївського окружного адміністративного суду, який своєю постановою у справі № 2а-2237/12/1470 від 1 листопада 2012 р. у задоволенні позову відмовив. В подальшому, за апеляційною скаргою Товариства, рішення суду першої інстанції було переглянуто Одеським апеляційним адміністративним судом, який своєю ухвалою апеляційну скаргу задовольнив, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду скасував та прийняв нову постанову, якою задовольнив позов Товариства, визнав протиправним і скасував рішення № 1 про виключення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування (т. 2 а. с. 181-184). При вирішенні даної адміністративної справи, апеляційним судом вже була надана правова оцінка доводам МДПІ про відсутність у позивача підстав для перебування на спеціальному режимі оподаткування і мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав на те, що визначальним чинником для віднесення підприємства до категорії сільськогосподарського товаровиробника є виробництво ним сільськогосподарської продукції, тоді як підстави використання земельної ділянки правового значення для цілей оподаткування не мають.

Окрім цього, на підставі акту перевірки, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 29 червня 2011 р. № 0000522301, яким визначив позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємства в сумі 227803,0 грн. і застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 5193,75 грн. (т. 1 а. с. 56). Законність цього рішення була предметом розгляду в іншій адміністративній справі № 2а-8522/11/1470, за результатами розгляду якої Миколаївським окружним адміністративним судом в задоволенні позову Товариства про його скасування було відмовлено, але постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 р. постанова суду першої інстанції скасована і прийнята нова постанова про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 червня 2011 р. № 0000522301. Зазначене рішення Одеського апеляційного адміністративного суду також мотивоване тим, що основною умовою для набуття підприємством статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції в обсязі більшому ніж 75% від загального обсягу валового доходу (т. 2 а. с. 6-8, 185-186).

Відповідно до ст. 254 ч. 5 КАС України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Стаття 72 ч. 1 КАС України, яка визначає підстави для звільнення від доказування передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що двома судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що висновки відповідача про невідповідність позивача критеріям сільськогосподарського товаровиробника і безпідставне перебування Товариства на спеціальному режимі оподаткування, визнані такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства, суд вважає, що дані обставини на підставі ст. 72 ч. 1 КАС України, можуть не доказуватись в цій адміністративній справі.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне. За змістом норм ст. 81 п. 81.1. Закону України "Про податок на додану вартість", який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин і ст. 209 п. 209.1., 209.2., 209.6., розділу XIV глави 2 ПК України, який регулює правовідносини на теперішній час, недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права суборенди земельної ділянки не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку, а тому перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений ст. 301 ПК України. Цей критерій дотримується і в тому разі, якщо продукція вирощена на сільськогосподарських угіддях, які знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок. Аналогічна правова позиція висловлена в листі Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2012 р. № 2614/12/13-12.

Крім цього, як вбачається з акту перевірки і заперечень відповідача, іншими підставами для визначення позивачу грошового зобов'язання із ПДВ, було включення останнім до складу податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, виданих ПП "Очаковагропромтехсервіс", яке визнано банкрутом, а також по податкових накладних від вказаного контрагента не звітного періоду; включення ПДВ, сплаченого за інформаційно-консультативними послугами, наданими ПП "Південна продовольча компанія", використання яких у господарській діяльності позивача не вбачається з наданих до перевірки документів, а також ПДВ, сплаченого ПСП "Родіна", за незавершене виробництво продукції рослинництва.

З приводу такої підстави для нарахування податкових зобов'язань із ПДВ, як включення Товариством до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, виданим ПП "Очаковагропромтехсервіс", яке в квітні 2011 р. визнано банкрутом, слід зазначити наступне. У зв'язку із банкрутством контрагента, відповідач вважає, що позивач не мав права на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих цим підприємством. Суд відзначає, що сам по собі факт визнання ПП "Очаковагропромтехсервіс" банкрутом не є обставиною, з якою законодавство пов'язує втрату правового значення документами, виданими останнім, а крім того, поза увагою МДПІ залишилось те, що ПП "Очаковагропромтехсервіс" визнано банкрутом в квітні 2011 р., тоді як податкові накладні, видані цим підприємством датовані груднем 2009 р. і січнем 2010 р., тобто позивач мав господарські взаємовідносини із цим підприємством майже за півтора роки до визнання його банкрутом (т. 1 а. с. 150-172).

Також, в акті перевірки йдеться про включення позивачем в 2009-2010 р.р. до складу податкового кредиту сум ПДВ, на підставі податкових накладних від ПП "Очаковагропромтехсервіс" не звітного податкового періоду, тобто позивач здійснив оплату товару, придбаного у зазначеного контрагента, але податкова накладна фактично отримана ним в іншому податковому періоді, ніж оплата товару, що також, на думку відповідача, суперечить приписам Закону України "Про податок на додану вартість", який регулював правовідносини із формування податкового кредиту у спірний період 2009-2010 р.р.

Із такими доводами МДПІ погодитись неможливо, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не містив обмежень для позивача щодо можливості формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, отриманих в іншому періоді, ніж відбулась сплата коштів і не передбачав втрату платником податків права на формування податкового кредиту у зв'язку із такими обставинами.

Відповідно до ст. 7 п. 7.5. пп. 7.5.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, Закон України "Про податок на додану вартість" визначає списання коштів або отримання податкової накладної, як дві юридично рівнозначні підстави для виникнення у позивача права на податковий кредит.

Посилання МДПІ на норми ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", згідно якої у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту, безпідставні, оскільки наведена стаття наділяє позивача правом, а не покладає обов'язок подати скаргу на постачальника, у зв'язку із чим не використання позивачем свого права не може вважатись порушенням Закону України "Про податок на додану вартість".

На аркушах 24-25 акту перевірки (т. 1 а. с. 86-87) зазначено, що позивач безпідставно відніс до складу податкового кредиту ПДВ, сплачений за інформаційно-консультативними послугами, наданими Товариству ПП "Південна продовольча компанія" в загальній сумі 42994,0 грн. Відповідач заперечує можливість використання в господарській діяльності позивача цих послуг, у зв'язку із тим, що надані до перевірки документи не розкривають змісту цих послуг. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до п. п. 4, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 р. № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772 (далі - Порядок № 984), акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Отже, наведена норма покладає на відповідача обов'язок у випадку, якщо встановлені обставини розцінені ним як порушення вимог податкового законодавства, чітко зазначити в чому саме полягає порушення і чим факт порушення підтверджується. Стосовно спірних обставин, цю вимогу Порядку № 984 слід розуміти таким чином, що інспектор МДПІ повинен був послідовно викласти чому саме надані позивачу послуги не відносяться до його безпосередньої господарської діяльності, а не робити висновок про безпідставне віднесення до податкового кредиту ПДВ тільки на тій підставі, що із наданих документів він не може встановити характер цих послуг. Окрім того, сам інспектор в акті перевірки робить висновок про те, що дане порушення не вплинуло на валові витрати, оскільки в 2010 р. позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку. Оскільки підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення є саме акт перевірки, який має містити виклад порушення та докази на його підтвердження, відсутність в акті перевірки цих даних унеможливлює нарахування позивачу податкових зобов'язань з цього приводу. Також варто зазначити, що в будь-якому випадку МДПІ не мала права визначати позивачу податкові зобов'язання із сплати ПДВ до бюджету, оскільки позивач на підставі ст. 81 п. 81.2. Закону України "Про податок на додану вартість" і ст. 209 п. 209.2. ПК України, маючи статус платника фіксованого сільськогосподарського податку, не повинен сплачувати ПДВ до бюджету.

Також, в акті перевірки відповідач вказав на протиправне віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених Товариством ПСП "Родіна" за незавершене виробництво з рослинництва. В цьому випадку також вірно те, що відповідач не має права визначати грошове зобов'язання із ПДВ позивачу, який перебуває на спеціальному режимі оподаткування. Окрім того, Цивільний кодекс України не забороняє особам укладати правочини на об'єкти, яких на час укладення правочину ще не існує в натурі, або на ти з них, які знаходяться в стадії виробництва, а тому оплата позивачем продукції, яка ще вирощується та віднесення ПДВ по цій господарській операції до податкового кредиту, не суперечить змісту вимог Закону України "Про податок на додану вартість" і ПК України.

Як визначено ст. 307 п. 307.1. і 307.2. ПК України, платники фіксованого сільськогосподарського податку не є платниками таких податків і зборів:

а) податку на прибуток підприємств;

б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);

в) збору за спеціальне використання води;

г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

Податки і збори, не зазначені у пункті 307.1 цієї статті, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених цим Кодексом.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000572301 позивачу визначено грошове зобов'язання із збору за спеціальне використання води в сумі 1746,76 грн. і застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 171,0 грн. З огляду на те, що Товариство є платником фіксованого сільськогосподарського податку, на підставі вищенаведеної норми, позивач не повинен сплачувати збір за спеціальне використання води, який нарахований вказаним податковим повідомлення-рішенням, відповідно, і нарахування штрафу з цього приводу також безпідставне.

В той же час, нарахування позивачу плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 257,28 грн. і застосування штрафної санкції в розмірі 171,0 грн. рішенням № 0000592301 правомірне, оскільки ст. 9 п. 9.1. пп. 9.1.9. і розділ XI ПК України визначають плату за користування надрами, як окремий загальнодержавний податок, від сплати якого ст. 307 п. 307.1. ПК України платників фіксованого сільськогосподарського податку не звільняє.

Також не підлягає скасуванню і податкове повідомлення-рішення № 0000092308, яким до позивача застосована штрафна (фінансова) санкція в розмірі 10108,02 грн. за порушення вимог п. п. 2.11., 3.1., 3.2. Положення № 637. Опис цих порушень викладено в п. 3.6.2.3. акту перевірки (т. 1 а. с. 108-110) і полягає в тому, що при прийнятті готівкових коштів від платників, а також при оплаті готівкою товарів (послуг), позивач не оформлював відповідний розрахунковий документ. В акті перевірки відповідач чітко виклав зміст порушення, перелічив всі випадки не оформлення розрахункових документів, послався на первинні документи, навів розрахунок суми готівки, яка прийнята або видана із порушенням норм Положення № 637. В той же час, ані позовна заява, ані надані в наступному додаткові письмові пояснення позивача (т. 2 а. с. 156-162) взагалі не містять жодного обґрунтування незаконності цього рішення. Хоча ст. 72 ч. 2 КАС України і покладає на відповідача обов'язок доведення правомірності свого рішення, це не позбавляє позивача в свою чергу обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення, як це передбачено ст. 71 ч. 1 КАС України.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про протиправність визначення позивачу грошового зобов'язання із ПДВ в сумі 2183736,0 грн. і застосування штрафної санкції в розмірі 545934,0 грн.; грошового зобов'язання із збору за спеціальне використання води в сумі 1746,76 грн. і застосування штрафної санкції в розмірі 171,0 грн., в той час як плата за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 257,28 грн. і штрафна санкції в розмірі 171,0 грн., а також штрафна санкція в розмірі 10108,02 грн. нараховані Товариству обґрунтовано, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 ч. 3 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач, надавши квитанцію від 8 грудня 2011 р. на суму 28,23 грн. і платіжне доручення № 37 від 1 березня 2012 р. на суму 2117,77 грн. (т. 1 а. с. 5, 179), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору в загальному розмірі 2146,0 грн., який з урахуванням часткового задоволення позовних вимог підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку відповідача в сумі 2137,85 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Податкові повідомлення-рішення № 0000532301 і № 0000572301, прийняті Жовтневою міжрайонною державною податковою інспекцією Миколаївської області Державної податкової служби 29 червня 2011 р., скасувати.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Відшкодувати товариству з обмеженою відповідальністю "Родіна Агро" судовий збір в сумі 2137,85 грн. з Державного бюджету України, шляхом його безспірного списання з рахунку Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз