Ухвала суду № 32612736, 16.07.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/1947/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова І.А.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2013 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Матохнюка Д.Б.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю представників сторін:

позивач : Покотило Владислав Миколайович

відповідач (апелянт) : Лабунець Юлія Володимирівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфагро" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Альфагро" з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року задоволено адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Альфагро". Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вищевказаного адміністративного позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила суд її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення вищевказаної апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної та першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Альфагро" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахункам з ПП "Ремагродеталь" за червень, липень 2011 р., за наслідком якої складено акт перевірки №1085/22-05/34887106 від 28.03.2013 р. (акт), в якому зафіксовані виявлені перевіркою порушення.

Так, у висновках акту зазначено про встановлення перевіркою порушень вимог пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого ТОВ "Альфагро" завищено суму податкового кредиту в сумі 14787 грн., в т.ч. за червень 2011 р. на суму 12585 грн. та липень 2011 р. - 2202 грн.; пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого ТОВ "Альфагро" занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за липень 2011 р. на 2202 грн.; пунктів 200.3 та 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого ТОВ "Альфагро" завищено залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відноситься до податкового кредиту наступного податкового періоду у податковій декларації з ПДВ за червень 2011 р. в сумі 12585 грн.

Наслідком проведеної перевірки та складеного акту стало прийняття податкового повідомлення - рішення № 0001282206 від 12.04.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 14787 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3697 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності висновків акту перевірки та прийняття на його підставі податкового повідомлення-рішення, натомість позивач надав необхідний і достатній обсяг доказів на підтвердження правомірності своїх дій та незаконності та необґрунтованості висновків акту перевірки і прийнятого на їх підставі податкового повідомлення-рішення. Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що Перевіркою встановлено, що ТОВ "Альфагро" у рядку 10.1. розділу II "Податковий кредит" податкової декларації з податку на додану вартість та додатку №5 до декларації по ПДВ "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" в розділі II "Податковий кредит" віднесено до складу податкового кредиту операції з придбання запчастин для сільськогосподарської техніки (болтів, втулок, гайків, тощо) від ПП "Ремагродеталь" за червень 2011 р. в сумі 77012 грн., сума ПДВ 15402 грн. та за липень 2011 р. в сумі 11011 грн., сума ПДВ 2202 грн.

Вінницькою ОДПІ Вінницької області ДПС направлено лист керівнику ТОВ "Альфагро" про надання інформації та її документального підтвердження по взаєморозрахунках з ПП "Ремагродеталь" за червень та липень 2011 р.

Згідно отриманої відповіді №106 від 15.03.2013 р. ТОВ "Альфагро" надано наступні документи:

- податкові накладні (№5 від 05.06.2011 р. на суму 42399,92, грн. в т.ч. ПДВ в сумі 7066,65 грн.; №6 від 14.06.2011 р. на суму 28626,97 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 4771,16 грн.; №9 від 30.06.2011 р. на суму 4485,50 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 747,58 грн.; №10 від 30.06.2011 р. на суму 16902,48 грн. в т.ч. 2817,08 грн.; №39 від 31.07.2011 р. на суму 13213,56 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 2202,26 грн.);

- видаткові накладні (№4 від 05.06.2011 р. на суму 42399,92 грн. в т.ч. ПДВ 7066,65 грн.; №5 від 14.06.2011 р. в сумі 28626,97 грн. в т.ч. ПДВ 4771,16 грн.; №6 від 30.06.2011 р. в сумі 4485,50 грн. в т.ч. ПДВ 747,58 грн.; №7 від 30.06.2011 р. в сумі 16902,48 грн. в т.ч. ПДВ 2817,08 грн.; №35 від 31.07.2011 р. в сумі 13213,56 грн. в т.ч. ПДВ 2202,26 грн.);

- платіжні доручення (№1245 від 06.09.2011 р. на суму 35000,00 грн.; №1361 від 13.10.2011 р. на суму 70000,00 грн.; №1681 від 03.02.2012 р. на суму 50000,00 грн.).

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, а саме: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України чітко визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів, зокрема у паперовому вигляді.

Пунктом 9 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 року № 1002 передбачено особливості заповнення деяких граф розділу I Реєстру. Так, у графі 1 записується порядковий номер податкової накладної (порядковий номер податкової накладної відповідає порядковому номеру запису в Реєстрі), розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (додаток 2 до податкової накладної). У графі 2 вказується дата виписки податкової накладної. У графі 3 вказується порядковий номер податкової накладної, що відповідає номеру з графи 1, номер розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (додаток 2 до податкової накладної). У разі якщо платником здійснюються експортні операції, у графі 3 проставляється номер ВМД.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послу, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

При цьому згідно п. 201.8. ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна оформлюється саме платником податку який здійснює надання товарів/послуг, а не їх придбання. Крім того, як зазначає позивач ПП "Пос-Майстер" виступала особою, яка здійснювала придбання товарів/послуг, відтак не виписувала податкові накладні, а отримувала їх з власної ініціативи.

Тобто порушення порядку оформлення податкової накладної є порушенням, що допущене контрагентами позивача, а не порушенням платника податків (позивача у справі) податкової дисципліни. Відтак, недоліки у оформленні цих первинних документів не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником права на податкову вигоду. Крім того, як вбачається, податкові накладні, виписані позивачу його контрагентом, містять підпис уповноваженої особи та належним чином скріплені печаткою товариства. В той же час акт перевірки не містить жодних зауважень, щодо відсутності статусу платника податку у контрагента позивача станом на дату їх виписки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пред'явлені та долучені до матеріалів справи документи (договори, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення) є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та повністю підтверджують факт здійснення господарської операції по придбанню товарів позивачем у свого контрагента.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентів правочинів.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Позивачем до суду було надано: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, які підтверджують факт поставки товарів та послуг, банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, може бути в адміністративній справі доказом вчинення особою діяння, спрямованого на ухилення від сплати податків.

Разом з тим суд звертає увагу не те, що у постанові від 11.12.2007 року по справі №21-1376/06 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В подальшому така позиція підтримана Верховним Судом України у постанові від 29.10.2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції, а також в листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 травня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 22 липня 2013 року .

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Курко О. П.

Матохнюк Д.Б.