Постанова № 32612614, 25.07.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2013 року Справа № 812/5559/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Мирончук Н.В.

при секретарі: Стройної О.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув,

від відповідача: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську адміністративну справу за позовом громадянки України ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області про скасування рішення №42 від 15.02.2013 року про застосування штрафних санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов вищезазначений адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області про скасування рішення №42 від 15.02.2013 року про застосування штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у рекомендованому поштовому відправленні з повідомленням позивачем, громадянином України ОСОБА_1, отримано рішення №42 від 15.02.2013 року суб'єкту господарської діяльності приватної юридичної особи з назвою «Управління ПФУ у Троїцькому районі» (ЄДРПОУ: №21792658).

Позивач вважає, оскільки вона не має повної інформації про дану особу, то вона, ОСОБА_1, оскаржила це рішення до Головного управління ПФУ у Луганській області.

26.03.2013 р. листом з рекомендованим повідомленням про вручення вона, ОСОБА_1, отримала Рішення № 2040/09-10 від 20.03.2013 р. Головного управління ПФУ у Луганській області.

Після цього позивач оскаржив це рішення до Пенсійного Фонду України.

14.05.2013 р. листом з рекомендованим повідомленням про вручення, позивач отримав Рішення №10216/09-10 від 19.04.2013 р. Пенсійного фонду України, із змісту якого вона, ОСОБА_1, зрозуміла, що її скарга від 05.04.2013 р. не розглядалась, як і її попередня скарга, а підстави для відмови у задоволенні скарги, на її думку, ґрунтуються на нормах, які взагалі не відносяться до норм, що встановлюють підстави і обов'язок подання звітності.

Позивач вважає, що рішення №42 від 15.02.2013р. видано на підставі підроблених документів, на думку позивача, не утвореною та, у зв'язку з цим, неправоздатною і недієздатною приватною особою - суб'єктом господарської діяльності, яка не має жодного відношення до органів державної влади.

У зв'язку з цим, на думку позивача, рішення №42 від 15.02.2013р. є незаконними і підлягає скасуванню з наступних підстав.

Позивач вважає, що вона здійснювала підприємницьку діяльність як громадянин - підприємець, на підставі Свідоцтво про державну реєстрацію від 19.04.2010 р. та обравши спрощену систему оподаткування була платником єдиного податку, згідно Свідоцтва про сплату єдиного податку на 2010 р. Як платник єдиного податку вона сплачувала збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України у складі єдиного податку, згідно з пп.5 .6 та 7 п. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

На думку позивача, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які збувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, також суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до Пенсійного фонду України 42 відсотки.

Таким чином, вона - позивач, платник єдиного податку, є платником збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування відповідно до ЗУ «Про збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування». Платником єдиного внеску на пенсійне страхування, а згодом і платником єдиного внеску позивач ніколи не був з огляду на відсутність для цього законних підстав.

Позивач вказує, що згідно п.4 ст. 5 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлені підстави, за наявності яких виникають обов'язки платниками єдиного внеску.

Позивач зазначає, що у фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та не мають найманих працівників, обов'язки платника єдиного внеску не виникає.

На думку позивача, не виникає у позивача такого обов'язку і на підставі п.З Розділу VIII. Прикінцеві та Перехідні положення ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464. Зокрема, на думку позивача, цим пунктом встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, вважаються платниками єдиного внеску та перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється.

На думку позивача, реєстрація страхувальників здійснювалась у порядку розділу 3. Узяття на облік страхувальників і застрахованих осіб як платників страхових внесків, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та Застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України( далі - Інструкція), затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року N 21-1. Згідно п. 3.1.5. Інструкції Страхувальники з дня узяття їх на облік органами Пенсійного фонду України набувають статусу платників страхових внесків.

Проте, на думку позивача, відповідно до розділу 3 Інструкції фізичні особи - підприємців (п.2.1.3 Інструкції), які обрали спрощену систему оподаткування, та не мають найманих працівників, не беруться на облік, як страхувальники і відповідно до п. 3.1.5. Інструкції не набувають статусу платників страхових внесків.

З огляду на це, позивач вважає, що вона не є і ніколи не набувала статусу платників страхових внесків і відповідно з цим не набувала статусу платників єдиного внеску.

Позивач вважає, що рішення № 42 від 15.02.2013 р. видане СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі», яка є приватною юридичною особою і не має жодного відношення до органів Пенсійного фонду України, оскільки вказана юридична особа ніколи не утворювалась Пенсійним фондом України та відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, зареєстрована ЄДРПОУ за № 21792658, як суб'єкт господарської діяльності.

Позивач вказує, що СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі» не є органом державної влади на підставі присів ч.1 ст.8 ГК України, згідно з якої Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання, а ЄДРПОУ створений і ведеться у порядку, встановленому Положенням про ЄДРПОУ, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996р. N118. Як вказує позивач, навіть назва ЄДРПОУ свідчить про те, що до нього не можуть бути внесені відомості про органи державної влади, оскільки цей реєстр створений для реєстрації підприємств та організацій України, якими органи влади не можуть бути апріорі.

Позивач вказує, що станом на згідно п.1 Положення про ЄДРПОУ Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збирання, накопичення опрацювання даних про юридичних осіб всіх форм власності та організаційно - правових форм господарювання, відокремлені підрозділи юридичних осіб, що заходяться на території України, а також відокремлені підрозділи юридичних осіб України, що знаходяться за її межами.

На підставі вищенаведеного, позивач вважає, що до ЄДРПОУ можуть бути внесені відомості виключно про осіб, які здійснюють господарську діяльність і є суб'єкти господарської діяльності.

Посилаючись на ч.1 ст.8 ГК України Держава, позивач вказує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Посилаючись на ч.2 ст.19 Конституції України та ч.1 ст.8 ГК України, позивач вказує, що СПД ЮО «Управління ПФУ у Троїцькому районі» не може бути і не є органом державної влади. На думку позивача, підтвердженням того, що СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі» є приватною юридичною особою і не має жодного відношення до органів Пенсійного фонду України є Витяг з ЄДР про СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі». Зокрема цей документ також доводить те, що СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі» не тільки не є органом влади , а взагалі не має правоздатності у зв'язку з тим, що такої юридичної особи, як СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі», ніколи не утворювалось, а її реєстрація має фіктивний характер.

Всі ці обставини, на думку позивача, підтверджуються наступним.

Згідно ст.24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у ЄДРЮО і ФОП про юридичну особу мають міститись такі відомості, як форма власності юридичної особи, дані про розпорядчий акт, на підставі якого створено юридичну особу; дата створення юридичної особи; орган, до сфери управління якого належить юридична особа державної форми власності, засновники юридичної особи.

Згідно ст. 26 ЦК УРСР, Юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту або положення, а у випадках, коли вона повинна діяти на підставі пального положення про організації даного виду, - з моменту видання компетентним органом постанови про її утворення. Якщо статут підлягає реєстрації, правоздатність юридичної особи виникає в момент реєстрації.

За таких обставин, позивач вважає, що є очевидним факт того, що такої юридичної особи, як СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі», не існує, оскільки ніколи не утворювалось. Крім цього у СПД «УПФУ в Троїцькому районі» відсутня правоздатність, а отже рішення № 42 від 15.02.2013 р. є незаконним, оскільки, на думку позивача, воно було видано не існуючою, фіктивно зареєстрованою та на підставі цього недієздатною особою, яка взагалі не може мати ні прав ні обов'язків.

На підставі вищезазначеного позивач просить скасувати рішення № 42 від 15.02.2013 р. СПД ЮО «УПФУ в Троїцькому районі».

У судове засідання позивач не прибув, до початку слухання справи до суду надійшла заява, в якій він просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав на адресу суду письмові заперечення на позов в яких просив розглянути справу без участі представника управління та відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.

Свої заперечення відповідач обґрунтував наступним.

Позивач, ОСОБА_1 є Фізичною особою - підприємцем, який, відповідно до Закону, є платником єдиного внеску.просить скасувати вимогу № Ф 36 від 05.11.2012 управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області.

ОСОБА_1, звіт про суми нарахованого доходу за 2012 рік до Управління пенсійного Фонду України в Троїцькому району Луганської області станом на 15.02.2013 року не надала. На підставі цього Управлінням було складено Акт від 15.02.2013р., №5, про ненадання страхувальником Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску і винесено рішення №42 від 15.02.2013р., про застосування штрафних санкцій до позивача у сумі 170 гривень.

На підставі викладеного відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування рішення №42 від 15.02.2013р. управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області - відмовити.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року № 1261, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, організовує роботу з ведення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та автоматизованого оброблення інформації у системі Пенсійного фонду України, проводить збирання, акумулювання та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Згідно статті 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про створення пенсійного фонду» від 28.01.1992 № 39 було створено Пенсійний фонд України, Указом Президента України «Про положення про Пенсійний фонд України» від 06.04.2011 № 384/2011 було затверджено Положення про Пенсійний фонд України.

Згідно п.1 цього Положення, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр). Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Відповідно до п.2 вказаного Положення, Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Постановою правління Пенсійного фонду України №8-2 від 30.04.2002р. було затверджено Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Згідно із п.1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 N 1261, постановами правління, наказами Фонду, наказами та розпорядженнями регіональних управлінь, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням.

Виходячи з викладеного, завданням управління Пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області є облік платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, збирання та акумулювання внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших коштів, призначених для пенсійного забезпечення, ведення їх обліку, призначення ( перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, ефективне та цільове використання коштів Фонду, стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не сплачених сум внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування, інші.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована у якості фізичної особи - підприємця Троїцькою районною державною адміністрацією Луганської області 19.04.2010 за № 2 378 000 0000 000944 (а.с.17).

Відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного внеску від 06.12.2010р., ОСОБА_1 являється платником єдиного внеску. (а.с.18).

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 станом на 15.02.2013 року не було подано звіту за 2010 рік. (а.с.18)., у зв'язку з цим, відносно нього було складено АКТ №5 (а.с.7) та винесено рішення №42 від 15.02.2013 року(а.с.8) про застосування штрафних санкцій в розмірі 170,00 грн.

Позивач оскаржила це рішення до Головного управління ПФУ у Луганській області.

20.03.2013 р. за № 2040/09-10 листом позивачу було направлено Рішення Головного управління ПФУ у Луганській області, яким рішення №42 від 15.02.2013 року залишено без змін. (а.с.9-10).

Позивач оскаржила це рішення до Пенсійного Фонду України. (а.с.11-14).

19.04.2013 р. за №10216/09-10 Пенсійного фонду України, листом позивачу було направлено Рішення Пенсійного фонду України, згідно якого скарга позивача залишена без задоволення, а рішення №42 від 15.02.2013 року без змін.(а.с.16).

Відповідно до Закону України від 08.07.2010 № 2461-VI Закони України «Про Державний бюджет України на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що набув чинності з 17.07.2010, фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, що обрали спрощену систему оподатковування (фіксований податок, єдиний податок) та члени їх родин, які брали участь у здійсненні ними підприємницької діяльності і не перебували з ними в трудових відносинах, зобов'язані сплачувати страхові внески. Сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перераховується в Пенсійний фонд України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску. З огляду на розмір мінімальної заробітної плати в 2010 році, мінімальний страховий внесок для даної категорії осіб становить: в липні, серпні, вересні - 294,82 грн.; жовтні, листопаді-301,12 грн. і грудні - 306,10 грн. (щомісяця).

З 01.01.2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з пунктом другим розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», нараховують, обчислюють та сплачують єдиний внесок відповідно до цього Закону.

Взяття на облік осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється Пенсійним фондом, шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється (пункт третій розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464).

Згідно п. 4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики.

Проте, у порушення п. 4 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 не подала звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, у судовому засіданні не встановлено порушень вимог діючого законодавства України з боку відповідача при прийнятті ним оскаржуваного рішення №42 від 15.02.2013р., оскільки на момент прийняття вказаного рішення, позивач перебував на обліку у відповідача.

Доводи позивача ґрунтуються на хибному тлумаченні чинного законодавства та не спростовують факту порушення ним обов'язку надання звітності до органів Пенсійного фонду України, а також підстав для застосування штрафних санкцій.

Тому, у суду відсутні підстави для скасування рішення №42 від 15.02.2013р..

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову.

За відсутності підстав для задоволення позов,у відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову громадянки України ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Троїцькому районі Луганської області про скасування рішення №42 від 15.02.2013 року про застосування штрафних санкцій, відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Н.В. Мирончук