Рішення № 32610505, 23.07.2013, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2013 р. Справа №917/912/13

за позовом Прокурора Октябрського району м. Полтави в інтересах держави в особі органа, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Полтавської міської ради, в особі Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", вул. Комарова, 2а, м. Полтава, 36008

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_2)

про стягнення 6 630 грн. 50 коп.

Суддя Білоусов С. М.

Представники:

від позивача: Міняйло Г.Ю., дов. №19/14/8 від 02.01.2013 р.

від відповідача: не з'явився

від прокуратури: Черновська О.О., сл. посвідчення № 013321 видане 27.11.2012 р.

В судовому засіданні 23.07.2013 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення 6 630,50 грн. - заборгованості за договором № 2731 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.07.2008 року, в тому числі: 4 261,35 грн. - основного боргу; 2 338,06 грн. - пені; 19,17 грн. - 3% річних та 11,12 грн. - збитків від інфляції.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.05.2013 р. було призначено слухання справи на 18.06.2013 р.

У зв'язку з відпусткою судді Білоусова С.М. розгляд справи в цей день не відбувся, про що сторони були повідомлені листами від 05.06.2013 р.

Позивач листом вих.№29-01/4195 від 12.06.2013 р. (вх.№8324 від 13.06.2013 р., а.с.30-31) повідомив суд, зокрема про те, що відповідачем сплачено основну заборгованість за опалення в сумі 4 261,35 грн., що також підтверджується довідкою позивача № 29-01/4192 від 12.06.2013 р. (а.с.34). За таких обставин позивач просить припинити провадження в цій частині позову на підставі п. 1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені, річних та інфляційних підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник прокуратури підтримав позицію позивача.

Прокуратурою Октябрського району м. Полтави супровідним листом №95-7336вих/13 від 14.06.2013 р. (вх.№8643 від 18.06.2013 р.) надіслано на виконання вимог ухвали суду від 14.05.2013 р. витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо позивача та відповідача(а.с.48-52).

Суд зазначені документи оглянув і залучив до матеріалів справи.

Відповідач у судове засідання не з'явився, вимог п. 4 ухвали суду від 14.05.2013 р. не виконав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд вважає за можливим розглянути справу без участі відповідача, оскільки у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджатиме вирішенню спору (ч.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року).

Крім того, представниками позивача і прокуратури було подано суду клопотання в порядку ч. 3 статті 69 ГПК України про продовження строку вирішення спору.

Суд клопотання прийняв і задовольнив з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Частиною 3 статті 69 ГПК України передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Враховуючи те, що господарський суд повідомляв належним чином відповідача про дату, час і місце судового розгляду та необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, а неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, то справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та прокуратури, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

01.07.2008 року між позивачем - Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава (теплопостачальною організацією) та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Полтава (споживачем) був укладений договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 2731 (далі - договір), згідно якого позивач взяв на себе зобов'язання постачати відповідачеві теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення до межі розподілу перукарні "Мій салон" по б-ру Щепотьєва, 5 (а.с.14-15).

В подальшому сторони уклали додаткову угоду №2 від 20.10.2011 р. до зазначеного договору (далі - додаткова угода, а.с. 17).

Пунктом 14 договору (в редакції додаткової угоди) визначено, що розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться відповідно тарифів встановлених уповноваженим органом та діючих на період постачання теплової енергії, на підставі виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року № 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" Національною комісією державного регулювання у сфері комунальних послуг постановою № 81 від 30.09.2011 року встановлено позивачу тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів в сумі 802,18 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі.

Відповідно до п.14.1 договору (в редакції додаткової угоди)споживач зобов'язувався сплачувати за теплову енергію, в строки визначені договором з кінцевим розрахунком до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

Як свідчить розрахунок позивача, договірні зобов'язання в частині оплати отриманої теплової енергії відповідачем належним чином не виконувались внаслідок чого утворилась заборгованість. Так, за період із 01.10.2012 року по 28.02.2013 року позивачем відпущено відповідачу теплової енергії на загальну суму 5163,48 грн., яку відповідач сплатив лише частково на суму 900,00 грн. і за ним утворилась заборгованість в сумі 4261,35 грн. (з урахуванням переплати в сумі 2,13 грн., яка рахувалася за відповідачем на початок опалювального сезону на 01.10.2012 р.).

Під час розгляду справи по суті позивачем було надано суду докази сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 4261,35 грн..

Отже, на підставі вище викладеного, суд приходить до висновку, про відсутність предмету спору в частині стягнення 13 248,66 грн. основного боргу та про припинення провадження у справі згідно з п.1-1 ст. 80 ГПК України в даній частині.

На підставі пункту 14.3 договору в редакції додаткової угоди та статті 625 ЦК України позивачем нараховано відповідачу 2328,06 грн. пені, 19,17 3% річних та 11,12 грн. інфляційних.

Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення пені та 3% річних і інфляційних суд приймає до уваги наступне.

Згідно із ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно повинно бути виконане у встановлений строк (термін).

У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Сторонами в п. 14.3 договору, узгоджено що у випадку несплати у вказані в договорі строки нараховується пеня в розмірі 1,0 % за кожен день прострочки платежу.

На підставі викладеного позивачем за період із 16.11.2012 року по 27.03.2013 року нараховано відповідачу пеню в розмірі 2338,06 грн.

Суд вважає за можливе зменшити заявлений до стягнення розмір пені виходячи з наступного.

Штрафними санкціями, згідно ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 3 ст.551 ЦК України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач повністю сплатив суму основного боргу після подачі позову до суду.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ст.3 ЦК України).

За таких обставин, суд вважає даний випадок винятковим, та дійшов висновку про необхідність зменшення пені до суми 1 169,03 грн., що становить 50% суми, заявленої до стягнення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

За період із 16.11.2012р. по 27.03.2013р. позивачем нараховано відповідачу 19,17 грн. 3% річних та 11,92 грн. - інфляційних за листопад 2012 року - лютий 2013 року.

Визначені позивачем суми 3% річних та інфляційних не перевищують розрахункові. В цій частині вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р., судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49, ч.1 п.1-1 ст. 80, п. 3 ст. 83, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині стягнення 4 261,35 грн. основного боргу провадження припинити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (вул. Комарова, 2а, м. Полтава, 36008, р/р 260007148 АК "Полтава-банк", МФО 331489, код ЄДРПОУ 03338030) 1 169,03 грн. - пені, 19,17 грн. - 3% річних та 11,12 грн. - інфляційних.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 169,03 грн. пені.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (рахунок УДКСУ у м. Полтаві, р/р 31214206783002 в ГУ ДКСУ у Полтавській області, МФО 831019, ЄДРПОУ 38019510, код платежу 22030001) - 1720,50 гривень судового збору.

Видати накази при набранні цим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 26.07.2013 року

Суддя Білоусов С. М.