Рішення № 32609593, 23.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.07.2013р. Справа № 905/4523/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дніпроінмед» до відповідача Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» про стягнення 15000 грн. 16 коп.,-

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Дніпроінмед» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» про стягнення 15000 грн. 16 коп.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 625,1187,1191 Цивільного кодексу України, статтю 27 Закону України «Про страхування», статті 22,37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник позивача та відповідача у засідання не з'явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заявою від 04.07.2013р. позивач просив розглянути справу без участі його представника.

Пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду від 21.06.2013р., 08.07.2013р., направлені відповідачу за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

18 липня 2011 р. між ПАТ «Страхова компанія «Дніпроінмед» (Страховик) та Державною адміністрацією залізничного транспорту (Страхувальник) було укладено договір страхування №ЦН-312/11 11/07/1317ТР, за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, а саме автомобіля «Хюндай», державний номер АА 9192 КН (надалі - застрахований автомобіль).За умовами п. 12 Договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє один рік, за умови сплати загального страхового платежу відповідно до пункту 10 даного Договору.(а.с.15-19).

12 червня 2012 року в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля, під керуванням водія Державної адміністрації залізничного транспорту Лісового С.В. (а.с.31) та автомобіля «ШКОДА», державний номер АА 6767 НІ, під керуванням Шморгуна Ю.С.

Згідно з постановою Печерського районного суду м. Києва від 11 липня 2012 року ДТП трапилось у зв'язку з порушенням Шморгуном Ю.С. п.п. 10.1 Правил дорожнього руху України, що призвело до механічних пошкоджень застрахованого автомобіля, внаслідок чого Шморгуна Ю.С. було визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. (а.с. 20).

Таким чином вина Шморгуна Ю.С. доведена у судовому порядку.

ДТП визнано позивачем страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування. Для визначення розміру матеріального збитку, заподіяного внаслідок ДТП власникові застрахованого автомобіля «Хюндай», суб'єктом оціночної діяльності - ФОП Вовк С.Г. проведено оцінювання автомобіля та складено звіт № 5775 від 04.07.2012р. з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу. Згідно висновку звіту - вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хюндай», державний номер АА 9192 КН складає 15 788 грн. 20 коп. (а.с.32-34).

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору №ЦН-312/11 11/07/1317ТР, на підставі страхового акту № 91/12 від 29.08.2012р. позивачем здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 15176 грн. 34 коп. на користь Державної адміністрації залізничного транспорту що підтверджується платіжними дорученнями №444 від 03.09.2012р. (а.с.24).

Відповідно інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ цивільна відповідальність власника автомобіля «ШКОДА», реєстраційний номер АА 6767 НІ на час вчинення ДТП була застрахована в ПАТ «Міська страхова компанія» полісом № АА 6053747, яким встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн., франшиза 0 грн. (а.с.80).

07 грудня 2012 року позивач звернувся із заявою до відповідача про виплату страхового відшкодування в порядку регресу на суму 14336 грн. 93 коп. (а.с.11-12). Згідно поштового повідомлення, заява отримана відповідачем 14.12.2012 року.

Проте, відповідач відповіді на регресну вимогу не надав, кошти не перерахував, що і стало підставою для звернення ПАТ «Страхова компанія «Дніпроінмед» до суду з даним позовом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка отримала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за спричинені збитки.

Згідно з п. 33.1 ст. 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до абз. г пп. 38.1.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умови визначених у пп. 33.1.2. п. 33.1. ст. 33 цього Закону.

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Абзацом 2 ч.1 статті 1192 ЦК України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу АА 6053747 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в межах ліміту за шкоду майну (з врахуванням нульової франшизи) в сумі 14336 грн. 93 коп.

Крім стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 540,48грн., 3% річних у розмірі 108,41грн. та інфляційні втрати у розмірі 14,34 грн. за період прострочення зобов'язання з 14.03.2013р. по 13.06.2013р.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Аналогічні положення щодо зобов'язання страховика сплатити неустойку в розмірі, установленому договором або законом у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, містяться в ст. 992 ЦК України.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Відповідно до положень ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вищевикладеного з дати отримання заяви та документів до неї (14.12.2012р.) у відповідача були відсутні підстави для затримки платежу, і Відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 14336,93 грн. не пізніше 14.03.2013 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

На підставі аналізу вищевикладених правових норм суд дійшов висновку, що позивач має право вимоги на стягнення з відповідача пені за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування в межах шестимісячного періоду, тобто з 14.03.2013 року по 13.06.2013р. (на дату звернення з позовом до суду).

В результаті розрахунку пені за період з 14.03.2013р. по 13.06.2013р., з урахуванням висновків суду щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 14336,93 грн., судом встановлено, що сума пені яка може підлягати стягненню складає 540 грн. 48 коп.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України, суд дійшов висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Отже, суд дійшов висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням.

З огляду на вищевикладене, суд задовольняє вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 108,41грн. та інфляційні втрати у розмірі 14,34 грн. за період прострочення зобов'язання з 14.03.2013р. по 13.06.2013р.

Висновки господарського суду щодо спірних правовідносинах узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України викладеною у постанові № 6-49цс12 від 06.06.2012 року по справі за позовом до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Кремінь", про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

На підставі статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дніпроінмед» до відповідача Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дніпроінмед» до Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» про стягнення 15000 грн. 16 коп. - задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (вул. Краснооктябрська, 111, м. Донецьк, 83053, код ЄДРПОУ 30244124) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Дніпроінмед» (49005, м.Дніпропетровськ, вул.Сімферопольська, буд. 21 кім. 307, код ЄДРПОУ 21870998) суму страхового відшкодування в розмірі 14336 (чотирнадцять тисяч триста тридцять шість) грн. 93 коп., суму пені у розмірі 540(п'ятсот сорок) грн. 48 коп., суму 3% річних у розмірі 108 (сто вісім) грн. 41 коп., інфляційні втрати у розмірі 14 (чотирнадцять) грн. 34 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 23 липня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 26 липня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов