Рішення № 32603094, 09.07.2013, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 2610/11165/2012

Провадження №2/761/1263/2013

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 липня 2013 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Саадулаєва А.І.,

при секретарі Івченко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу

за позовом ОСОБА_1;

до Приватного підприємства «Міком»;

про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Приватного підприємства «Міком» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить стягнути з ПП «Міком» на його користь борг по заробітній платі в сумі 8000,00 грн., вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 12000,00 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 45000,00 грн., премію у загальній сумі 3000,00 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Також позивач просив змінити формулювання причини звільнення, зазначене у трудовій книжці, з п.4 ст.40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України.

Позов обґрунтовує тим, що позивач працював на підприємстві ПП «Міком» на посаді електрозварювальника з 03.10.2011р. на підставі трудового договору №10/3/1-11 строком на 1 рік з дня його укладення, з оплатою праці установленою згідно штатного розпису - 4000 грн., з щомісячною виплатою премії у розмірі 1000 грн. Однак, у період з 03.10.2011 року по 31.10.2011 року відповідач не сплачував позивачу премію, а у листопаді та грудні 2011 року не виплатив позивачу заробітну плату. 03.01.2012р. позивач написав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю та умов трудового договору. Вказує, що йому повідомили про звільнення в цей же день без необхідності відпрацювання 14 днів, трудову книжку зобов'язались видати пізніше, після оформлення. Згідно із записом у трудовій книжці №30 від 27 грудня 2011 року позивача звільнено у зв'язку з прогулом без поважних причин на підставі п.4 ст.40 КЗпП України згідно з наказом №1/17/1-12 від 17 січня 2012 року.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив. У письмових запереченнях зазначив, що позивачу встановлено заробітну плату у розмірі 2 300,00 грн., а не 4000,00 грн. Щодо премії, то її виплата є правом, а не обов'язком роботодавця. Також, позивач не надав жодних документів на підтвердження того факту, що йому не виплатили заробітну плату.

У судовому засіданні в якості свідків були допитані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які показали, що вони працювали разом із позивачем на підприємстві ПП «Міком» із вересня 2011р. по січень 2012р. на декількох об'єктах будівництва, однак заробітну плату в повній мірі ними було отримано лише за вересень-жовтень 2011р. Також, свідки підтвердили, що 03.01.2012р. вони разом із позивачем прибули в офіс ПП «Міком» та подали директору заяви про звільнення за власним бажанням.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, покази свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2011 року позивач уклав з відповідачем строковий трудовий договір №10/3/1-11 на 1 рік з дня укладення договору, та його зараховано на посаду електрозварювальника.

В наказі про прийняття на роботу №9/1/4-11 -mk-0000099 від 03 жовтня 2011 року зазначено про прийняття позивача на роботу електрозварювальником з окладом 2300 грн.

Наказом №1/17/1-12-mk-0000099 від 17 січня 2012 року позивача звільнено у зв'язку з прогулом без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України з 27 грудня 2011 року.

Перелік загальних підстав припинення трудового договору передбачено ст.36 КЗпП України, окремі підстави закріплено у ст.ст. 28, 37-41, 45 КЗпП України.

За змістом ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем укладено строковий трудовий договір, тобто на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, у відповідності із правилами ст.23 КЗпП України.

Позивач просить змінити формулювання причини звільнення у відповідності до поданої ним заяви, тобто, вказати причину звільнення «за власним бажанням у зв'язку з невиконанням уповноваженим власником органом законодавства про працю відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України».

Разом з тим, зазначена норма права регулює трудові відносини, що виникли внаслідок укладення трудового договору на невизначений строк, у той час коли трудові відносини між сторонами у справі виникли на підставі договору, дія якого обмежується одним роком (строковий договір), а тому до правовідносин, що виникли, не підлягає застосуванню ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Статтею 39 КЗпП України передбачено, що строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першої ст.38 КЗпП України.

Тобто, вказана правова норма не зобов'язує власника розірвати строковий трудовий договір у визначений працівником строк у разі порушення власником законодавства про працю, а лише визначає такі порушення як підставу дострокового припинення строкового договору. Строковий трудовий договір підлягає розірванню у строк, про який просить працівник, лише у разі, коли заява працівника зумовлена неможливістю продовжувати роботу з поважних причин, які визначені в частині 1 ст.38 КЗпП України.

Встановлено, що 03 січня 2012 року позивач звернувся до директора ПП «Міком» із заявою про звільнення з 03 січня 2012 року за ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Директор ПП «Міком» ОСОБА_5 дану заяву завізував резолюцією наступного змісту: «в наказ з 17.01.2012 р, здати справи до 16.01.2012 р.», що свідчить про узгодження із власником про розірвання строкового трудового договору після закінчення двох тижнів після письмового попередження працівника.

Згідно даних Наказу №1/17/1-12-mk-0000099 від 17 січня 2012 року позивача звільнено у зв'язку з прогулом без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України з 27 грудня 2011 року на підставі актів невиходу працівника від 28.12.2011 року, 29.12.2011 року, 30.12.2011 року, 04.01.2012 року, 05.01.2012 року, 06.01.2012 року.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до законодавства України про працю прогул є дисциплінарним проступком, за вчинення якого передбачено один з таких заходів стягнення: догана або звільнення (ст.147 КЗпП України).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В матеріалах справи наявні Акти невиходу на роботу працівника від 28.12.2011 року, 29.12.2011 року, 30.12.2011 року, 04.01.2012 року, 05.01.2012 року, 06.01.2012 року, в яких зафіксовано факт відсутності ОСОБА_1 на роботі. Окрім того, Актом від 03 січня 2012 року зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від дачі пояснень щодо його відсутності на роботі.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт відсутності позивача без поважних причин на роботі, а відтак правомірним звільнення позивача у зв'язку з прогулом без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України, а також відсутність підстав для зміни формулювання звільнення.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги відповідачем не виконані та при звільненні розрахунок із позивачем в повному обсязі не проведено.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 встановлено оклад 2300 грн.

Твердження позивача про встановлення окладу в розмірі 4000 грн. не підтверджено належними та допустимими доказами, покази свідків в цій частин суд не приймає до уваги як такі, що суперечать іншим матеріалам справи.

В матеріалах справи відсутні відомості про отримання позивачем заробітної плати в грудні 2011 року.

Ураховуючи фактично відпрацьований час, установлений оклад, а також відрахування до бюджету обов'язкових платежів та податків, стягненню з Приватного підприємства «Міком» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року в сумі 1627 грн. 62 коп., що визначено розрахунково-платіжною відомістю.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до частин 5 та 6 ст.10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Ураховуючи фактично відпрацьований ОСОБА_1 робочий час при звільненні йому належить до виплати грошова компенсація за 6 днів невикористаної відпустки в сумі 641 грн.88 коп.

Заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року, а також компенсація за невикористану відпустку, що належать до виплати ОСОБА_1, у встановлені законом строки виплачені не були з вини власника, відсутність вини та факт відмови позивача від отримання належних йому сум при звільненні відповідачем не доведено. Докази, які свідчили б про нарахування вказаних сум до виплати позивачеві та повернення їх до каси підприємства у зв'язку із відмовою працівника від їх отримання матеріали справи не містять.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, обчислена згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами та доповненнями) становить 106 грн. 98 коп.

З урахуванням положень ст.117 КЗпП України з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 40 866 грн. 36 коп. (з часу звільнення по день ухвалення судового рішення).

Вимоги щодо стягнення премії задоволенню не підлягають, враховуючи, що премія відносяться до категорії заохочувальних виплат, тобто виплачується понад основну заробітну плату як заохочення за успішну трудову діяльність. Відповідно до п.5.3 Трудового договору розмір премії, якщо вона встановлюється, порядок позбавлення премії - повністю або частково визначається наказом роботодавця.

В матеріалах справи відсутні докази, які би підтверджували, що роботодавцем видавались накази про преміювання позивача.

Згідно ст.367 ч.1 п.2 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. З огляду на наведене, слід допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць в розмірі 1627 гривень 62 копійки.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з Приватного підприємства «Міком» на користь держави підлягає судовий збір в сумі 431, 35 гривні.

Керуючись ст. ст. 3, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223, 367 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Міком»(код 30523162) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі за грудень 2011 року в сумі 1627(одна тисяча шістсот двадцять сім)грн. 62 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «Міком»(код 30523162) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) компенсацію за 6 днів невикористаної відпустки в сумі 641(шістсот сорок одна)грн. 88 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «Міком»(код 30523162) на користь ОСОБА_1(і.н. НОМЕР_1) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 40 866(сорок тисяч вісімсот шістдесят шість)грн. 36 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми платежу за один місяць в сумі 1627(одна тисяча шістсот двадцять сім)грн. 62 коп.

Стягнути з Приватного підприємства «Міком»(код 30523162) на користь держави судовий збір у сумі 431(чотириста тридцять одна)грн. 35 коп.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва.

Суддя: