Постанова № 32597731, 23.07.2013, Сімферопольский районний суд Автономної Республіки Крим

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 118/5538/12

Провадження № 2-а/116/69/13

23.07.2013 року о 16:30 м.. Сімферополь

Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кулішова А.С., при секретарі судового засідання Синельщікові О.А., за участі представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Устіменко В.С., третьої особи - ОСОБА_3, представника третьої особи - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Гвардійської селищної ради Сімферопольського району АР Крим, за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3,

про скасування рішення Гвардійської селищної ради 17 сесії 5 скликання від 18.07.2008 року про узгодження технічної документації із землеустрою в частині складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Управління Держкомзему в Сімферопольському районі АР Крим, Гвардійської селищної ради Сімферопольського району АР Крим про скасування рішення Гвардійської селищної ради 17 сесії 5 скликання від 18.07.2008 року про узгодження технічної документації із землеустрою в частині складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку; визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3; зобов'язання Управління Держкомзему в Сімферопольському районі АР Крим здійснити дії щодо виключення актового запису про видачу державного акту на право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 з книги реєстрації актових записів.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 05 липня 2012 року справу роз'єднано на самостійні провадження; справу за позовом ОСОБА_5 до Гвардійської селищної ради Сімферопольського району АР Крим про скасування рішення Гвардійської селищної ради 17 сесії 5 скликання від 18.07.2008 року про узгодження технічної документації із землеустрою в частині складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку передано до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим.

Ухвалою Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 20.08.2012 року справу прийнято до провадження.

Позовні вимоги мотивовані порушенням встановленого законом порядку розробки і оформлення технічної документації по відведенню земельної ділянки: не узгодженням меж земельної ділянки АДРЕСА_3 із користувачем суміжної ділянки НОМЕР_1, яким позивач вважає себе.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, надала пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не є суміжним землекористувачем відносно земельної ділянки АДРЕСА_3. Рішенням Виконавчого комітету Гвардійської селищної ради від 18.12.1996 року №115 дійсно закріплено на праві постійного користування земельну ділянку площею 0,096 га за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 для обслуговування квартири АДРЕСА_1 та огороду. Однак в натурі земельна ділянка не виділялась, її координати та розташування на місцевості визначити неможливо.

Аналогічні заперечення надано в судовому засіданні третьої особою ОСОБА_3 та його представником. Представник третьої особи також просила відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що оскаржуване рішення жодним чином не впливає на права та охоронювані законом інтереси позивача у справі.

Заслухавши осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Оскаржуваним рішенням (а.с. 77) узгоджено технічну документацію із землеустрою в частині складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку АДРЕСА_3 площею 0,1986 га ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_6 На підставі вказаного рішення ОСОБА_6 видано державний акт на право власності (а.с. 52), спадкоємцем вказаної земельної ділянки після смерті ОСОБА_6 є ОСОБА_3, який також отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку (а.с. 34, 35).

Згідно із рішенням Виконавчого комітету Гвардійської селищної ради від 18.12.1996 року №115 «закріплено в постійне користування за громадянами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 земельні ділянки площею по 0,048 га в АДРЕСА_1 (що складає 23/100 частки домоволодіння)», запис про що внесено до земельно-кадастрової книги. Після смерті ОСОБА_8 його частку домоволодіння успадкувала ОСОБА_9, а згідно із договором купівлі-продажу від 19.01.2007 року позивач придбала у ОСОБА_7 і ОСОБА_9 23/100 часток домоволодіння в АДРЕСА_1

В матеріалах технічної документації по землеустрою, яку розроблено підприємством «Геофонд» (а.с. 53-76), відсутні дані про узгодження меж земельної ділянки позивачем, що, на думку позивача, свідчить про порушення вимог пункту 6 частини другої статті 198 Земельного кодексу України та є підставою для скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача суд виходить з такого.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Позивач має право звертатись до суду за захистом саме порушеного права, а тому порушення права особи у майбутньому не може бути підставою для захисту під час розгляду даної справи, оскільки це порушення не може бути умовним, тобто захисту підлягають лише ті права, свободи та інтереси, які порушені з боку суб'єкта владних повноважень.

Під час судового розгляду у справі двічі призначалась судова землевпорядна експертиза для встановлення співпадіння (накладення) на місцевості (в натурі) меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 відносно меж земельної ділянки по АДРЕСА_3, матеріали повернуто експертною установою у зв'язку із неможливістю проведення експертизи через відсутність геодезичних координат такої ділянки.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені статтею 23 ЗК України 1990 року, який був чинним на час прийняття вищевказаного рішення. Проте дію статті 23 ЗК України 1990 року зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».

Пунктом 3 вказаного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статті 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України: положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статі 377 ЦК України, у редакції, чинній на час придбання позивачем 23/100 часток домоволодіння в АДРЕСА_1 до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Посилаючись на положення статей 120 ЗК України та 377 ЦК України позивач вважає себе користувачем земельної ділянки, яка зайнята 23/100 частками житлового будинку АДРЕСА_1 у розмірі, передбаченому рішенням Виконавчого комітету Гвардійської селищної ради від 18.12.1996 року №115 з урахуванням додатку до цього рішення (а.с.105), на якому вказано схематичний план меж земельної ділянки.

Суд не може погодитись із вказаними доводами позивача з таких підстав. Положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» стосуються передачі земельних ділянок у власність і не можуть поширюватись на відносини по передачі земельних ділянок у постійне користування. За таких обставин, виникнення у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 права стосовно земельної ділянки в АДРЕСА_1 за загальним правилом (частина перша статті 22 ЗК України 1990 року) пов'язувалось із встановленням землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержанням документа, що посвідчує це право.

Судом не встановлено факту одержання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 документу, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1, визначення в натурі меж цієї земельної ділянки.

Жодного доказу порушення прав або інтересів позивача у спірних відносинах учасниками процесу не наведено і судом не встановлено.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зазначені приписи суд застосовує до спірних відносин із урахуванням принципу «правової впевненості», як складової частини концепції верховенства права, відповідно до якого фізична особа вправі розумно очікувати стабільності у майбутньому правовідносин, які виникли на підставі рішення органу публічної влади.

Задоволення позовних вимог у цій справі призвело б до істотного обмеження майнових прав третьої особи і фактично поклало б на третю особу всю відповідальність за порушення закону органом місцевого самоврядування при прийнятті оскаржуваного рішення (якщо б закон був порушений). За аналогічних обставин Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини у Рішенні від 24.06.2003 року у справі «Стрейч проти Сполученого Королівства».

За таких обставин у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 до Гвардійської селищної ради Сімферопольського району АР Крим, за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, про скасування рішення Гвардійської селищної ради 17 сесії 5 скликання від 18.07.2008 року про узгодження технічної документації із землеустрою в частині складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

В судовому засіданні 23.07.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 25.07.2013 року.

Суддя