Рішення № 32596159, 10.07.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" липня 2013 р.Справа № 921/592/13-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" вул. 1-го Травня, 1-а, м.Київ 88,02088

до Комунального підприємства "Тернопільелектротранс" вул. Тролейбусна, 7, м.Тернопіль,46004

про cтягнення 65660.86 грн.

за участю представників сторін:

позивача: Хміль П.Д., довіреність № 6202 від 21.06.2013 р.;

відповідача: Ямелинець О.Є.- посвідчення № 1646, Гайсенюк О.В.- доручення.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства "Тернопільелектротранс" про cтягнення 65660.86 грн.

10 липня 2013р. позивачем подано заяву про відмову від позову в частині основної заборгованості на суму 10000,00грн. та пені в розмірі 4717,39 грн.

Представнику товариства в судовому засіданні роз'яснено наслідки даної процесуальної дії. А зважаючи, що заява подана із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України, не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб, то вона приймається судом і, як наслідок, в цій частині вимог провадження у справі судом припиняється на підставі п. 4 ст. 80 ГПК України.

Таким чином, розгляд справи здійснюється з урахуванням поданих змін.

Позивач, обґрунтовуючи заявлені вимоги, що підтримані в судових засіданнях його представником, посилається на невиконання його контрагентом зобов'язань щодо оплати прийнятого у власність товару, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість, яка і є предметом судового розгляду.

Водночас, згідно усних пояснень представників відповідача, а також письмового відзиву на позов, комунальне підприємство проти існування суми основного боргу не заперечує та просить суд розстрочити сплату заборгованості на 12 місяців.

В судовому засіданні представникам сторін, процесуальні права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України, роз'яснено.

За відсутності відповідного клопотання, в порядку ст. 81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

22 травня 2012 року між ТОВ "Укравтозапчастина" (постачальник) та комунальним підприємством "Тернопільелектротранс" (замовник) було укладено договір про закупівлю товарів згідно проведеної процедури торгів № 26 (далі - Договір).

За умовами викладеними у п.1.1 даної угоди, постачальник протягом її дії, зобов'язується передавати у власність замовника "Шини нові", код за ДК 016-9725.11.1 (далі - Товар), а замовник, в свою чергу, прийняти і оплатити Товар, згідно до досягнутих домовленостей.

Пунктом 2.1 договору сторони передбачили, що якість матеріальних цінностей має відповідати ДСТУ, які встановлені на цей товар, підтверджуватися сертифікатом відповідності заводу - виробника та паспортом якості на кожну партію товару.

Розрахунки здійснюються за фактично отриманий товар протягом 14 банківських днів згідно виставленого рахунку - фактури та акту приймання - передачі (накладної) (п.4.1 Договору).

Угода вважається укладеною і набирає чинності з дати її підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2012 р. Закінчення стоку дії даного правочину не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 10.1).

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом приписи містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання умов Договору поставив своєму контрагенту, згідно видаткових накладних №02742 від 08.06.2012р., №02913 від 15.06.2012р., №04525 від 27.08.2012р., №04611 від 30.08.2012р., №05400 від 28.09.2012р., №05588 від 05.10.2012 р. та № 069882 від 05.12.2012 р. через повноважних представників Васильківа В.М.. (довіреність №402 від 27.08.2012 р., №408 від 30.08.2012 р. та Гранкіної Є.З. (за дорученням №450 від 28.09.2012р., №460 від 04.10.2012 р., № 563 від 05.12.2012 р., № 295 від 15.06.2012 р. та № 275 від 08.06.2012 р.), товар на суму 410508,00 грн.

Вартість отриманого товару контрагентом оплачено лише частково, в сумі 360508,00 грн., що є порушенням умов п. 4.1 угоди та відповідачем не заперечується.

Зауважень щодо відступів від положень угоди, про ціну на продукцію, недоліків по кількості та якості поставленого товару від замовника не надходило. Фактів повернення товару, відпущеного за цією угодою, в судових засіданнях також не встановлено.

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За даними наявних у справі первинних документів, сума основної заборгованості комунального підприємства перед позивачем на час вирішення спору становить 50000,00 грн. та відповідачем не заперечується, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення, як обґрунтовано заявлений та належним чином доведений.

В той же час, суд враховує, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем порушено визначені контрагентами строки проведення розрахунків, відтак йому визначено 3% річних в сумі 943,47 грн.

Оцінивши даний розрахунок трьох відсотків річних, суд констатує, що здійснені позивачем обчислення в повній мірі ґрунтуються на приписах ст.625 Цивільного кодексу України, з огляду на що заявлена сума задовольняється в повному обсязі.

Клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, суд оцінює критично та відмовляє в його задоволенні, з огляду на наступне.

У відповідності до п. 6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для розстрочки виконання рішення мають бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у встановлений законодавством строк.

Як вбачається із заявленого клопотання, як на підставу для розстрочки виконання рішення господарського суду у даній справі, відповідач вказує на те, що товариство знаходиться у вкрай важкому матеріальному становищі, свідченням чого є звіти про фінансові результати за 2012 р. та за перший квартал 2013 р., оборотно-сальдові відомості по рахунках та на Договір № 25Т/с від 01.05.2013 р.

Оцінюючи дані документи суд констатує, що останні не вказують на те, що невиконання договірних зобов'язань боржником обумовлене існуванням саме виняткових обставин, які були б поважними і перешкоджали йому виконати в повному обсязі умови договору.

При цьому, суд зазначає, що за викладеними у ст. 218 ГК України правилами, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання було неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку необхідних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з тим, важкий фінансовий стан суб'єкта господарювання є результатом його власної господарської діяльності, і не може бути прийнятий судом як об'єктивна обставина, що унеможливлює виконання договірних зобов'язань.

Відмовляючи у розстроченні виконання рішення , суд зважає і на значний термін неналежного виконання зобов'язання та наявність інфляційних процесів у економіці держави, враховує обставини виникнення спору та інтереси всіх його учасників (письмове заперечення позивача щодо розстрочення в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 32-34, 44-49, п.4 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Тернопільелектротранс" (вул. Тролейбусна, 7, м.Тернопіль,46004, ідентифікаційний код 05447987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (вул. 1-го Травня, 1-а, м. Київ 88,02088, ідентифікаційний код 30722204) - 50000 (п'ятдесят тисяч ) грн. 00 коп. основної заборгованості, 943 (дев'ятсот сорок три) грн. 47 коп. 3% річних та 1334 (одну тисячу триста тридцять чотири) грн. 86 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині вимог провадження у справі припинити.

5. В задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення через місцевий господарський суд.

Суддя О.В. Руденко

Повний текст рішення

складено 22.07.2013 р.