Постанова № 32595047, 16.07.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 липня 2013 р. (14:53) Справа №801/6283/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Петренко В.В., за участю секретаря Асєєвої Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом

фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів в АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_2;

від відповідача - Чакал Айше Реджепівна, посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.07.2012 року.

Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0003091702 від 03.06.2013 року та №0003001702 від 03.06.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм податкового законодавства, в зв'язку з чим, вони є протиправними та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні, яке відбулося 16.07.2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця 17.04.2001 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (т.1 а.с.94).

Згідно довідки від 06.12.2006 року вих.№36064/В позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у м.Сімферополь з 06.12.2006 року за №20749 (т.1 а.с.95).

Згідно свідоцтва №НОМЕР_5 серії НОМЕР_4 позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість з 10 .02.2007 року (т.1 а.с.96).

З наданих до суду доказів вбачається, що з 29.04.2013 року по 13.05.2013 року посадовими особами Сімферпольської МДПІ АР Крим ДПС проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (і.к. НОМЕР_1) за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт №808/17.2/НОМЕР_1 від 18.05.2013 року (т.1 а.с.9-33).

Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем були встановлені порушення (т.1 а.с.33):

- п.п.7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.4 ст.198, п.200.1 ст.200, абз. «б» п.201.11 ст.201 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 26096,00грн.;

- ст.13 Декрету Кабінету Міністрів «Про прибутковий податок з громадян» та п. 177.2 п.177.4 ст.177 розділу 5 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі - 19570,97грн, у т.ч. у 4 кв. 2010 року в сумі 2176,97грн, у 2011 році в сумі 10485,08грн., у 2012 році в сумі 6908,92грн.;

- абз. «а», «б», «г» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форми №1-ДФ) за 3 квартал 2011 року, 4 квартал 2011 року не надані.

На підставі виявлених порушень Сімферпольською МДПІ АР Крим ДПС були винесені податкові повідомлення рішення:

- №0003001702 від 03.06.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем у сумі 19570,97грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4892,74грн (т.1 а.с.5);

- №0003091702 від 03.06.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 26096,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 5106,25грн (т.1 а.с.7).

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що за перевіряємий період до суми валових витрат ФОП ОСОБА_1 віднесені касові чеки на придбання палива (газ метан, дизельне паливо) у загальній сумі без ПДВ 124784,10грн., у т.ч. 4 квартал 2010 року в сумі 13881,37грн., у 2011р. - в сумі 67371,38грн., у 2012р. - в сумі 43531,64грн. (т.1 зворотній бік а.с.15).

Встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у підприємницькій діяльності використовує власні транспортні засоби ГАЗ 3302 СПГ, НОМЕР_6 (вид палива: газ метан або бензин), VOLKSWAGEN LT28 НОМЕР_7 (вид палива: дизельне паливо). При цьому найманих працівників ФОП ОСОБА_1 не використовував.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що відповідно до господарських договорів з покупцями та постачальниками ФОП ОСОБА_1 доставляє товар за рахунок власних сил. Однак, в ході перевірки встановлено, що не знайшло документального підтвердження здійснення транспортування товару: не надані путьові листи, товарно-транспортні накладні, а списання ГСМ снювалось на підставі чеків (т.1 зворотній бік а.с.15).

Також відповідачем вказується, що ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат у періоді з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року безпідставно (не підтверджена виробнича необхідність використання) включав витрати, понесені на послуги зв'язку (постачальник ПАТ «УКРТЕЛЕКОМ» (ЄДРПОУ 21560766). Таким чином встановлено завищення валових витрат у частині включення витрат на послуги зв'язку за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 в загальній сумі 5688,79грн без ПДВ, у т.ч. у 4 кварталі 2010 року в сумі 631,76грн, у 2011 році в сумі 2529,15грн., у 2012 році в сумі 2527,88грн. (т.1 а.с.15, зворотній бік а.с.15)

Вирішуючи питання про правомірність винесених оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витраті що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкт оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 щ статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункт 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до абз. «в» п.п. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 розділу І Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витраті спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утриманв основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарської використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майні амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Суд зазначає, що у податковому законодавстві України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат на придбання паливо - мастильних матеріалів до складу витрат.

Також слід зауважити, що п. 1 та п. 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому постановою КМУ № 207 від 25.02.2009р., наявність дорожнього листа з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу передбачена лише для водія юридичної особи, в той час ФОП ОСОБА_1 по-перше - не є юридичною особо, а по-друге - він самостійно розвозив товар без залучення водіїв.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ не включаються до складу витра витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинним документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, згідно з п. 140.5 ст. 140 ПКУ установлення додаткових обмежень щод складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

В свою чергу, в силу абз. «б» п. 201.11 ст. 200 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку ( визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривен за день (без урахування податку).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, плаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог татті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд зазначає, що позивачем за перевіряємий період до суми податкового кредиту віднесені касові чеки на придбання палива (газ метан, дизельне паливо) в загальній сумі 24956,83грн, копії яких належним чином засвідчені та залучені до матеріалів справи (т.1 а.с.52-93), у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з придбання палива у перевіряємому періоді.

Що стосується завищення валових витрат у частині включення витрат на послуги зв'язку за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 в загальній сумі 5688,79грн без ПДВ, у т.ч. у 4 кварталі 2010 року в сумі 631,76грн, у 2011 році в сумі 2529,15грн., у 2012 році в сумі 2527,88грн. суд зазначає наступне.

Ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» №13-92 від 26.12.1992р., зі змінами та доповненнями, визначає, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Аналогічне положення міститься також у п. 13 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", затвердженої наказом ДПА України №12 від 21.04.1993р.

Пункт 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахування обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється (п. 5.11 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Відповідно до п. 18 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000р. під №27/4248, з наступними змінами і доповненнями, адміністративних витрат відносяться певні загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, до переліку яких, серед іншого, відносяться витрати на зв'язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо).

Згідно з абз. «ґ» п.п. 138.10.2 Податкового кодексу України до складу адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, відносяться, зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати).

В силу п. 138.2 ст. 138 кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Що стосується податкового кредиту, то відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", з наступними змінами і доповненнями, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у з'язку з, в тому числі, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 даного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чеку) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В свою чергу, відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Матеріали справи справи свідчать про те, що 11.01.2007 року між ВАТ «Укртелеком» (оператор) та ФОП ОСОБА_1 (бізнес-абонент) було укладено договір №7007588 про надання послуг бізнес-мережі (т.2 а.с.74-76). Предмет договору - на підставі ліцензії на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій на території України, виданої органом регулювання в сфері телеклмунікацій, Оператор надає Бізнес-абоненту на території України телекомунікаційні послуги Бізнес-мережі Утел, а Бізнес-абонент отримує зазначені послуги та сплачує їх вартість відповідно до діючих тарифів. Послуги замовляються Бізнес-абонентом шляхом укладення відповідних додаткових угод до цього договору (т.2 а.с.74).

Відповідно до п.2.1. додаткової угоди №1 про надання послуг телефонного зв'язку від 11.01.2007 року, не пізніше десяти робочих днів з моменту набрання чинності цією Додатковою угодою оператор організує 1 (одну) ліній зв'язку від АТС оператора до офісу бізнес-абонента, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, та за допомогою цих ліній надає послуги телефонного зв'язку (т.2 а.с.77).

Пунктом 2.2 визначено, що бізнес-абонент отримує послуги телефонного зв'язку та сплачує їх вартість згідно із встановленими тарифами (т.2 а.с.77) додаток №1.1 (т.2 а.с.78).

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В силу п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Роздруківки телефонних розмов (т.2 а.с.83-94) свідчать про те, що позивач вів телефонні переговори з ПП МПЗ «Ковбаси Камо», з яким були укладені договори поставки (т.2 а.с.95-97), відповідно до п.2.1 Договорів зазначено, що заявку на товар Постачальнику необхідно передати електронною поштою, телефоном, факсом або через торгового представника Постачальника, тож витрати ФОП ОСОБА_1 на послуги зв'язку безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією та веденням господарські і діяльності - придбанням товару (ковбасних виробів) з метою їх подальшої реалізації.

Як передбачено п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Суд зазначає, що придбання послуг зв'язку підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, зокрема договором (т.2 а.с.74-76), рахунками на оплату послуг (т.2 а.с125-136), рахунками-актами за телекомунікаційні послуги (т.2 а.с.137-148), виписками (т.2 а.с.151-173).

Таким чином, придбання, використання у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг), підтверджується первинними документами, оформленими у відповідності до п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XV, п.2.4 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. під №168/704, які відповідають вимогам первинного документа, що містить відомості про господарську операцію й підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, викладених в акті перевірки, які покладено в основу податкового повідомлення-рішення, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу збільшено суму грошових зобов'язань.

Враховуючи що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято спірне повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто відсутні і підставі для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №0003001702 від 03.06.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем у сумі 19570,97грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4892,74грн. та податкове повідомлення-рішення №0003091702 від 03.06.2013 року, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 26096,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 5106,25грн. не можуть бути визнані такими, що прийняті на підставі та відповідно до діючого законодавства, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 71, 94, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003001702 від 03.06.2013 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, за основним платежем у сумі 19570,97грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 4892,74грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003091702 від 03.06.2013 року про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 26096,00грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 5106,25грн.

4. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 556,65грн. (п'ятсот п'ятдесят шість гривень 65 коп.) з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів в АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В.Петренко