Постанова № 32593669, 08.07.2013, Центральний районний суд м. Сімферополя

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 122/8400/2012

08.07.2013 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді - Кучеренко Н.В.,

при секретарях - Гумбатовій А.М., Кульневій С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Сімферопольської міської ради про зобов'язання здійснити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, третя особа - ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 у 2001 році первісно звернулася до Центрального районного суду м. Сімферополя АРК з позовом до Сімферопольського центру соціальних служб для молоді Управління у справах неповнолітніх та молоді Сімферопольської міської ради (далі - СЦССМ) про поновлення на роботі, стягнення зарплати за вимушений прогул.

Відповідно до заявлених позовних вимог, просила визнати неправомірним та скасувати наказ СЦССМ №20-к від 27.04.2001р. про накладення відносно неї дисциплінарного стягнення у вигляді догани, визнати незаконним та скасувати наказ СЦССМ №44-к від 05.07.2001р. про звільнення її з роботи за ч.1 ст.40 КЗпП України з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги, поновивши на роботі на посаді начальника відділу консультативної роботи (у зв'язку зі змінами у найменуванні відділу за новим штатним розписом) та стягнувши середній заробіток за час вимушеного прогулу.

06.02.2002 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1, в якій вищезазначені позовні вимоги вона доповнила вимогою про зобов'язання СЦССМ присвоїти їй 11 ранг 6-ої категорії державного службовця зі внесенням про це запису у трудову книжку.

У зв'язку з ліквідацією у 2003 році Управління у справах неповнолітніх, сім'ї та молоді, в якості належного відповідача у справі за клопотанням позивача було залучено судом Виконком Сімферопольської міської ради, а позивачем 24.02.2004 року уточнені позовні вимоги.

Так, у зв'язку з ліквідацією СЦССМ, позивач, залишивши вимоги про визнання незаконними та скасування наказів про її звільнення, об'явлення догани, присвоєння рангу державного службовця, змінила решту на наступні: стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.07.2001р. по 19.06.2003р. (дата прийняття рішення про ліквідацію Центру); стягнути з виконкому Сімферопольської міської ради моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн. за її незаконне звільнення і без внесення запису про це у трудову книжку, що позбавило її можливості влаштуватися на іншу роботу і отримувати зарплатню, порушення строків присвоєння чергового рангу; скасувати всі акти, надані СЦССМ про порушення позивачем дисципліни.

В судовому засіданні 13.04.2004р., при розгляді позову ОСОБА_1 по суті, остання підтримала та змінила позовні вимоги, і просила: внести зміни у формулювання її звільнення, вказавши, що вона звільнена у зв'язку з ліквідацією підприємства, внести зміни в наказ №23-к від 30.04.1998р., доповнивши посиланням на підставу - кадровий резерв від 15.10.1997р., а також внести запис о присвоєнні їй 11 рангу 6-ої категорії державного службовця.

Позовні вимоги ОСОБА_1 рішенням суду від 13.04.2004р. були задоволені частково, однак, у 2011 році дане рішення Вищим адміністративним судом України було скасоване, після чого, при новому розгляді справи, позивачем знову уточнені позовні вимоги.

В уточненій позовній заяві позивач остаточно просила: визнати неправомірними та скасувати накази СЦССМ №44-к від 05.07.2001р., №20-к від 27.04.2001р.; зобов'язати виконком Сімферопольської міської ради внести до трудової книжки позивача запис про звільнення за ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією СЦССМ з 19.06.2003р. з виданням відповідного розпорядження, а також внести виправлення в запис трудової книжки ОСОБА_1 №16 від 30.04.1998р., вказавши підставу призначення «кадровий резерв» з виданням відповідного розпорядження; зобов'язати виконком Сімферопольської міської ради поновити позивача в рівноцінній посаді, яку позивач займала до 05.07.2001р. за спеціальністю з урахуванням кваліфікації; стягнути з виконкому Сімферопольської міської ради компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 05.07.2001р. по 19.06.2003р. у розмірі 8695 грн. з розрахунку 370 грн. на місяць, а також моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн.

У подальшому, позивач уточнила позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: просила стягнути його за період з 06.07.2001 року та по день ухвалення рішення судом.

28.11.2012 року, при запропонуванні судом сторонам у справі вирішити справу мирним шляхом, виконкомом Сімферопольської міської ради до трудової книжки позивача внесені певні записи, відповідно до виданого у 2007 році розпорядження.

Після чого, позивачем, у зв'язку з некоректністю, на його думку, внесених у її трудову книжку записів, знову уточнені позовні вимоги в цій частині, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати виконком Сімферопольської міської ради внести до трудової книжки позивача зміни наступного змісту: «запис на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13.04.2004р. за позовом ОСОБА_1 к Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради (справа 2-1379) вважати недійсним», «запис під №19 вважати недійсним. Присвоєне з 01.11.2000р. 11 (одинадцятого) рангу державного службовця 6-й категорії посади», «запис під №20 вважати недійсним. Звільнена з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги управління по справам неповнолітніх та молоді Сімферопольського центру соціальних служб для молоді 19.06.2003 року по п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи».

У ході розгляду судом уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 вони були знову уточнені, і остаточно залишені наступними: зобов'язати виконком Сімферопольської міської ради внести до трудової книжки позивача зміни такого змісту: запис №21 - «запис на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13.04.2004р. за позовом ОСОБА_1 к Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради (справа 2-1379) вважати недійсним», запис №22 - «запис під №18 вважати недійсним», запис №23 - «запис за №16 вважати недійсним. Назначена начальником відділу психолого-педагогічної допомоги. Підстава: кадровий резерв від 15.10.1997 року». У графі 4 - наказ №23-к від 30.04.98р.», запис №24 - «запис №19 вважати недійсним. Присвоєне з 01.11.2000р. 11 (одинадцятого) рангу державного службовця 6-ї категорії посади». У графі 4 - «Розпорядження №928-к від 03.12.2007р.», запис №25 - «запис під №20 вважати недійсним, звільнена з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги 19.06.2003р. по п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи». У графі 4 - «Розпорядження №928-к від 03.12.2007р.». А також, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.07.2001 року по день ухвалення рішення судом, стягнути моральну шкоду у розмірі 3 тис. грн., витрати на правову допомогу.

Остаточні позовні вимоги мотивовані тим, що певна неправильність з технічної точки зору внесення відповідачем 28.11.2012р. записів у трудову книжку позивача впливає на безперервний стаж позивача, тягне за собою неможливість прийняття даних записів Пенсійним фондом при призначенні пенсії позивачу та розрахунку стажу. Адже внесені записи містять посилання на скасоване рішення суду, є некоректними.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то позивач розділяє його на періоди: з 06.07.2001р. по 19.06.2003р. - у зв'язку зі зміною дати звільнення ОСОБА_1, з 19.06.2003р. по 03.12.2007р., оскільки лише з прийняттям Розпорядження №928-к права позивача були відновлені, та з 03.12.2007р. по день винесення рішення судом, адже неналежність внесених 28.11.2012р. записів у трудову книжку позивача перешкоджали їй працевлаштуатися.

Відносно позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то ці вимоги мотивовані тим, що позивач протягом більше десяти років судиться і намагається довести порушене право. Після її звільнення змінилося відношення до неї колег, порушена ділова репутація, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків, заподіяло їй страждання.

Ухвалою суду від 03.04.2013 року у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_2, який у 2001 році працював заступником директора Сімферопольського центру соціальних служб для молоді та видавав спірні накази щодо позивача.

Позивач ОСОБА_1 та її представник за договором - адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги в останній уточненій редакції підтримали у повному обсязі, просили суд їх задовольнити, пояснивши у відповідності до вищевикладеного.

Представник відповідача за довіреністю - Каргопольцева Т.А. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню, зважаючи на їх безпідставність та необґрунтованість.

Вислухавши позивача, представників сторін, третю особу, допитавши свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, та третю особу ОСОБА_2 в якості свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, визначивши закон, якій підлягає застосуванню, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Стаття 6 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушенні її права, свободи або інтереси.

Відповідно до вимог ч.1 ст.69 КАСУ, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб, та інших представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 наказом №23-к від 30.04.1998р. призначена на роботу на посаду начальника відділу психолого-педагогічної допомоги Сімферопольського центру соціальних служб для молоді Управління у справах неповнолітніх та молоді Сімферопольської міської ради, і 01.04.2000 року їй присвоєний 12 ранг 6-ої категорії державного службовця (т.1 а.с. 10, 82).

Наказом №20-к від 27.04.2001р. заступника директора Сімферопольського центру соціальних служб для молоді ОСОБА_2, позивачу об'явлено догану за порушення трудової дисципліни (т.1 а.с.41).

Після цього, наказом №44-к від 05.07.2001р. заступника директора Сімферопольського центру соціальних служб для молоді ОСОБА_2, позивача звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штатів за п.1 ст.40 КЗпП України (т.1 а.с.42).

06.02.2003 року рішенням 8-ї сесії Сімферопольської міської ради 24-го скликання №109 «Про центри соціальних служб для молоді» були створені в Залізничному, Київському, Центральному районах центри соціальних служб для молоді, шляхом реорганізації Сімферопольського центру соціальних служб для молоді (т.2 а.с.14-19).

У відповідності до рішення 10-ої сесії 24-го скликання №167 від 19.06.2003р. «Про внесення змін в рішення 8-ї сесії Сімферопольської міської ради 24-го скликання від 06.02.2003р. №109 «Про центри соціальних служб для молоді»», реорганізація була змінена на ліквідацію. Сімферопольський центр соціальних служб для молоді - ліквідований.

Рішенням 9-ої сесії Сімферопольської міської ради 24-го скликання від 17.04.2003р. №128 «Про апарат Сімферопольської міської ради і його виконавчих органів» затверджена структура Сімферопольської міської ради і його виконавчих органів.

Рішенням виконкому Сімферопольської міської ради від 25.04.2003р. №695 «Про заходи з виконання рішення 9-ої сесії Сімферопольської міської ради 24 скликання від 17.04.2003р. №128 «Про апарат Сімферопольської міської ради і його виконавчих органів»», Управління у справах неповнолітніх, сім'ї та молоді Сімферопольської міської ради - ліквідовано і створено нове Управління у справах неповнолітніх, сім'ї, молоді, фізичної культури та спорту Сімферопольської міської ради.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 13.04.2004 року у цивільній справі №2-1379/04 за позовом ОСОБА_1 до Виконкому Сімферопольської міської ради про поновлення на роботі, зміни формулювання звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, скасування про порушення трудової дисципліни, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Так, суд вирішив: змінити ОСОБА_1 формулювання звільнення, вказавши, що ОСОБА_1 звільнена з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги управління у справах неповнолітніх та молоді Сімферопольського центру соціальних служб для молоді за п.1 ст.40 КЗпП України з 07.07.2001 року (у зв'язку з ліквідацією установи); зобов'язати виконавчий комітет Сімферопольської міської ради внести в трудову книжку ОСОБА_1 запис про присвоєння їй з 01.11.2000р. 11 рангу 6-ої категорії державного службовця, внести зміни в наказ директора Сімферопольського центру соціальних служб для молоді від 30.04.1998р. №23-к, доповнивши його посиланням підстави - кадровий резерв від 15.10.1997р.; зобов'язати виконавчий комітет Сімферопольської міської ради здійснити відповідні записи в трудову книжку ОСОБА_1 у відповідності до даного рішення в частині причин та строків її звільнення. В задоволенні решти позовних вимог - судом ОСОБА_1 відмовлено (т.2 а.с.75-79).

Ухвалою Апеляційного суду АРК від 20.09.2004р. вищезазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.2 а.с.92-93).

Після цього, ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 03.12.2004р., роз'яснено рішення суду від 13.04.2004р. в тій частині, що вважати дату звільнення ОСОБА_1 - 19.06.2003р., тобто, дату ліквідації Сімферопольського центру соціальних служб для молоді (т.2 а.с.113).

Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.06.2011 року вказане рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13.04.2004р. та ухвала апеляційної інстанції від 20.09.2004р. - скасовані, справа направлена на новий розгляд (т.2 а.с.126-129).

При новому розгляді справи, суд, відповідно до вказівок ВАСУ від 07.06.2011 року, перевіряв питання щодо належного відповідача за позовними вимогами ОСОБА_1, і прийшов до висновку, що саме виконком Сімферопольської міської ради є такою особою.

Так, як встановлено, Сімферопольський центр соціальних служб для молоді був державним органом та здійснюючи свою діяльність підпорядкувався виконкому Сімферопольської міської ради.

Згідно з п.а пп.4 ч.1 ст.28 ЗУ «Про місцеве самоврядування», до повноважень виконавчих органів місцевих рад належить здійснення у встановленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету.

Відповідно до ст.52 цього ж Закону, виконавчий комітет координує діяльність відділів, управлінь і інших виконавчих органів ради, підприємств, установ і організацій, які належать до комунальної власності відповідної територіальної громади. Має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

У відповідності до п.12 Положення про Сімферопольський центр соціальних служб для молоді (Додаток №1 до рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №701 від 27.04.2001р. (т.1 а.с.29), діяльність СЦССМ фінансується за рахунок місцевого бюджету.

Зазначене безперечно свідчить про те, що у цій справі належним відповідачем є саме виконком Сімферопольської міської ради. Що також підтверджується судовим рішенням по аналогічній справі, де колега ОСОБА_1 - ОСОБА_6 зверталася до суду з аналогічним позовом, і саме виконком Сімферопольської міської ради в якості відповідача у справі укладав мирову угоду з нею (т.2 а.с.167).

У ході нового розгляду справи судом також встановлено, що 03.12.2007 року Сімферопольським міським головою було видане розпорядження №928-к про внесення записів у трудову книжку ОСОБА_1 (т.3 а.с.50). Дане розпорядження було видане на підставі вищевказаного рішення Центрального районного суду м. Сімферополя АРК від 13.04.2004р.

Оскільки дане розпорядження станом на момент розгляду справи скасовано не було, при запропонуванні судом сторонам у справі вирішити справу мирним шляхом, відповідачем 28.11.2012 року були внесені до трудової книжки позивача певні записи, відповідно до виданого розпорядження (т.3 а.с.70, 68, 69), а саме: «На підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13.04.2004р. за позовом ОСОБА_1 к Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради (справа 2-1379), запис під №18 «Внести зміни до наказу директора Сімферопольського центру соціальних служб для молоді від 30.04.1998р., №23-к та доповнити його посиланням «Підстава: кадровий резерв від 15.10.1997р.», запис №19 «Внести у трудову книжку ОСОБА_1 запис про присвоєння їй з 01.11.2000р. 11 (одинадцятого) рангу державного службовця 6-й категорії посади», запис під №20 «змінити формулювання та дату звільнення ОСОБА_1, вказав, що ОСОБА_1 звільнена з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги управління по справам неповнолітніх та молоді Сімферопольського центру соціальних служб для молоді 19.06.2003р. по п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи».

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині зобов'язання відповідача внести до трудової книжки позивача зміни, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника і до неї заносяться всі відомості про роботу.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 Міністерства Праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Вищеперелічені записи до трудової книжки позивача, як встановлено, були внесені саме на підставі розпорядження відповідача № 928-к від 03.12.2007 року.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.8. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.

Відповідно до п. 2.9. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.

Однак у трудовій книжці ОСОБА_1 незаконно зазначено, що вказані записи внесені на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 03.04.2004р. за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (справа 2-1379/04), оскільки це рішення суду скасоване ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 червня 2011 року.

Крім того, суд погоджується з тим, що є некоректним запис №19, який повинен бути викладено у наступній редакції: «Присвоєне з 01.11.2000р. 11 (одинадцятого) рангу державного службовця 6-й категорії посади».

Також некоректним є запис № 20, який повинен бути викладено у наступній редакції: «Звільнена з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги управління по справах неповнолітніх та молоді Сімферопольського центру соціальних служб для молоді 19.06.2003 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи».

Такі записи повинні бути внесено на підставі пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Так, відповідно до п.2.6. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

Правильність внесення чи невнесення вказаних записів до трудової книжки безперечно впливає на безперервний стаж позивача.

Доводи представника відповідача та третьої особи щодо необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині з тих причин, що у 2001 році вона була звільнена правильно, суд вважає неспроможними.

Так, відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідачем внесені записи у трудову книжку позивача в період слухання справи судом, коли сторони знали про скасування судового рішення 2004 року. Розпорядження відповідача 2007 року, хоча і видавалося виключно на підставі судового рішення, але досі не скасовано, більш того, виконано відповідачем у 2013 році під час нового судового розгляду.

Такими своїми діями, у тому числі, щодо зміни дати звільнення позивача з роботи, відповідач, по-суті, погодився з неправомірністю її звільнення у 2001 році.

Після чого, було уточнено предмет розгляду справи, адже, по-суті, стало спірним питання виключно про правильність (коректність) внесення відповідачем записів у трудову книжку позивача, а не законність дій (рішення) щодо звільнення позивача з роботи у 2001 році.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що, відповідно до ст.40 КЗпП України, звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності - не допускається.

А ОСОБА_1, як встановлено судом, 05.07.2001 року, тобто, у день видачі наказу про її звільнення, була тимчасово непрацездатною, що підтверджується відповідним листком непрацездатності, оригінал якого був оглянутий учасниками процесу з долученням до матеріалів справи його копії (т.3 а.с.143).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідач, внісши до трудової книжки позивача відповідні зміни щодо дати звільнення - з 2001 року на 2003 рік, фактично визнав неправильність її звільнення у 2001 році, у зв'язку з чим, безперечно на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за цей час вимушеного прогулу.

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керується наданими доказами у справі та Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. за №100.

Розраховуючи певну суму до стягнення, суд виходить з довідки №153 від 27.05.2002р. про середню заробітну плату позивача, яка була надана суду під час розгляду справи (т.1 а.с. 151). Саме цю довідку суд вважає достовірною для обчислення, адже посилання позивача у позові на інший розмір її середнього заробітку, з урахуванням нібито вищого рангу, є неспроможними, оскільки офіційними даними не підтверджується.

Відповідно до вказаних даних з нарахованої позивачу заробітної плати за останні календарні місяці роботи (травень 2001 року - 192 грн. 13 коп., червень 2001р. - 214 грн. 50 коп.) та, входячи з кількості робочих днів в них, середньоденна заробітна плата позивача становить: 192,13 грн. + 214,50 грн., тобто 406, 63 грн. : на 41 робочих дні = 9,91 грн. Таким чином, середній заробіток позивача за 490 робочих днів за період з 05.07.2001р. по 19.06.2003р. становить 4.855 грн. 90 коп. (490 робочих днів Х на 9,91 грн.).

Разом з цим, виплаті підлягає дана сума повністю, без утримання з позивача вихідної допомоги, адже фактично підстава її звільнення суттєво не змінилася, а лише істотно - дата.

Відмовляючи у задоволенні аналогічних позовних вимог за решту періодів - з 2003 року по 2007 рік, та після цього по день винесення рішення судом, суд виходить з того, що ст. 235 КЗпП України, виплату середнього заробітку особі за час вимушеного прогулу пов'язує безпосередньо з неможливістю такої особи працевлаштуватися у цей період.

Однак, як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_1, напередодні видачі наказу про її звільнення 05.07.2001р. особисто отримала трудову книжку з СЦССМ, для зняття копії, після чого, не повернула, у зв'язку з чим, при видачі відповідного наказу про її звільнення, керівник СЦССМ фактично був позбавлений можливості внесення у трудову книжку позивача відповідних відомостей.

Цей факт підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_2, який безпосередньо звільняв позивача, їх колега ОСОБА_6 Крім цього, даний факт також підтверджується письмовими доказами у вигляді записів у книжці щодо руху трудових книжок за той період та перепискою з ОСОБА_1 Крім того, ще у первісному письмовому відгуку відповідача на позов позивача, вже зверталася увага відповідача на цей факт.

Аналогічно свідок ОСОБА_5, як працівник відділу кадрів Виконкому Сімферопольської міської ради, пояснила, що після видачі у 2007 році відповідного розпорядження щодо внесення записів у трудову книжку позивача, остання неодноразово викликалася до них для здійснення таких дій. Однак, сама не з'являлася, трудову книжку не надавала.

Покази даного свідка у повній мірі були підтверджені в судовому засіданні письмовими доказами: перепискою з позивачем, доповідними і т.ін. Як пояснила свідок, невиконання розпорядження пов'язано було виключно з небажанням та незгодою позивача з судовим рішенням 2004 року, його оскарженням.

При цьому, позивач же пояснювала, що це саме керівник СЦССМ не схотів їй провадити запис про її звільнення 05.07.2001р., швирнувши трудову книжку їй в обличчя. Однак, такі пояснення позивача спростовуються дослідженими судом доказами. У тому числі, й тим, що при зверненні до суду з позовом позивачем не тільки не вимагалося від відповідача здійснити запис у трудовій книжки про звільнення, а і взагалі не йшлося про такий факт неправомірних дій з боку керівника СЦССМ.

При наявності такого запису, який не було їй внесено, на думку суду, саме внаслідок її неправомірних дій, позивач мала б змогу повноцінно працевлаштуватися безпосередньо після ліквідації Центру у 2003 році.

Крім того, судом також приймається до уваги той факт, що, як свідчить витребувана судом інформація про доходи позивача, то у спірний період вона працювала та мала певні доходи, хоча й за договорами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на стягнення моральної шкоди, яка заподіяна йому внаслідок порушення його прав.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктами 4, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31.03.1995 р. №4, під час вирішення питання про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд виходить з того, що суду не представлено належних та достовірних доказів спричинення позивачу заявленої нею моральної шкоди, а саме: що внаслідок дій відповідача змінилося відношення до неї колег, порушена її ділова репутація, втрачено нормальні життєві зв'язки позивача, їй заподіяно страждання.

Тривалість розгляду судом справи, за законом, не є підставою стягнення з відповідача грошової компенсації, адже кожен з учасників процесу має конституційне право на відстоювання своєї позиції, надання доказів, судовий захист і т.ін.

Обговорюючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд, при визначенні розміру стягнення з відповідача на користь позивача понесених нею витрат на правову допомогу відповідно до ст.90 КАСУ, стягує заявлену та підтверджену документально грошову суму у розмірі 2150 грн. (т.3 а.с.128), що у повній мірі відповідає положенням ЗУ «Про граничний розмір компенсації на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 2011 року.

У відповідності до ст.94 КАС України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 34,41 грн. у зв'язку з задоволенням позовних вимог немайнового характеру та у розмірі 114, 70 грн. - майнового.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 8, 22, 43, 46, 126, 130 Конституції України, ст.ст. 40, 41, 48, 235, 237-1 КЗпП України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 Міністерства Праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, ст. 23 ЦК України, керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31.03.1995 р. №4 ст.ст. 9, 11, 12, 14, 69, 70, 71, 72, 90, 94, 99, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Виконкому Сімферопольської міської ради про зобов'язання здійснити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, третя особа ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Зобов'язати виконком Сімферопольської міської ради внести до трудової книжки ОСОБА_1 зміни наступного змісту:

- запис №21 - «запис на підставі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13.04.2004р. за позовом ОСОБА_1 к Виконавчому комітету Сімферопольської міської ради (справа 2-1379) вважати недійсним»,

- запис №22 - «запис під №18 вважати недійсним»,

- запис №23 - «запис за №16 вважати недійсним. Призначена начальником відділу психолого-педагогічної допомоги. Підстава: кадровий резерв від 15.10.1997 року». У графі 4 - наказ №23-к від 30.04.98р.»,

- запис №24 - «запис №19 вважати недійсним. Присвоєне з 01.11.2000р. 11 (одинадцятого) рангу державного службовця 6-ї категорії посади». У графі 4 - «Розпорядження №928-к від 03.12.2007р.»,

- запис №25 - «запис під №20 вважати недійсним, звільнена з посади начальника відділу психолого-педагогічної допомоги 19.06.2003р. за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією установи». У графі 4 - «Розпорядження №928-к від 03.12.2007р.».

Стягнути з виконкому Сімферопольської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.07.2001р. по 19.06.2003р. у загальному розмірі 4.855 (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) грн. 90 коп.

В решті заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Виконкому Сімферопольської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2150 (дві тисячі сто п'ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з Виконкому Сімферопольської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 149 (сто сорок дев'ять) грн. 11 коп.

Постанову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах місяця - допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів.

Суддя: Н. В. Кучеренко