Ухвала суду № 32592860, 11.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/473/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 липня 2013 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові, податковий орган, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000631720 від 21 січня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 229 505,00 грн. (з них 153 003,00 грн. - за основним платежем та 76 502,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби № 0000631720 від 21 січня 2013 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням податковим органом подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволені позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що працівниками ДПІ в м. Чернігові була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за червень-вересень 2012 року при проведенні господарських взаємовідносин з ПП «Крузо», за грудень 2011 року, січень та березень 2012 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Хозстройсервіс». За результатами перевірки складений акт від 10.10.2012 № 2009/17/НОМЕР_2.

Перевіркою встановлено порушення товариством: п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.193.1 ст.193, п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200, Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 153003,00 грн., у тому числі за червень 2011 року на 20500,00 грн., за липень 2011 року на 24500,00 грн., за серпень 2011 року на 26500,00 грн., за вересень 2011 року 36000,00 грн., за грудень 2011 року на 23000,00 грн., за січень 2012 року на 17258,00 грн., за березень 2012 року на 5245,00 грн., в результаті формування податкового кредиту з підприємствами, з якими не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності.

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Чернігові було винесено податкове повідомлення-рішення № 0007761720 від 05.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 229505,00 грн. (з яких 153003,00 грн. за основним платежем та 76502,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Позивачем було оскаржено зазначене податкове повідомлення-рішення до ДПС в Чернігівській області, рішенням якої про результати розгляду скарги від 11.01.2013 № 6/к/10-215 було частково задоволено скаргу позивача, скасовано оскаржене податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові від 05.11.2012 № 0007761720 в частині збільшення грошового зобов'язання у вигляді штрафної (фінансової) санкції по податку на додану вартість у розмірі 10249,00 грн., в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Державною податковою інспекцією в м. Чернігові було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000631720 від 21.01.2013, яким ФОП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 219 256,00 грн., у тому числі за основним платежем - 153003,00 грн., за штрафними санкціями - 66253,00 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, прийшов до висновку, що укладені позивачем спірні договори купівлі-продажу відповідають вимогам чинного законодавства. Крім того, суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає обов'язку платника податку на додану вартість перевіряти дотримання його контрагентом вимог податкового законодавства та законодавства, що регулює порядок реєстрації юридичних осіб. Податковий кредит, на думку суду першої інстанції сформований позивачем відповідно до чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Крузо», як постачальником та ФОП ОСОБА_2, як покупцем, було укладено договір поставки № 8 від 01.03.2011. Згідно умов цього договору постачальник зобов'язується постачати, а покупець приймати та оплачувати на умовах цього договору товари в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України згідно заявки покупця, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору. ПП «Крузо» як постачальник зобов'язувався поставити покупцеві товар по ціні і в кількості згідно підписаних накладних, які є невід'ємною частиною договору (п.п. 1.1., 2.1 договору). Кількість та специфікація товару визначалась згідно рахунків-фактур, виписаних ПП «Крузо» від 01.06.2011 року № 80, від 01.07.2011 року № 66, від 01.08.2011 року № 39, від 05.08.2011 року № 42, від 01.09.2011 року № 63, від 05.09.2011 року № 65, від 12.09.2011 року № 68, від 22.09.2011 року № 70. Поставлений товар було оприбутковано позивачем згідно видаткових накладних № 80 від 01.06.2011 року; № 66 від 01.07.2011 року; № 39 від 01.08.2011 року; № 42 від 05.08.2011 року; № 63 від 01.09.2011 року; № 65 від 05.09.2011 року; № 68 від 12.09.2011року; № 70 від 22.09.2011 року.

На виконання вимог договору ПП «Крузо» виписало ФОП ОСОБА_2 податкові накладні (а.с. 55-151 т.1).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що оплата вартості товару здійснювалася позивачем у безготівковому порядку, про що свідчать платіжні доручення № 533 від 01.08.2011 р., № 535 від 04.08.2011 р., № 540 від 12.08.2011 р., № 542 від 17.08.2011 р., № 544 від 22.08.2011 р., № 547 від 26.08.2011 р., № 551 від 31.08.2011 р., № 557 від 05.09.2011 р., № 560 від 08.09.2011р. № 564 від 12.09.2011 р., № 565 від 15.09.2011 р., № 570 від 20.09.2011 р., № 573 від 26.09.2011 р., № 575 від 29.09.2011 р., № 576 від 03.10.2011 р., № 578 від 05.10.2011 р., № 582 від 07.10.2011 р., № 583 10.10.2011 р., № 586 від 13.10.2011 р„ № 587 від 17.10.2011 р., № 591 від 24.10.2011 р., № 599 від 31.10.2011 р., № 601 від 01.11.2011 р., № 602 від 02.11.2011 р., № 603 від 07.11.2011 р., № 609 від 10.10.2011 р., № 611 від 15.11.2011р. № 613 від 17.11.2011 р., № 615 від 23.11.2011 р., № 618 від 28.11.2011 р„ № 621 від 01.12.2011 р., № 622 від 02.12.2011 р., № 624 від 05.12.2011 р., 626 від 06.12.2011 р. (а.с. 152-185 т.1).

Cуд першої інстанції дослідив договір поставки № 18 від 01.11.2011 укладеного між позивачем та ТОВ «Хозстройсервіс». Згідно умов цього договору постачальник зобов'язується постачати, а покупець приймати та оплачувати на умовах цього договору товари в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України згідно заявки покупця, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти. Підтвердженням факту узгодження сторонами асортименту, кількості і ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу специфікації і є невід'ємною частиною цього договору. ТОВ «Хозстройсервіс» як постачальник, зобов'язувався поставити покупцеві товар по ціні і в кількості згідно підписаних накладних, які є невід'ємною частиною договору (п.п. 1.1., 2.1 договору). Поставка товару та оплата здійснені в повному обсязі.

Спір між сторонами пов'язується з правовою оцінкою рішення податкового органу, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок неправомірного формування (нарахування) платником податків податкового кредиту.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Однак, це право платника податків обмежується положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, згідно з якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України). Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, колегія суддів зазначає, що сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат при обчисленні податку на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у ціні товару (послуг). При цьому, докази, на які послався суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобов'язань, а ДПІ, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про скасування яких заявлено позов, виходила з того, що позивач не сплачував податок на додану вартість в оплату вартості робіт (послуг), оскільки відсутня товарність вказаних господарських операцій.

Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Крім того, всі зазначені вище первинні бухгалтерські документи оформлені у відповідності до ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо».

Судом першої інстанції було встановлено, що ДПІ в м. Чернігові зробила висновки про відсутність здійснення реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами на підставі висновків Дніпродзержинської ОДПІ Дніпропетровської області ДПС, викладених в акті від 21.12.2011р. №5859/372/23-206/31846034 перевірки ПП «Крузо» за період з 01.06.2011р. по 30.11.2011р., та висновків ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, викладених в довідці від 28.05.2012р. №20/224/31154791 щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентом ТОВ ТД «Домінант» за січень 2012р. та від 20.07.2012р. №73/224/31154791 про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Хозстройсервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Антарес конференс груп» за грудень 2011р. та березень 2012р.

У довідках ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська було зазначено про відсутність реальних господарських операцій між ТОВ «Хозстройсервіс» та ТОВ «Антарес конференс груп» і ТОВ ТД «Домінант», через відсутність у цих підприємств виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, тобто, необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що такі висновки ДПІ в м. Чернігові є безпідставними та неправомірними, оскільки позивач не може нести відповідальності за дії свого контрагента, позивачем було оплачено поставлений товар, про що свідчать надані в судове засідання копії платіжних доручень, поставка товару до позивача та відображення в податковому обліку підтверджено необхідними первинними бухгалтерськими документами.

Доводи апеляційної скарги також спростовані наданими в суді апеляційної інстанції документами на підтвердження товарності угод, зокрема договорами на поставку товарів, виписками по особовим рахункам, виписками і кредитним документам по рахункам та оборотними відомостями по товарам, які долучені до матеріалів справи.

Крім того, чинним податковим законодавством не передбачено право ДПІ у м. Чернігові ДПС при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за наявності всіх підтверджуючих проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами первинних бухгалтерських документів, то позивачем доведено, що правочини, укладені між ним та його контрагентами - ТОВ «Хозстройсервіс» та ПП «Крузо», спричинили реальні юридичні наслідки для позивача, крім того в суді першої інстанції встановлено факт оплати поставлених позивачу товарів, що підтверджує використання отриманих товарів позивачем у власній господарській діяльності, позивачем на виконання вимог Податкового кодексу України отримано належним чином оформлені податкові накладні, які є підставою для зарахування сум ПДВ до складу податкового кредиту, а відповідачем не доказана правомірність своїх дій. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те що ДПІ в м. Чернігові неправомірно донарахувала позивачу податок на додану вартість в розмірі 219256,00 грн.,

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 16 липня 2013 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.