Рішення № 32592630, 18.07.2013, Південноукраїнський міський суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Южноукраїнський міський суд Миколаївської області)

Справа № 486/961/13-ц

Провадження № 2/486/441/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2013 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого Волкової О. І.

при секретарі Стрельніковій В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації , -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2013 року до суду звернувся ОСОБА_1 до депутата міської ради ОСОБА_2 з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він являється фізичною особою підприємцем яким організовано діяльність кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1», яке відвідують мешканці міста. 28 лютого 2013 року на 34 сесії Южноукраїнської міської ради відповідачем було повідомлено про організацію діяльності залу гральних автоматів в будівлі комунальної форми власності по АДРЕСА_1, яка передана в оренду позивачеві, яким і є кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1». Дана інформація є неправдивою, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Окрім того, заперечує факт наявності камер спостереження в кафе, та вказує на те, що він не порушує Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні». Просить суд визнати інформацію, оприлюднену відповідачем в повідомленнях до міського голови та до прокуратури м. Южноукраїнська до Южноукраїнсьго МВ УМВС України в Миколаївській області, щодо організації роботи центру гральних автоматів, що не відповідає дійсності, також принижує честь, гідність та ділову репутацію громадянина ОСОБА_1

Просить суд зобов'язати відповідача ОСОБА_2, спростувати відомості, що не відповідають дійсності і принижують його честь, гідність та ділову репутацію у той же спосіб, що вона була поширена у публічному виступі під час сесії Южноукраїнської міської ради. Направити повідомлення до міського голови та до прокуратури м. Южноукраїнська до Южноукраїнсьго МВ УМВС України в Миколаївській області із спростуванням відомостей в частині організації роботи грального центру в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» та стягнути на його користь моральну шкоду у сумі 20 тис. грн.

Відповідач та його представник позов не визнали та заперечували проти задоволення позову.

ОСОБА_2 надав письмові заперечення ( а.с. 39-45) та суду пояснив, що до нього, як депутата не одноразово зверталися громадяни міста з приводу того, що в місті поширений гральний бізнес, з даного приводу він підготував звернення на адресу міського голови, прокуратури м. Южноукраїнська та до Южноукраїнсьго МВ УМВС України в Миколаївській області, окрім того, з зазначеним зверненням виступив на 34 сесії Южноукраїнської міської ради. Відповідач заперечував проти доводів позивача та того, що дана інформація стосувалася підприємця ОСОБА_1 На спростовування доводів позивача до заперечень надав відео диски, якими довів факт того, що біля одних з дверей приміщення «ІНФОРМАЦІЯ_1» було встановлено камеру відео спостереження, що було зафіксовано групою депутатів. Відповідач посилається на те, що він використав своє право, як громадянин та депутат міської ради та звернувся до державних органів при цьому посилався на ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Представник відповідача підтримав заперечення відповідача та пояснив, що на його думку договір оренди укладений позивачем є нікчемним, а якщо так то питання ігрових автоматів позивача взагалі не стосується.

Суд завершував розгляд справи 18 липня 2013 року лише за наявності представника відповідача та без участі сторін так як вони направили до суду заяви в яких просили завершити розгляд справи в їх відсутність.

Судом встановлено, що 28 лютого 2013 року на 34 сесії Южноукраїнської міської ради депутат ОСОБА_2 виступив із повідомленням та звернувся до прокуратури м. Южноукраїнська, Южноукраїнсьго МВ УМВС України в Миколаївській області про те, що в місті Южноукраїнську розвивається гральний бізнес.

Згодом відповідач вимагав від МВ УМВС України в Миколаївській області реагування та відповіді.

Відповідно до ст. 34 Конституції України, Законом України «Про інформацію» передбачено, що кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Кожному гарантовано право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Згідно ст.ст. 297 ч. ч. 1, 2, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації.

На підставі ст. 23 ч. 1, ч. 2 п. 4 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної особи.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні, колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У зв'язку з цим Конституційний суд України у своєму рішенні від 10 квітня 2003 року (справа № 1-9/2003, про поширення відомостей) зазначив, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів осіб, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам громадянину.

Виходячи із положень ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав та основоположних свобод і практики Європейського Суду з прав людини, які є частиною національного законодавства і джерелом права, що підлягають застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, ст. 2, ст. 8 ч. 1 ЦПК України.

Аналізуючи ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), застосування практики прецедентного права Європейським Судом з прав людини (далі Європейський суд) при вирішенні діфамаційних спорів, які є частиною національного законодавства і джерелом права в Україні, норми національного законодавства, суд дійшов висновку. Відповідно до ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або санкцій, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського спокою, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

У рішенні від 07.12.1976 р. у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства Європейський Суд з прав людини зазначив і знову нагадав у п. 41 свого рішення від 08.07.1986 р. у справі Лінгенса (Lingens case, 12/1984/84/131), що свобода вираження поглядів, гарантована ст. 10 ч. 1 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання ст. 10 ч. 2 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: «На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна», зазначив суд у рішенні від 18.07.1986 р. (справа Лінгенса, п. 46) та у продовження цієї думки у п. 41 рішення від 29.03.2005р. у справі «Українська Пресс-Група» проти України підкреслив, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст. 10 Конвенції.

Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст. 47-1 Закону України «Про інформацію», законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У справі Lindon, Otcharotry Lanrens and Iuly v. France (рішення від 22.10.2007 р.) Європейський суд з прав людини знову нагадав, що для того, щоб оцінити виправданість оспорюваного висловлювання, необхідно провести відмінність між ствердженнями про факти і оціночними судженнями. У той час як реальність фактів може бути продемонстрована, істинність оціночних суджень не може бути предметом доказування. Вимога довести істинність оціночного судження не може бути виконана і порушує саме право на вільне вираження поглядів, яке є важливим елементом права, гарантованого ст. 10 Конвенції. Класифікація висловлювання як ствердження про факт чи оціночне судження представляє собою питання, яке перш за все знаходиться у рамках свободи розсуду національної влади, зокрема національних судів. Проте навіть якщо висловлювання представляло собою оціночне судження, воно повинно бути підтверджено достатньою фактичною підставою, за відсутності якого буде визнано таким, що виходить за належні рамки.

Повідомлення депутата ОСОБА_2 та його виступ на сесії міської ради, свідчать про те, що він повідомляє, що в місті працюють гральні автомати, які розміщуються в комунальних закладах та просить вжити заходи правоохоронним органам.

Ці обставини підтвердили сторони у судовому засіданні.

За таких обставин, оспорювана позивачем інформація, хоча і несе негативну інформацію про діяльність кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» в якому він працює, але вони є лише оціночними судженнями депутата ОСОБА_2

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 про захист честі, гідності і ділової репутації задоволенню не підлягають.

Окрім цього, вимоги про стягнення моральної шкоди, яку позивач пов'язує з спростуванням також задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.9, 34 Конституції України, ст.6,10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 23, 429, 299 ЦК ст.8,10,11,60,212-215, 218 ЦПК України.

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що не були присутні у судовому засіданні під час проголошення -протягом десяти діб з дня отримання копії цього рішення. У разі неподання апеляційної скарги протягом встановленого строку рішення набирає законної сили.

Суддя Южноукраїнського

міського суду О. І. Волкова

Справа № 486/961/13-ц

Провадження № 2/486/441/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

18 липня 2013 року Южноукраїнський міський суд Миколаївської області

у складі: головуючого Волкової О. І.

при секретарі Стрельніковій В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Южноукраїнську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації , -

ВСТАНОВИВ:

Керуючись ст. 10,11,60,212-215,218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Миколаївської області через Южноукраїнський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, що не були присутні у судовому засіданні під час проголошення -протягом десяти діб з дня отримання копії цього рішення. У разі неподання апеляційної скарги протягом встановленого строку рішення набирає законної сили.

Суддя Южноукраїнського

міського суду О. І. Волкова