Рішення № 32586278, 12.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" червня 2013 р. Справа № 911/1129/13

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Костенко А. О. (довіреність № 47-1-4/37-Ю від 22.12.2011 р.);

від відповідача: не з'явились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто", м. Київ

в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто", м. Київ

до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області", смт Коцюбинське

про стягнення 24 627, 88 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" звернулось в господарський суд Київської області із позовом до ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" про стягнення 24 627, 88 грн. виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо відшкодування позивачу у повному обсязі виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу - збитків за страховим випадком, а саме дорожньо-транспортною пригодою, що відбулась 17.02.2011 р. о 08 годині 15 хвилин по вул. Ірпінській, 63, 5, в м. Києві за участю транспортного засобу - автомобіля „Volkswagen", реєстраційний номер АА 7494 НК, що належав і перебував під керуванням фізичної особи Федонюка М. І., транспортного засобу - автомобіля „KIA RIO", реєстраційний номер АА 5187 АХ, що належав фізичній особі Тюндюровій І. В. і перебував під керуванням фізичної особи Супруненка Є. А., майнові інтереси якого, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням вказаним транспортним засобом, були застраховані згідно договору № 19G-0355183 від 21.12.2010 р. добровільного страхування транспортного засобу, укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою Тюндюровою І. В. та ВАТ Українська страхова компанія „Дженералі Гарант", транспортного засобу - автомобіля „Камаз", реєстраційний номер АІ 4025 АН, що належав ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" і перебував під керуванням його працівника - фізичної особи Купріянчука В. А. під час виконання ним трудових обов'язків, і який був визнаний судом винним у скоєнні вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та у завданні майнової шкоди, у тому числі, фізичній особі Тюндюровій І. В.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.04.2013 р. порушено провадження у справі № 911/1129/13 за позовом ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" в особі Центральної філії ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" до ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" про стягнення 24 627, 88 грн. і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 17.04.2013 р.

17.04.2013 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 15.05.2013 р. Також даною ухвалою суду витребувано у Святошинського районного суду м. Києва матеріали справи про адміністративне правопорушення № 3-2074 2011 рік відносно фізичної особи Купріянчука В. А.

27.05.2013 р. до канцелярії суду на відповідний запит суду від Святошинського районного суду м. Києва надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення № 3-2074 2011 рік відносно фізичної особи Купріянчука В. А., копії яких долучені до матеріалів справи.

12.06.2013 р. у судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, відзив на позовну заяву та інші документи, витребувані судом, не надав.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними у ній матеріалами.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2011 р. о 08 годині 15 хвилин по вул. Ірпінській, 63, 5, в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - дтп) за участю транспортного засобу - автомобіля „Volkswagen", реєстраційний номер АА 7494 НК, що належав і перебував під керуванням фізичної особи Федонюка М. І., транспортного засобу - автомобіля „KIA RIO", реєстраційний номер АА 5187 АХ, що належав фізичній особі Тюндюровій І. В. і перебував під керуванням фізичної особи Супруненка Є. А., та транспортного засобу - автомобіля „Камаз", реєстраційний номер АІ 4025 АН, що належав ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" і перебував під керуванням його працівника - фізичної особи Купріянчука В. А.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності фізичної особи Тюндюрової І. В. на транспортний засіб - автомобіль „KIA RIO", реєстраційний номер АА 5187 АХ, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії ААС № 145178, наявним у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп транспортний засіб - автомобіль „Камаз", реєстраційний номер АІ 4025 АН, що належав ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" був під керуванням фізичної особи Купріянчука В. А., що працював у ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області", під час виконання ним трудових обов'язків, що підтверджується довідкою № 482 від 22.01.2011 р. Відділу ДАІ з обслуговування АТ Святошинського району та АТІ при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, протоколом серії АА1 № 307386 від 17.02.2011 р. про адміністративне правопорушення, поясненнями від 17.02.2011 р. фізичної особи Купріянчука В. А., наявними у матеріалах справи.

Крім того, вищевказані обставини та обставини дтп і наявність вини фізичної особи Купріянчука В. А. у скоєнні вищевказаної дтп та у завданні майнової шкоди, у тому числі, фізичній особі Тюндюровій І. В. внаслідок скоєння дтп підтверджуються постановою Святошинського районного суду м. Києва від 14.03.2011 р. у справі 3-2074/2011 р. та іншими матеріалами вказаної справи, наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп майнові інтереси фізичної особи Тюндюрової І. В., пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем „KIA RIO", реєстраційний номер АА 5187 АХ, були застраховані згідно договору № 19G-0355183 від 21.12.2010 р. добровільного страхування транспортного засобу, укладеного між власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою Тюндюровою І. В. та ВАТ Українська страхова компанія „Дженералі Гарант", правонаступником усіх прав та обов'язків якого є ПАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто".

Вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „KIA RIO", реєстраційний номер АА 5187 АХ, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 17.02.2011 р. з вини водія фізичної особи Купріянчука В. А., склала 25 856, 20 грн., що підтверджується звітом № 135 про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 06.04.2011 р., проведеним і складеним ТОВ „Естімейт Плюс", наявним у матеріалах справи.

Відповідно до умов договору страхування, на підставі заяви б/н від 29.03.2011 р. про виплату страхового відшкодування, страхового акту № 119467 від 30.03.2011 р., позивачем було виплачено страхове відшкодування фізичній особі Тюндюровій І. В. у розмірі 24 627, 88 грн. (розмір франшизи згідно договору страхування - 2, 0 %), що підтверджується платіжним дорученням № 1683 від 05.04.2013 р. на суму 24 627, 88 грн., наявним у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували страхування ним на момент скоєння дтп своєї цивільно-правової відповідальності як власника транспортного засобу - автомобіля „Камаз", реєстраційний номер АІ 4025 АН, та цивільно-правової відповідальності свого працівника фізичної особи Купріянчука В. А., що керував вказаним транспортним засобом.

21.06.2012 р. позивач звернувся до відповідача із претензією № 119467/24АК від 12.06.2012 р., у якій він просив відповідача сплатити 24 627, 88 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Регулювання відносин страхування здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування" та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування".

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 цього ж кодексу передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Пунктом 6 Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" передбачено, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями Роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

З урахуванням того, що, як було зазначено вище та встановлено судом у процесі розгляду справи, шкоду транспортному засобу - автомобілю „KIA RIO", реєстраційний номер АА 5187 АХ, що належав фізичній особі Тюндюровій І. В. і перебував під керуванням фізичної особи Супруненка Є. А., було завдано з вини працівника ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" - водія фізичної особи Купріянчука В. А., суд дійшов висновку, що у зв'язку із виплатою фізичній особі Тюндюровій І. В. страхового відшкодування у розмірі 24 627, 88 грн. відповідно до умов договору страхування, до позивача перейшло право вимоги виплаченого фізичній особі Тюндюровій І. В. страхового відшкодування у розмірі 24 627, 88 грн. до ДП МВС України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області", що є в даному випадку відповідальною особою за заподіяну шкоду так, як транспортний засіб - автомобіль „Камаз", реєстраційний номер АІ 4025 АН, був і є його власністю, і дтп сталася з вини його працівника - водія фізичної особи Купріянчука В. А. під час виконання останнім своїх трудових обов'язків.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування - збитків у розмірі 24 627, 88 грн. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України „Ремонтно-будівельне управління ГУ МВС України в Київській області" (ідентифікаційний код 14317404) на користь Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" (ідентифікаційний код 16467237) в особі Центральної філії Публічного акціонерного товариства „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" (ідентифікаційний код 25965081) 24 627 (двадцять чотири тисячі шістсот двадцять сім) грн. 88 (вісімдесят вісім) коп. збитків та судові витрати 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 (п'ятдесят) коп. судового збору.

Суддя В. М. Бацуца

Повний текст рішення підписаний

19 липня 2013 р.