Постанова № 32584423, 24.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Справа № 5017/3579/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д.(доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаМацегорін А.О.,від відповідача Ельчибекян І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 рокуу справі№ 5017/3579/2012 Господарського суду Одеської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Одесагаз"простягнення 3 334 365,27 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом, у якому просила стягнути з Публічного акціонерного товариства "Одесагаз" (надалі - ПАТ "Одесагаз") 2764840,12 грн заборгованості за продані цінні папери за договором купівлі-продажу пакету векселів № 16/02-758 від 29.05.2002 року. Зазначений борг позивач просив стягнути з врахуванням індексу інфляції та пені, що загалом, склало 3334365,27 грн.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що ним було направлено позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/17-19 від 08.01.2013 року, відповідно до якої повідомив позивача про зарахування 1787676,97 грн заборгованості ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" за договором № 06/10-2029 про закупівлю природного газу за державні кошти, який було укладено між підприємствами 20.12.2010 року, в рахунок погашення боргу ПАТ "Одесагаз" за договором купівлі-продажу пакету векселів № 16/02-758 від 29.05.2002 року. Крім того, відповідач зазначив, що позивач неправильно визначив період прострочення, за який можуть нараховані штрафні санкції та інфляційний втрат. Відповідач вважає, що згідно додаткової угоди від 29.04.2003 року сторони змінили строк виконання зобов'язання, а тому штрафні санкції за прострочення виконання грошового зобов'язання можуть бути застосовані до відповідача лише з 28.05.2012 року. У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначив, що протягом грудня 2012 року - 2013 року ним частково сплачений борг на суму 230000 грн. На підтвердження обставин, викладених у відзиві на позовну заяву, відповідач надав копії заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 21/17-19 від 08.01.2013 року, платіжних доручень № 6659 від 04.01.2013 року, № 6632 від 03.01.2013 року, № 6594 від 28.12.2012 року, № 6431 від 26.12.2012 року, № 6394 від 24.12.2012 року, № 6372 від 21.12.2012 року, № 6315 від 20.12.2012 року, № 6271 від 19.12.2012 року, № 6211 від 18.12.2012 року, № 6161 від 17.12.2012 року, № 6128 від 14.12.2012 року, № 6107 від 13.12.2012 року, № 6104 від 12.12.2012 року, № 6014 від 10.12.2012 року, договору № 06/10-2029 від 20.12.2010 року з додатковими угодами до нього, актів передачі - приймання природного газу, акту звіряння розрахунків від 31.10.2012 року, який підписаний представником ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", акту звірки розрахунків за договором № 06/10-2029 від 20.12.2010 року, який підписаний представниками сторін.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.02.2013 року (суддя Рога Н.В.) позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Одесагаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" основний борг у розмірі 2764 840,12 грн, пеню у розмірі 117971,26 грн, інфляційні витрати у розмірі 281 646,14 грн, 3% річних у розмірі 169907,75 грн та судові витрати; в частині стягнення з ПАТ "Одесагаз" суми основного боргу у розмірі 500000,00 грн провадження у справі № 5017/3579/2012 припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України за відсутністю предмету спору.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Одеський апеляційний господарський суд (головуючий суддя - Аленін О.Ю., судді - Жеков В.І., Сидоренко М.В.) прийняв постанову від 04.06.2013 року, якою рішення Господарського суду Одеського області від 26.03.2013 р. скасував частково та виклав резолютивну частину в наступній редакції.

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ "Одесагаз" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" заборгованість у сумі 474499,87 грн, пеню у сумі 117971,26 грн, суму на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів 251 903,55 грн, 3 % річних у сумі 169907,75 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 64 380,00 грн.

У частині стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів 29 742,59 грн відмовити.

У частині стягнення заборгованості у сумі 2 290 340, 25 грн провадження у справі припинити."

Не погоджуючись з прийнятою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року в частині відмови в стягненні 29742,59 грн інфляційних втрат та в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 1710340,25 грн основного боргу, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм ст. ст. 202, 203, 215, 601, 602, 625 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України та ст. 83 ГПК України, просить скасувати постанову в цій частині та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Позивач вважає, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про можливість зарахування зустрічних вимог за заявою № 21/17-19 від 08.01.2013 року, оскільки вимоги позивача та відповідача не є однорідними і позивач не надав згоду на здійснення зарахування, яке згідно ст. ст. 526 -532, 601 ЦК України може здійснюватись за заявою однієї із сторін виключно в разі відсутності заперечень іншої сторони. Окрім того, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив в стягненні 29742,59 грн інфляційних втрат, збільшивши з власної ініціативи період на нарахування інфляційних втрат, що є порушенням вимог ст. 83 ГПК України.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Постанова апеляційного суду оскаржується позивачем лише в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення 29742,59 грн інфляційних втрат та в частині припинення провадження у справі щодо стягнення 1710340,25 грн основного боргу, в іншій частині постанова не оскаржується, а відтак, не перевіряється господарським судом касаційної інстанції.

Як встановлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 29.05.2002 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (надалі - продавець) та ПАТ "Одесагаз" (надалі - покупець) укладено договір № 16/02-758 купівлі - продажу пакету векселів (надалі - договір купівлі - продажу), за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - зобов'язався прийняти та оплатити пакет простих векселів, номера і реквізити яких вказані у додатку № 1 до даного договору.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі - продажу загальна номінальна вартість пакету - 18 700 000 грн. Кількість векселів у пакеті - 4 шт.

Згідно п. 4.1 договору купівлі - продажу покупець проводить розрахунки з продавцем за пакет векселів шляхом перерахування грошових коштів на консолідований розподільчий рахунок продавця в сумі 18700000 грн до 28.05.2003 року.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 29.05.2002 року на виконання умов договору купівлі - продажу позивач передав відповідачу векселі згідно акту приймання-передачі векселів № 15/3-032.

29.04.2003 року сторони підписали додаткову угоду до договору купівлі - продажу № 16/02-758, відповідно до якої розділ договору "інші умови" доповнили пунктом наступного змісту: "кошти, які не були сплачені покупцем станом на 28.05.2003 року сплачуються останнім в термін до 28.05.2012 року, починаючи з січня 2008 року щомісяця рівними частинами до остаточного погашення заборгованості".

Суди встановили, що станом на 28.05.2003 року у відповідача була заборгованість в сумі 12072652,36 грн, яку він зобов'язаний був сплачувати щомісячно до 28.05.2012 року рівними частинами, тобто 223567,64 грн. щомісячно.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій з'ясували, що відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо сплати вартості придбаних векселів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка на момент звернення позивача до суду з позовом становила 2764840,00 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що за договором № 06/10-2029 про закупівлю природного газу за державні кошти (згідно додаткової угоди № 3 від 12.04.2011 року назва договору змінена на "договір на купівлю-продаж природного газу"), який був укладений між сторонами 20.12.2010 року, з розподільчого рахунку на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" надійшли зайво сплачені кошти в сумі 1710340,25 грн. Наявність суми переплати не заперечується позивачем у справі та підтверджується актом звіряння розрахунків від 31.10.2012 року, який підписаний представником позивача.

08.01.2013 року відповідач після звернення позивача до суду з позовом у цій справі направив позивачу вимогу про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якої просив зарахувати 1710340,25 грн в рахунок погашення зобов'язання ПАТ "Одесагаз" за договором № 16/02-758 від 29.05.2002 року, а також просив зарахувати в рахунок погашення заборгованості ПАТ "Одесагаз" за цим договором 17170,23 грн. індексу інфляції (жовтень 2011-квітень 2012 рр.) та 60166,49 грн (428 днів) відсотків річних, які ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" повинно сплатити на користь ПАТ "Одесагаз" відповідно до вимог ст. 325 ЦК України.

Частиною 1 ст. 220 та частиною 3 ст. 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав, або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування.

Аналогічні правові підстави щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина 1 ст. 601 ЦК України.

Вищий господарський суд України зауважує, що за змістом наведених норм для зарахування зустрічної однорідної вимоги достатньо заяви однієї сторони. Згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається. Доводи, викладені в касаційній скарзі про те, що зарахування може здійснюватись за заявою однієї із сторін виключно в разі відсутності заперечень іншої сторони, суд касаційної інстанції відхиляє, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Враховуючи те, що зобов'язання сторін за договором № 06/10-2029 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 року (згідно додаткової угоди № 3 від 12.04.2011 року назва договору змінена на "договір на купівлю-продаж природного газу") та за договором № 16/02-758 купівлі - продажу пакету векселів від 29.05.2002 року є грошовими, Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про однорідність вимог, що виникли на їх підставі, та припинення зобов'язань сторін за вказаними договорами на суму 1710340,25 грн, у зв'язку з направленням ПАТ "Одесагаз" на адресу позивача заяви від 08.01.2013 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Доводи заявника касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм ст. 601 ЦК України та неможливість зарахування вимог сторін за заявою від 08.01.2013 року, оскільки заборгованість ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" за договором № 06/10-2029 від 20.12.2010 року виникла внаслідок переплати бюджетних коштів, що свідчить про неоднорідність вимог сторін, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ці кошти є бюджетними і вони не підлягають поверненню відповідачу, як зайво сплачені. Згідно п. 6.2 договору № 06/10-2029 від 20.12.2010 року (в редакції додаткової угоди № 3 від 12.04.2011 року) не передбачена оплата поставленого газу за державні кошти, навпаки, встановлено, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу". Зайво сплачені кошти в сумі 1710340,25 грн, що надійшли на поточний рахунок ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", були перераховані з поточного рахунка ПАТ "Одесагаз", що ним відкритий на виконання Порядку відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року N 247, а тому вони підлягають поверненню ПАТ "Одесагаз", що свідчить про те, що вимоги сторін є грошовими і однорідність цих вимог випливає із їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань.

З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції правильно на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі у частині стягнення заборгованості у сумі 1710340,25 грн, оскільки в цій частині сума боргу відповідачем погашена шляхом зарахування зустрічних вимог.

Виший господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції також правильно та обґрунтовано здійснив перерахунок інфляційних втрат з урахуванням періоду, в який мала місце не інфляція, а дефляція, оскільки приписами ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Доводи ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", які викладені в касаційній скарзі, про те, що визначення періоду, за який кредитор вимагає сплати інфляційних, є правом позивача і суд не має право змінювати це період, суд касаційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.

Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Вищий господарський суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що заявивши до стягнення суму боргу з врахуванням індексу інфляції, розрахованого без урахування періоду, в який мала місце не інфляція, а дефляція, позивач зловживав своїм суб'єктивним правом визначити період нарахування інфляційних втрат, в зв'язку з чим вважає, що апеляційний господарський суд обґрунтовано здійснив перерахунок інфляційних втрат у відповідності ст. 625 ЦК України та відмовив у стягненні 29742,59 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, якщо суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Виший господарський суд України вважає, що постанова апеляційної інстанції в частині припинення провадження у справі щодо стягнення заборгованості у сумі 1710340,25 грн та в частині відмови у задоволенні позову щодо стягненні суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 29742,59 грн ухвалена відповідно до норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування у цій частині відсутні.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишається без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року в частині припинення провадження у справі щодо стягнення заборгованості у сумі 1710340,25 грн та в частині відмови у задоволенні позову щодо стягненні суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 29742,59 грн у справі № 5017/3579/2012 - без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.А.Суддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.