Рішення № 32575953, 23.07.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 липня 2013 р. Справа № 902/837/13

Провадження № 10/902/18/13

за позовом:Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" (вул.Ямська, 32, м.Київ, 03038, код ЄДРПОУ 30518866)

до:Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" (вул.Котовського,1, с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька область,

про стягнення 68181,75 грн. 3% річних

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючого судді Даценко М.В.

Cекретар судового засідання Фотченко М.О.

Представники сторін

позивача : Шмаюн Н.В. - представник за довіреністю

відповідача : Сологуб М.Ф. - представник за довіреністю

Пшик А.С. - керівник підприємства

ВСТАНОВИВ :

До Господарського суду Вінницької області подана позовна заява про стягнення з Приватного сільскогосподарського підприємства "Еліта" на користь Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" 68181,75 грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив що нарахування 3% річних позивачем проводиться правомірно.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши в сукупності надані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.02.2011р. по справі № 4/200-10 позов задоволено, вирішено стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" на користь Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України"1 623 375 грн. збитків, судові витрати на держмито в сумі 16233, 75 грн., в сумі 227, 79 грн. на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

11.03.11 р. судом видано наказ про примусове виконання рішення суду по даній справі.

Згідно приписів ч. 2 ст. 35 ГПК України факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог , що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України - боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

22.12.2012 р. господарським судом Вінницької області порушено провадження у справі № 10/64/2011/5003 про банкрутство Приватного сільскогосподарського підприємства "Еліта".

В п. 50 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 18 грудня 2009 року N 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" зазначено, що на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом.

Враховуючи викладене, слід зазначити, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів (трьох відсотків річних) в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України в даній справі є цілком правомірними.

Позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підтверджуються розрахунком, іншими матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню в сумі 68 181,75 грн. 3 % річних за період з 23.12.2011 р. по 16.05.2013 р. відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82-84, 115 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" (22412, Вінницька область, Бершадський район, с. Витівка, вул. Котовського, 1, ідентифікаційний код 31968683) на користь Державного підприємства "Державний резервний насіннєвий фонд України" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 32; ідентифікаційний код 30518866) 68181,75 грн. 3% річних, 1720,50 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 24 липня 2013 р.

Суддя Даценко М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул.Ямська, 32, м.Київ, 03038)

3 - відповідачу (вул.Котовського,1, с.Війтівка, Бершадський район, Вінницька область)