Ухвала суду № 32571603, 22.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2013 р.Справа № 820/3493/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. по справі № 820/3493/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000840172 від 22.04.2013 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року задоволено адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000840172 від 22.04.2013 р.

Стягнуто з Державного бюджету (УДКСУ у Червонозаводському районі міста Харкова Харківської області) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 2294 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.44.1 ст. 44, п.п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. ст. 11, 159 КАС України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, пройшла встановлену законодавством процедуру державної реєстрації, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, перебуває на обліку, як платник податків в Основ'янській МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС.

Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова у Харківській області ДПС проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань господарських відносин з постачальником ТОВ "Агрофон" за період з 01.09.2010 р. по 31.03.2011 р.

За результатами перевірки складено акт №2052/17.207/НОМЕР_2 від 09.04.2013 року, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем:

- ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах. здійснених ФО-П ОСОБА_1 з ТОВ "Аграфон";

- п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 0.3,04.97 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що діяв у періоді, що перевіряється, на загальну суму 689997 грн. в тому числі за вересень 2010 року в сумі 684419 грн. та за березень 2011 року в сумі 5578 грн. (а.с.11- 19).

Не погодившись з висновками акту ФОП ОСОБА_1 подано заперечення на акт перевірки.

Основ'янською МДПІ м. Харкова 22.04.2013 року на вказані заперечення до акту перевірки надано відповідь, згідно якої висновки акту перевірки залишені без змін .

На підставі акту перевірки №2052/17.207/НОМЕР_2 від 09.04.2013 року Основ'янською МДПІ м. Харкова прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000840172 від 22.04.2013р. (а.с.10), яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 862496,25 грн., з якої за основним платежем - 689997 грн. та за штрафними санкціями - 172499,25 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, ТОВ "Аграфон", використання товару у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також податковими накладними, оформленими згідно вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України; контрагент позивача на момент складання податкових накладних та здійснення господарських операцій був платником ПДВ.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, або відображення його у податковій звітності це тягне відповідальність та негативні наслідки саме до щодо цієї особи, що кореспондується з приписами ч.2 ст. 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Судом не встановлено фактів, які свідчили б про те, що зміст угоди позивача не відповідає дійсним намірам сторін і, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів, також вказаних доказів у відповідності до вимог ст. 71 КАС України не надано на вимогу суду відповідачем.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки відповідача про нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та ТОВ «Агрофон», та заниження даних ПДВ, відображених позивачем у зв'язку із проведенням операцій з ТОВ «Агрофон» у деклараціях з ПДВ за вересень 2010року та березень 2011 року на суму 684419 грн. та 5578 грн. відповідно.

Висновки відповідача про завищення сум податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Аграфон" ґрунтувалися на акті перевірки зазначеного контрагента та контрагентом ТОВ "Аграфон" по ланцюгу.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Як свідчать письмові докази, між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофон" укладено договір купівлі-продажу від 01.09.2010 року (а.с. 27-28), відповідно до якого ТОВ "Агрофон" (Продавець) зобов'язується продати, а ФОП ОСОБА_1 прийняти та сплатити товар народного вжитку згідно накладних ( а.с.27-28).

На підтвердження виконання договору від 01.09.2010 року ТОВ "Агрофон" виписано на адресу ФОП ОСОБА_1 накладні: №РН000090 від 01.09.2010 року на загальну суму 154902,52 грн., №РН000091 від 01.09.2010 року на загальну суму 97082,78 грн., №РН000092 від 01.09.2010 року на загальну суму 185599,12 грн., №РН000093 від 01.09.2010 року на загальну суму 105496,13 грн., №РН000094 від 01.09.2010 року на загальну суму 84930,52 грн., №РН000095 від 01.09.2010 року на загальну суму 99028,03 грн., №РН000097 від 01.09.2010 року на загальну суму 24496,00 грн., №РН000098 від 01.09.2010 року на загальну суму 33466,84 грн., №РН000099 від 01.09.2010 року на загальну суму 116498,60 грн., №РН0000100 від 01.09.2010 року на загальну суму 151166,70 грн., №РН0000101 від 01.09.2010 року на загальну суму 54316,30 грн., №РН0000102 від 01.09.2010 року на загальну суму 81302,17 грн., №РН0000103 від 01.09.2010 року на загальну суму 104692,74 грн., №РН0000104 від 01.09.2010 року на загальну суму 135708,86 грн., №РН0000105 від 01.09.2010 року на загальну суму 125633,42 грн., №РН0000106 від 01.09.2010 року на загальну суму 102226,81 грн., №РН0000107 від 01.09.2010 року на загальну суму 95302,44 грн., №РН0000108 від 01.09.2010 року на загальну суму 105291,60 грн., №РН0000109 від 01.09.2010 року на загальну суму 195134,10 грн., №РН0000110 від 01.09.2010 року на загальну суму 137677,94 грн., №РН0000111 від 01.09.2010 року на загальну суму 172960,78 грн., №РН0000112 від 01.09.2010 року на загальну суму 107484,91 грн., №РН0000113 від 01.09.2010 року на загальну суму 99852,42 грн., №РН0000114 від 01.09.2010 року на загальну суму 118245,41 грн., №РН0000115 від 01.09.2010 року на загальну суму 79134,32 грн., №РН0000116 від 01.09.2010 року на загальну суму 145471,67 грн., №РН0000117 від 01.09.2010 року на загальну суму 292703,46 грн., №РН0000118 від 01.09.2010 року на загальну суму 104155,16 грн., №РН0000119 від 01.09.2010 року на загальну суму 160404,73 грн., №РН0000120 від 01.09.2010 року на загальну суму 91265,56 грн., №РН0000121 від 01.09.2010 року на загальну суму 526007,36 грн., №РН0000122 від 01.09.2010 року на загальну суму 104802,37 грн., №РН0000123 від 01.09.2010 року на загальну суму 64217,20 грн.

Також ТОВ "Агрофон" виписало на адресу ФО-П ОСОБА_1 податкові накладні: №137 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 25817,09 грн., №139 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 30933,18 грн., №140 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 17582,69 грн., №141 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 14155,09 грн., №142 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 16504,67 грн., №143 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 14201,19 грн., №144 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 4082,67 грн., №146 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 19416,43 грн., №147 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 25194,45 грн., №148 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 9052,72 грн., №149 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 13550,36 грн., №150 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 17448,79 грн., №151 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 22618,14 грн., №152 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 20938,90 грн., №153 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 17037,80 грн., №154 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 15883,74 грн., №155 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 17548,60 грн., №156 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 32522,35 грн., №157 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 22946,32 грн., №158 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 28826,80 грн., №159 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 17914,15 грн., №160 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 16642,07 грн., №161 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 19707,57 грн., №162 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 13189,05 грн., №163 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 24245,28 грн., №164 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 48783,91 грн., №165 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 17359,19 грн., №166 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 26734,12 грн., №167 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 15210,93 грн., №168 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 87667,89 грн., №170 від 01.09.2010 року сума ПДВ - 10702,87 грн.

Оплата по даній поставці здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №1054 від 26.10.2010 року, №1055 від 26.10.2010 року, №1056 від 26.10.2010 року, №1057 від 26.10.2010 року та №1058 від 26.10.2010 року

На підтвердження зберігання товару позивачем надано договори оренди нежитлового приміщення №1 від 12.09.2008 р., №1 від 23.04.2008 р., №06 від 01.05.2008 р.,№06-2010 від 16.09.2010р., №100910 від 10.08.2010р.,№ 8/09 від 15.12.2009р., від 01.01.2009 р., від 26.03.2010р., №03-2009 від 01.06.2009 р., №04-2009 від 22.12.2009 р.

На підтвердження фактичного переміщення товару позивачем надано товарно - транспортну накладну від 01.09.2010р.

Позивачем реалізовано товар, отриманий від ТОВ "Аграфон", що підтверджується звітом про продаж товару. Під час розгляду справи позивачем до суду першої інстанції на огляд надано оригінали чеків на реалізацію продукції.

Таким чином, господарські операції між позивачем та контрагентом повністю підтверджено належними первинними документами, оформленими у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також належним чином оформленими податковими накладними. При цьому, будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних та інших первинних документів не встановлено під час перевірки, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні, надані послуги використано позивачем у власній господарській діяльності.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Агрофон"; придбаний товар використано у власній господарській діяльності.

Також встановлено, що ТОВ "Агрофон" на момент здійснення господарських операцій та надання податкових накладних був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пп.7.2.6. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп.7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості товарів від контрагента на відсутність у контрагентів останнього об'єктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3,4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; спрямованість спірного правочину на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Факт оплати позивачем отриманих у контрагента товару сторонами не заперечується.

Крім того, відповідачем не надано жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платників податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемними правочинами, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

При цьому колегією суддів взято до уваги, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів колегія суддів також зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків сформовано податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

З огляду на приписи наведених вище норм права, колегія суддів дійшла висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та валові витрати, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Згідно ч. 1 ст. 244 - 2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Так, Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень) зазначено, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Колегія суддів відмічає, що умови укладеного договору виконані як позивачем, так і його контрагентом в повному обсязі, а відтак, підстави для визнання договору між позивачем та вказаним контрагентом нікчемним або недійсним у відповідача, відсутні.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення - рішення № 0000840172 від 22.04.2013 року, що є предметом оскарження позивачем.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. по справі № 820/3493/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.