Рішення № 32568271, 23.07.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий першої інстанції Профатило П.І.

Доповідач: Осипчук О.В.

Категорія: 27

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Осипчук О.В.

суддів: Ткачук С.С., Смєлік С.Г.,

при секретарі: Трибраті О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2013 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

27 лютого 2013 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судових витрат, обґрунтувавши свої вимоги тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору б/н від 07.09.2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте відповідач належним чином не виконувала зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на 31.01.2013 року у сумі 30 526,41 грн., що складається з заборгованості за кредитом у сумі 9681,39 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 18915,19 грн., а також штрафів відповідно до п.8.6 у сумі 1429,83 грн.,- штраф (процентна складова), 500 грн., - штраф (фіксована частина). Просив стягнути з відповідача суму заборгованості та понесені судові витрати.

Рішенням Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2013 року позовні вимоги задоволені.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором б/н від 07.09.2006 року у розмірі 30526 грн.41 коп., та судовий збір 305 грн. 26 коп.

Не погодившись з рішенням суду відповідачка в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду від 27.06.2013 року та ухвалити нове рішення, в якому відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що судом були порушено норми матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що позивачем не було надано суду договір б/н від 07.09.2006 року на який саме він посилається у своїй позовної заяві та докази того, що апелянт дійсно отримала кошти та в якій сумі. Судом було проігноровано той факт, що позивачем до суду було надано не доказаний розрахунок заборгованості. Також позивач знав про суму заборгованості та понад трьох років до суду не звертався, чим навмисно сприяв збільшенню суми розміру неустойки за кредитним договором. Суд безпідставно не застосував ч.3 ст. 551 ЦК України і не прийняв до уваги її матеріальний стан, оскільки вона має трьох малолітніх дітей, з 02.06.2009 року втратила роботу на підприємстві, в якому працювала на час оформлення кредиту. Також з розрахунку заборгованості вбачається, що одночасно нараховано пеню та штраф, що є подвійною цивільно-правовою відповідальністю одного і того ж виду за одне і те ж саме порушення договірного зобов'язання, що суперечить вимогам ч.1 ст. 61 Конституції України. Та ч.3 ст. 509 ЦК України.

В апеляційному суді ОСОБА_1 підтримала доводи скарги у повному обсязі.

Представник позивача надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір б/н від 07.09.2006 року. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Даний кредитний договір підписано саме ОСОБА_1 (а.с.8-12). З зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач, згідно розрахунку заборгованості за договором б/н від 07.09.2006 року, утворилась заборгованість станом на 31.01.2013 року у сумі 30526.41 грн., що складається з заборгованості за кредитом у сумі 9681,39 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 189,19 грн., а також штрафів відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг у розмірі 500 грн., - штраф (фіксована частина) та у сумі 1429,83 грн., - штраф (процентна складова).

Задовольняючи позов, суд керувався вимогами ст.ст.525, 526, 1054 ЦК України, і виходив з того, що відповідачка ОСОБА_1 взяті на себе за договором кредиту зобов'язання не виконує, з підписаної нею 13.09.2006 року заяви вбачається, що погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитися як шляхом внесення коштів на карту клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетної карти.

Не приймаючи до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, суд виходив з того, що пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг вказаний договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього строку ні одна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на той же строк.

Проте повністю погодитися з висновками суду неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4500,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно розрахунку позивача відповідач зобов'язання щодо погашення кредиту в повній мірі не виконувала, що призвело до утворення заборгованості.

Таким чином суд вірно визначився з правовідносинами, що виникли між сторонами і вірно дійшов висновку про порушення відповідачкою права позивача на отримання наданих кредитних коштів.

Між тим, суд помилково дійшов висновку про дотримання позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України зазначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 07 вересня 2006 року підписала заяву, а 13.09.2006 року згідно відмітки банку було відкрито рахунок - картка № НОМЕР_1 на кредитний ліміт у сумі 4500 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

З заяви вбачається, що у розділі «банківські послуги», який заповнюється банком, зазначено, що строк дії картки - до вересня 2009 року, а строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної картки.

Пунктом 3.1.1 Умов і правил надання банківських послуг зазначено, що Карта дійсна до останнього дня вказаного місяця.

Пунктом 3.1.3 передбачено, що по закінченню строку дії відповідна Карта подовжується Банком на новий строк (шляхом надання клієнту Карти з новим строком дії), якщо раніше ( до початку місяця закінчення строку дії) не надійшла письмова заява Держателя про закриття Картрахунку, а також при наявності грошових коштів на Картрахунку для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по Картрахунку ( в останній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених Договором.

Згідно розрахунку позивача останній платіж проведено відповідачкою 31 серпня 2009 року, тобто в межах дії картки і в подальшому жодного платежу не вносилося ( а.с.43). Документального підтвердження надання відповідачці картки з новим строком дії позивачем суду не надано, тому посилання в запереченнях на те, що строк дії Карти відповідача будо продовжено є безпідставним та таким, що не відповідає матеріалам справи.

Посилання представника позивача в запереченнях на апеляційну скаргу на те, що дані правовідносини між сторонами не припинилися і тривають до повного погашення відповідачкою кредиту, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

З урахуванням наведеного у ПАТ КБ «ПриватБанк» виникло право пред'явити позов до суду, починаючи з 1 жовтня 2009 року протягом трьох років, тобто до жовтня 2012 року, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося за захистом порушеного права у лютому 2013 року, тобто з пропуском строку. Позивач не просив суд поновити строк звернення до суду і не зазначав причин пропуску цього строку.

Відповідачкою заява про застосування строку була зроблена у суді першої інстанції до винесення ним рішення відповідно до вимог ч.3 ст. 267 ЦК.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку є обґрунтованими, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову внаслідок спливу позовної давності.

Керуючись ст.ст. 307,309,313,316 ЦПК України, апеляційний суд -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 27 червня 2013 року скасувати.

Відмовити у задоволені позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: