Постанова № 32567364, 18.07.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 липня 2013 р. (о 18:14) Справа №801/6849/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Лотакова А.О.,

представника прокурора - Блохіної Г.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Прасолової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Джанкойського міжрайонного прокурора АР Крим в інтересах особи ОСОБА_1

до Джанкойського міськрайонного центру зайнятості

про визнання неправомірними дій, скасування наказу та спонукання до виконання певних дій,

Обставини справи: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим звернувся з адміністративним позовом Джанкойський міжрайонний прокурор АР Крим в інтересах особи ОСОБА_1 до Джанкойського міськрайонного центру зайнятості, в якому просить визнати дії Джанкойського міськрайонного центру зайнятості щодо ухвалення наказу № НТ 130219 від 19.02.2013 про припинення виплати допомоги по безробіттю, зняття з обліку безробітних ОСОБА_1 - неправомірними; скасувати наказ № НТ 130219 від 19.02.2013 про припинення виплати допомоги по безробіттю, зняття з обліку безробітної ОСОБА_1; зобов'язати Джанкойський міськрайонний центр зайнятості поновити ОСОБА_1 на обліку безробітних з 23.01.2013 та поновити виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 23.01.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що наказ прийнятий з порушенням норм матеріального права, оскільки при прийняття спірного наказу відповідачем не враховано наявність поважних причин невідвідування центру зайнятості ОСОБА_1, яка перебувала на стаціонарному лікуванні у зв'язку з хірургічним втручанням.

У судовому засіданні представник прокурора та позивач підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, надали пояснення по суті спору.

Представник відповідача заперечував проти задоволення адміністративного позову, зазначивши, що позивачем не надано документів на підтвердження наявності поважних причин неможливості відвідування центру зайнятості після виписки з лікарні. Крім того, представник відповідача зазначив, що прокурором пропущений строк звернення до суду.

В обґрунтування правової позиції представником відповідача надані письмові заперечення на адміністративний позов.

Вислухавши представника прокурора, позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" №1533-III від 02.03.2000 року в редакції, чинній на час розгляду справи (далі - Закон №1533), Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття зобов'язаний контролювати правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю.

Згідно ч.6 ст.10 Закону №1533 функції виконавчої дирекції Фонду виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, та його територіальні органи, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та цього Закону. Керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, входить до складу правління Фонду.

Відповідно до ч.2 ст.21 Закону України «Про зайнятість населення» N5067-VI від 05.07.2012 року (далі - Закон N5067-VI, що набув чинності на час розгляду справи) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права.

Указом Президента України від 16 січня 2013 року №19/2013 затверджене Положення про Державну службу зайнятості України.

Відповідно до ст.3 зазначеного Указу Державна служба зайнятості України є правонаступником відповідних органів державної служби зайнятості.

Основними завданнями Служби є, зокрема, здійснення контролю за використанням роботодавцями та безробітними коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд») (п.п. 11 п. 3 зазначеного Положення)

Згідно п.7 зазначеного Положення Служба здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах».

Статтею 5 Указу Президента України від 16 січня 2013 року №19 в редакції Указу Президента України від 26 лютого 2013 року № 90/2013 встановлено, що Кабінету Міністрів України 1) у тримісячний строк: привести свої рішення у відповідність із цим Указом; вирішити в установленому порядку питання щодо припинення державної служби зайнятості; здійснити інші заходи, що випливають із цього Указу; 2) до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням Державної служби зайнятості України та її територіальних органів, забезпечити виконання їх функцій відповідними органами державної служби зайнятості».

Отже, Джанкойський міжрайонний центр зайнятості є суб'єктом владних повноважень, на якого на даний час, покладені функції контролю використання коштів Фонду, в тому числі, дотримання безробітними вимог законодавства про зайнятість населення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 була зареєстрована в Джанкойському міськрайонному центрі зайнятості 03.09.2012. Виплату допомоги по безробіттю призначено з 10.09.2012 року по 04.09.2013 року та скорочено на підставі пп.1 п.5 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у зв'язку з звільненням з останнього місця роботи за власним бажанням (ст.38 КЗпП України) без поважних причин. Виплату допомоги по безробіттю розпочато з 09.12.2012.

10.12.2012 року ОСОБА_1 було призначено чергове відвідування центру зайнятості 08.01.2013 року 14.00 год. На призначений час позивач не з'явилася до центру зайнятості, у зв'язку з чим 09.01.2013 року було прийняте рішення про скорочення ОСОБА_1 виплати допомоги по безробіттю строком на 15 календарних днів на підставі пп.5 п.5 ст.31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 08.01.2013 року по 22.01.2013 року за недотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню.

Судом встановлено, що 25.01.2013 року на підставі отриманої інформації про тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 за період з 09.01.2013 р. по 23.01.2013 р., Джанкойським центром зайнятості до Джанкойської ЦРЛ було направлено запит від 29.01.2013 р. № 01- 07/131.

Згідно відповіді Джанкойської центральної районної лікарні за вих. № 349/01-11 от 08.02.2013 у медичній документації за січень 2013 року не зафіксовано звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою.

Відповідно до інформації Джанкойської центральної районної лікарні (№ 536/01-12 от 05.03.2013) ОСОБА_1 знаходиться на диспансерному обліку лікаря гінеколога з серпня 2012 р. В амбулаторній картці маються записи про звернення ОСОБА_1 в жіночу консультацію 23.08.2012, 27.08.2012, 14.09.2012, 12.11.2012, 26.12.2012. Проходили стаціонарне лікування з 14.09.2012 по 19.09.2012 в гінекологічному відділені (картка стаціонарного хворого №153); з 09.01.2013 по 23.01.2013 в гінекологічному відділенні (картка стаціонарного хворого №315), в хірургічному відділенні з 23.02.2013 по 25.02.2013 (картка стаціонарного хворого №2047).

19.02.2013 Джанкойським міськрайоним центром зайнятості прийнятий наказ № НТ 130219, відповідно до якого було припинено реєстрацію ОСОБА_1 як безробітної з 23.01.2013 року на підставі п.п.7 п.1 ст.45 Закону України «Про зайнятість населення» за невідвідування центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про відвідування (тобто с 10.12.2012р. - останньої дати фактичного відвідування -ОСОБА_1 центру зайнятості).

Не погодившись з зазначеними наказом та діями відповідача, прокурор в інтересах позивача звернувся до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання неправомірними дій та скасування спірного наказу, суд зобов'язаний встановити, чи прийняте рішення владним суб'єктом на підставі закону, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону №1533 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи. Право на забезпечення та соціальні послуги за цим Законом мають також незастраховані особи, які вперше шукають роботу, інші незастраховані особи у разі їх реєстрації в установленому порядку як безробітних.

Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII (Далі - Закон N803 чинний на час звернення позивача до центру зайнятості) в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Частиною першою статті 2 Закону N 803 (в редакції на час звернення позивача до центру зайнятості) встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Згідно з пунктом 13 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 14.02.2007 р. № 219 (далі - Порядок № 219 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)) громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, і безробітні, повинні відповідно до письмових рекомендацій працівників державної служби зайнятості сприяти своєму працевлаштуванню, відвідувати центр зайнятості у визначений і погоджений з ними час, з пред'явленням при кожному відвідуванні паспорта, а особи, зазначені в абзаці другому пункту 3 цього Порядку, - довідки про реєстрацію місця проживання, виданої житлово-експлуатаційною організацією або органом внутрішніх справ, свідоцтва про народження (для осіб, що не досягли 16-річного віку) і трудової книжки, брати участь у семінарах, інших масових заходах, що проводяться державною службою зайнятості з метою надання допомоги громадянам у пошуку підходящої роботи і роботодавцям у доборі працівників. При цьому періодичність відвідування центру зайнятості зазначеними особами визначається з урахуванням ситуації на ринку праці, наявності підходящої роботи та місця проживання громадянина, але не рідше ніж один раз на 30 календарних днів. Працівник центру зайнятості ознайомлює громадянина з письмовими рекомендаціями щодо працевлаштування, а також стосовно необхідності обов'язкового письмового повідомлення таким громадянином центру зайнятості про виїзд за межі України з метою працевлаштування чи провадження діяльності, спрямованої на отримання прибутку, в період пошуку роботи, після чого громадянин ставить свій підпис у картці. У разі відмови поставити підпис в установленому порядку складається відповідний акт.

Пунктом 14 Порядку №219 встановлено, що громадяни, які з поважної причини, підтвердженої відповідним документом, не змогли своєчасно звернутися до центру зайнятості у період пошуку роботи у строк, установлений для відвідування, зокрема для надання статусу безробітного, повинні звернутися до центру зайнятості у день, що настає після видужання чи закінчення дії обставин, зумовлених іншою поважною причиною. Цього самого дня громадянинові надається на підставі його заяви статус безробітного.

Поважними причинами, що підтверджені відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім'ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років.

З 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» N5067-VI від 05.07.2012 року (далі - Закон N5067-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону N5067-VI зареєстровані безробітні зобов'язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 45 Закону N5067-VI реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами).

Отже, виходячи з наведених норм діючого законодавства, зареєстровані безробітні зобов'язані з'являтися до відповідного центру зайнятості та у разі невідвідування без поважних причин центру зайнятості реєстрація безробітного підлягає припиненню.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 10.12.2012 було призначено чергове відвідування центру зайнятості 08.01.2013 14.00 год. У призначений час позивач до центру зайнятості не з'явилася.

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у лікаря з серпня 2012 року. Проходила стаціонарне лікування у період з 14.09.2012 по 19.09.2012 та з 09.01.2013 по 23.01.2013, а також з 22.02.2013 по 25.02.2013 у хірургічному відділенні Джанкойської ЦРЛ.

Допитані у якості свідків у судовому засідання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зазначили, що ОСОБА_1 до операції та після неї знаходилася в тяжкому фізичному стані, потребувала додаткового догляду сторонніх осіб. Свідок ОСОБА_4 також зазначили, що протягом двох тижнів після виписки з лікарні позивач не могла виходити з дому, практично не вставала з ліжка, у зв'язку з чим вона забезпечувала ОСОБА_1 їжею, ліками.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позивач не змозі була з'явитися до центру зайнятості ані 08.01.2013, ані після виходу з лікарні.

Суд зауважує, що дійсно, виходячи з вимог Порядку №219 на підтвердженні поважності причин невідвідування у встановлені строки центру зайнятості необхідно надати відповідні документи.

Разом з тим, суд наголошує, що під час розгляду зазначених категорій справ суд оцінює рішення суб'єкту владних повноважень на предмет дотримання основних принципів адміністративній процедури, встановлених ст. 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури.

Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, об ґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які на справді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Суд зазначає, що під час розгляду справи знайшло підтвердження факт неможливості з боку позивача з'явитися до центру зайнятості у встановлені строки.

Крім того, враховуючи характер хвороби, позивач потребувала певного часу для реабілітації та проходження амбулаторного лікування, що зазначено також у виписки з історії хвороби №315. Той факт, що позивач не зверталася у цій період до лікаря, не змінює характер спірних правовідносин, адже неможливість відвідування центру зайнятості 08.01.2013 та з 23.01.2013 підтверджується встановленими судом обставинами.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню також принцип пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, оскільки відсутня шкода чи загроза її завдання державі або якій-небудь конкретній особі, а застосовані відповідачем заходи не відповідають переслідуваній меті.

Принцип пропорційності зокрема передбачає, що:

- здійснення повноважень, як правило, не повинно спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, які заплановано досягти;

- якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження повинні бути виправдані необхідністю досягнення більш важливих цілей;

- несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень, повинні бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

- для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

Судом встановлено, що позивач не працює, не має доходу та отримання допомоги по безробіттю був єдиним джерелом доходу позивача.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає, що наказ, який є предметом оскарження, прийнятий з порушенням основних принципів адміністративної процедури, без врахування всіх фактичних обставин, отже позовні вимоги в частині скасування спірного наказу підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання неправомірними дії Джанкойського міськрайонного центру зайнятості щодо ухвалення наказу № НТ 130219 від 19.02.2013 про припинення виплати допомоги по безробіттю, зняття з обліку безробітної ОСОБА_1, то суд вважає, що в цій частині адміністративний позов задоволенню не підлягає, оскільки прийняття відповідного наказу, зокрема, про припинення реєстрації безробітного, віднесено до повноважень відповідача, а помилковість висновків не свідчить про протиправність дій відповідача щодо ухвалення спірного наказу.

Крім того, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту порушеного права позивача, який забезпечить поновлення цього права, є скасування наказу Джанкойського міськрайонного центру зайнятості № НТ 130219 від 19.02.2013 про припинення виплати допомоги по безробіттю, зняття з обліку безробітної ОСОБА_1; зобов'язання Джанкойський міськрайонний центр зайнятості поновити ОСОБА_1 на обліку безробітних з 23.01.2013 та поновити виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 23.01.2013.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на пропуск прокурором строку звернення до суду та зважає на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана прокурором в інтересах особи ОСОБА_1, отже, позивачем у справі є саме ОСОБА_1, а не прокурор. Слід зазначити, що прокурор у цьому випадку здійснює представництво інтересів ОСОБА_1 на виконання покладених на нього Законом України «Про прокуратуру» повноважень.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що позивачем в адміністративній справі може бути особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Враховуючи вимоги ст. 59 КАС України, повноваження прокурора як законного представника позивача у цьому випадку безумовно повинні відповідати правам, які має позивач.

Отже, до спірних правовідносин взагалі не підлягають застосуванню норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», які встановлюють строки звернення прокурора як позивача з позовом до суду у разі одержання повідомлення про відхилення подання.

Суд вважає неспроможними доводи представника відповідача, що прокурор є неналежним представником у спірних правовідносинах, та зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів.

Частиною 2 ст. 60 КАС України встановлено, що прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач в силу фізичного стану та тяжкого матеріального становища (відсутність джерел доходу) не змозі самостійно звернутися до суду та здійснювати захист своїх прав у суді.

А відтак суд вважає неспроможними доводи представника відповідача про відсутність у прокурора повноважень та підстав на звернення до суду в інтересах ОСОБА_1

З тих же міркувань суд вважає безпідставними аргументи представника відповідача, що ОСОБА_1 звертаючись до різних органів та посадових осіб з відповідними зверненнями, могла самостійно звернутися до суду, оскільки можливість забезпечити захист своїх прав у суді це суб'єктивне розуміння окремої особи своїх правових можливостей, тому не може бути оцінено за тим чи іншим критерієм.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи, що спірний наказ прийнятий 19.02.2013, позивачем строки звернення до суду, встановлені ст. 99 КАС України, не пропущені.

Таким чином, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 18.07.2013. У повному обсязі постанову складено та підписано 23.07.2013.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Скасувати наказ Джанкойського міськрайонного центру зайнятості № НТ 130219 від 19.02.2013 про припинення виплати допомоги по безробіттю, зняття з обліку безробітної ОСОБА_1.

3. Зобов'язати Джанкойський міськрайонний центр зайнятості поновити ОСОБА_1 на обліку безробітних з 23.01.2013 та поновити виплату допомоги по безробіттю ОСОБА_1 з 23.01.2013.

4. В інший частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя підпис Г.Л.Тоскіна