Рішення № 32564446, 22.07.2013, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.07.2013 Справа № 920/734/13

За позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної

компанії "Нафтогаз України", м. Київ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач",

м. Конотоп, Сумська область

про стягнення 375 317 грн. 82 коп,

Суддя Лугова Н.П.

Представники сторін:

від позивача: Іванов П.О.,

від відповідача: Кучмій Н.Б.;

За участю секретаря судового засідання - Душиної М.М.

Суть спору: позивач просить стягнути з відповідача 375 317 грн. 82 коп., в тому числі 309 772 грн. 25 коп. заборгованості за поставлений природний газ відповідно до укладеного між сторонами договору № 06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010 року, 33 774 грн. 50 коп. пені за період з 11.02.11р. по 11.11.11р., 10 186 грн. 50 коп. інфляційних збитків за лютий 2011 року-березень 2013 року та 21 584 грн. 57 коп. - 3 % річних за період з 11.02.2011 року по 18.04.2013 року. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

У відзиві на позовну заяву № 181 від 12.06.2013 року відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків.

На відзив відповідача позивачем надано заперечення № 31/10-3069 від 05.07.13р., в якому останній позов підтримує в повному обсязі.

Також представником відповідача подано клопотання № 190 від 19.06.2013 року та № 201 від 05.07.2013 року про приєднання до матеріалів справи документів, зокрема, щодо інформації відносно фінансового стану ТОВ «Тепловодпостач».

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача просив суд зменшити розмір пені та звільнити від сплати судового збору.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та заслухавши пояснення повноважних представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2010 року між Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепловодпостач» укладено договір № 06/10-2300БО-29 про закупівлю природного газу за державні кошти, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити відповідачу (покупцеві) імпортований природний газ для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, а відповідач зобов'язався прийняти та сплачувати газ в обсязі визначеному цим договором.

Як зазначає позивач, на виконання умов укладеного договору відповідно до актів приймання-передачі протягом січня-квітня 2011 року він передав відповідачеві газ на загальну суму 509 772,25 грн. (арк. справи 60-63).

Проте, відповідач лише частково розрахувався за імпортований газ, а саме на суму 200 000,0 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 192 від 29.03.11р. та № 596 від 15.11.11р.

Відповідно п. 4.1. договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На момент розгляду спору в господарському суді відповідач за спожитий газ не розрахувався в повному обсязі, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем складає 309 772,25 грн. основного боргу.

Статтями 525, 526 ЦК України, 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 цього ж Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 цього ж Кодексу визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, а ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суд, розглянувши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, зокрема акти передачі-прийому природного газу, встановив, що відповідач не виконав належним чином умов укладеного між сторонами у справі договору, не оплатив в повному обсязі вартість спожитого газу, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача та вимоги діючого законодавства України.

У відзиві на позов відповідач не заперечує проти суми основного боргу, доказів сплати вартості спожитого газу в сумі 309 772,25 грн. відповідачем не подано, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за переданий імпортований газ в розмірі 309 772,25 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивачем відповідно до п. 7.3.1. договору, ст. 625 Цивільного кодексу України, заявлені вимоги про стягнення пені в сумі 33 774 грн. 50 коп. за період з 11.02.11р. по 11.11.11р., 10 186 грн. 50 коп. - інфляційні нарахування за лютий 2011 року-березень 2013 року та 21 584 грн. 57 коп. - 3 % річних за період з 11.02.2011 року по 18.04.2013 року.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст.ст. 546, 547, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3.1. договору сторони визначили, що у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 4.1. цього договору він зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У відзиві на позов та клопотанні № 220 від 18.07.13р. відповідач, посилаючись на скрутне фінансове становище, неможливість своєчасно та в повному обсязі сплатити позивачеві суму боргу, пені, інфляційні та 3% річних, просив суд зменшити розмір пені та відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань, а також звільнити від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З аналізу наведених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Проте, за змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з ненаданням таких коштів із державного бюджету, не виправдовує відповідача щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд відмовляє.

Право позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 33 774 грн. 50 коп. за період з 11.02.11р. по 11.11.11р. передбачене умовами укладеного договору, пеня нарахована в межах строку позовної давності, визначеної сторонами в п. 9.3 договору, тому позовні вимоги в зазначеній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 549-552 Цивільного Кодексу України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку інфляційні нарахування за лютий 2011 року - березень 2013 року складають 10 186 грн. 50 коп. та 3 % річних за період з 11.02.2011 року по 18.04.2013 року складають 21 584 грн. 57 коп.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги обргунтованість наданого позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних також є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

При зазначених обставинах, вимоги позивача визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепловодпостач» (41612, Сумська область, м. Конотоп, вул. Вирівська, 60, код ЄДРПОУ 31589837) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 309 772 грн. 25 коп. основного боргу, 33 774 грн. 50 коп. пені, 10 186 грн. 50 коп. інфляційних нарахувань, 21 584 грн. 57 коп. - 3 % річних та 7507 грн. 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.07.2013 року.

Суддя Н.П. Лугова