Рішення № 32564345, 19.07.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2013 р.Справа № 922/2153/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовом Прокурора Комінтернівського району м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПФК "Террамет", м. Харків про стягнення 100 788,24 грн. за участю представників сторін:

прокурора - Хряка О.О. (посв. № 013774 від 06.12.2012 р.)

позивача - Ворожбянова А.М. (дов. № 08-11/7/2-13 від 02.01.2012 р.)

відповідача - Лавриненко М.М. (дов. № 10/01/13 від 10.01.2013 р.)

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Комінтернівського району (надалі - Прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПФК Террамет" (надалі - Відповідач) на користь Харківської міської ради (надалі - Позивач) суму збитків у розмірі 100 788,24 грн., а також покладення на Відповідача судових витрат.

У судовому засіданні 18 липня 2013 року, суд запитував щодо наявність заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.

Від Прокурора заяв або клопотань не надходило.

Від Позивача заяв або клопотань не надходило, надав суду письмові заперечення на клопотання відповідача про витребування додаткових документів, які суд долучив до матеріалів справи.

Від Відповідача надійшло клопотання про витребування у прокурора Комінтернівського району додаткових документів, яке він підтримував в судовому засіданні. Надане клопотання було долучено судом до матеріалів справи. Також було надано письмові пояснення, які були долучені судом до матеріалів справи.

Прокурор та представник Позивача проти задоволення клопотання представника Відповідача про витребування додаткових документів заперечували.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Прокурор позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представника Позивача заявлені прокурором позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представника Відповідача проти позову заперечував повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, судом було оголошено про перерву в судовому засіданні до 19 липня 2013 року до 11 години 15 хвилин для дослідження судом до матеріалів справи.

19 липня 2013 року судове засідання продовжено у тому ж судовому складі.

Від Прокурора заяв або клопотань не надійшло, 18 липня 2013 року через канцелярію суду прокурор супровідним листом надав додаткові документи, які були долучені судом до матеріалів справи.

Від Позивача заяв або клопотань не надійшло, надав суду письмові заперечення на пояснення відповідача, які суд долучає до матеріалів справи.

Від Відповідача заяв або клопотань не надійшло, надав суду додаткові пояснення, які суд долучає до матеріалів справи.

Прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представника Позивача заявлені прокурором позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представника Відповідача проти позову заперечує повністю та просить суд відмовити в його задоволенні.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Прокуратурою Комінтернівського району м. Харкова проведено перевірку в ході якої встановлено, що ТОВ «ПФК ТЕРРАМЕТ» використовує земельну ділянку площею 0,0408 га по вул. Морозова, 13 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «С-1».

Згідно з інформацією КП «Харківське міське БТІ» від 15.10.2012 р. № 8810 право власності на нежитлову будівлю літ. «С-1» загальною площею 420,9 кв. м. по вул. Морозова, 13 у м. Харкові зареєстровано за ТОВ «ПФК ТЕРРАМЕТ» на підставі договорів купівлі - продажу від 26.11.2010 р. № 4315 та від 01.12.2010 р. № 4387, посвідчених приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І.

Як встановлено, на теперішній час Відповідачем право оренди земельної ділянки площею 0,0408 га по вул. Морозова, 13 у м. Харкові у відповідності до положень діючого земельного законодавства не оформлено, у зв'язку з чим земельна ділянка використовується без правовстановлюючих документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою, що є порушенням вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Вказане підтверджується результатами перевірки, яка проведена Управлінням земельних відносин Харківської міської ради на підставі ст. 189 Земельного кодексу України в порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель.

Так, за результатами проведеної перевірки складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки вул. Морозова, 13 у м. Харкові від 12.10.2012 р. № 3305/12, відповідно до якого встановлено, що станом на 12.10.2012 вищевказана земельна ділянка загальною площею 0,0408 га використовується ТОВ «ПФК ТЕРРАМЕТ» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «С-1» без оформлення документів, які посвідчують право на землю, що є порушенням вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

З листа управління Держкомзему у м. Харків від 27.08.2012 р. № 5197/08 вбачається, що в управлінні станом на 27.08.2012 р. в управлінні не обліковуються за ТОВ «ПФК ТЕРРАМЕТ» правовстановлюючі документи на право власності або користування на спірну земельну ділянку по вул. Морозова, 13 у м. Харкові.

Відповідно до Акту про визначення збитків від 17.10.2012 р. № 275, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 17.10.2012 р. № 637 неодержаний Харківською міською радою дохід за використання ТОВ «ПФК ТЕРРАМЕТ» земельної ділянки по вул. Морозова, 13 у м. Харкові площею 0,0408 га без правовстановлюючих документів складає 100 788,24 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Прокурора підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з вимогами ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 по справі про офіційне тлумачення положень ст. 2 ГПК України (п.2 резолютивної частини), під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах, треба розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом представлені повноваження органу виконавчої влади. ГПК України не обмежує прокурора в здійснення своєї діяльності принципом територіальності.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організація і порядок діяльності, органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою для представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються між ними або з державою.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічною законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом б) ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю ( ч. 1 ст. 83 ЗК України).

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (ч. 2 ст. 83 ЗК України).

Однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міських рад відноситься регулювання земельних відносин.

Відповідно до п. б) п.п. 1) ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землі, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ч. 1 ст. 142 Конституції України, ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, органи місцевого самоврядування в особі міських рад та їх виконавчих органів поєднують в собі охоронні (контрольні) функції та функції суб'єкта права власності з усіма притаманними йому правомочностями щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності.

Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка землі.

Відповідно до вимог ст.2 Закону України "Про плату за землю" та вимог ст. 96 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Землекористувачі повинні своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Загальні підстави та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам встановлений ст.ст. 156, 157 Земельного кодексу України, згідно з якими відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Порядок визначення розміру збитків, заподіяних тимчасовим зайняттям земельних ділянок, регулюється постановою Кабінету міністрів України від 19.04.1993 №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

Згідно з п.п.2, 4 зазначеного Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольськими міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформлюються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

На підставі Земельного кодексу України, Закону України «Про плату за землю», який був чинним до 31.12.2010, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 №130/09 затверджено та введено в дію «Порядок визначення та відшкодування Харківській міській раді збитків, заподіяних внаслідок невикористання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням законодавства про плату за землю» (далі - Порядок).

Даний Порядок є нормативним актом органу місцевого самоврядування та відповідно до ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 144 Конституції України є обов'язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 5.1 Порядку про відшкодування збитків у разі використання земельної ділянки без документів, що підтверджують право користування, збитки визначаються за фактичний період користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 6.1 даного Порядку, визначення сум збитків покладається на комісію по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до положень ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим правом фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно - правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) заподіювача; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина.

Враховуючи, що факт протиправної поведінки з боку ТОВ «ПФК ТЕРРАМЕТ» в ході проведення перевірки знайшов своє об'єктивне підтвердження, матеріалами перевірки Управління земельних відносин Харківської міської ради.

У випадку своєчасного оформлення Відповідачем документу, що підтверджує право користування земельною ділянкою, Харківська міська рада одержала б дохід у розмірі 100 788, 24 грн.

Одним із способів захисту прав територіальної громади у сфері земельних відносин є відшкодування заподіяних збитків.

Згідно зі ст. 145 Конституції України права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема

неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Крім того суд вважає, що обраний спосіб захисту відповідає ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та збігається з правовою позицією Верховного суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-48704св10 де зазначено, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Обмежене тлумачення судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призводить до неправомірної відмови особі в реалізації його права на судовий захист.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Судом встановлено, що договір кредитування укладений між суб'єктами правовідношення відповідає вимогам ЦК України та в установленому законом порядку визнаний недійсним не був.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір з його вини доведено до суду.

На підставі статейстаттями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні, статтями 11, 22, 626, 627, 629, 1166 Цивільного кодексу України, статтями 1, 11, 173, 179, 193, статтями 12, 80, 83, 116, 122, 123, 125, 126, 152, 156, 157, 187, 188, 189 Земельного кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПФК ТЕРРАМЕТ» (61166, м. Харків, пр. Леніна, 94, код ЄДРПОУ 37366958) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м - н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) збитки у розмірі 100 788,24 грн. (сто тисяч сімсот вісімдесят вісім грн. 24 коп.).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ПФК ТЕРРАМЕТ» (61166, м. Харків, пр. Леніна, 94, код ЄДРПОУ 37366958) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 2 015,76 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.07.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.