Постанова № 32559353, 11.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 липня 2013 року 10:36 № 826/9908/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представників позивачів - Махницької Г.Є., Петрової Г.М.,

представника відповідача - Чарковської Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-монтажне підприємство «МК-Союз» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ у Оболонському районі м. Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача.

У позовній заяві позивач просить суд визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 30.04.2013р. №0003172210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 127443,00 грн. та накладення штрафних санкцій в сумі 31 860,75грн.; визнати нечинним повністю податкове повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 30.04.2013р. №0003182210 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 133 815,00 грн. та накладення штрафних санкцій в сумі 33 453,75 грн.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на обставини викладені в запереченнях проти позову.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши представників позивача, представника відповідача, суд дійшов наступних висновків:

Судом встановлено, що в період з 27.03.2013р. по 02.04.2013р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету з податку на додану вартість за період з 01.06.2012р. по 30.09.2012р. та податок на прибуток за період з 01.04.2012р. по 30.09.2012р. ТОВ «ТМП «МК-Союз» при взаємовідносинах з ПП «ЄВРОФАСАД-ЧЕРКАСИ» за результатами якої складено акт від 08.04.2013р. № 375/22.1-7/37289842.

В ході проведення перевірки встановлено порушення ТОВ «ТМП «МК-Союз»: п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового Кодексу України, ст.1, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; ст.92, ст.202, ст. 203, ч.1 ст.207, п.1, п.2 ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст.626, ст.629 Цивільного кодексу України; п.п. 2.4, п.п. 2.15., п.п 2.16. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, в результаті чого -ТОВ «ТМП «МК-СОЮЗ» занижено суму податку на прибуток підприємства, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету всього у сумі 133815 грн., в т. ч.: 2 квартал 2012 року в сумі 97640 грн.; 3 квартал 2012 року в сумі 36175 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, пп 200.1 та пп 200.2 ст.200 Податкового Кодеку України та ст.626, ст.629 ст.655, ст.662, ст.656, ст.658, ст.664, ст. 203, п.1. ст.215, п.2. ст.215, ст.228, частини 1 ст.216 ЦК України, в результаті чого ТОВ «ТМП «МК-СОЮЗ» занижено податок на додану вартість за період 01.06.2012р. по 30.09.2012р. на загальну суму - 127443 грн., в тому числі: за червень на суму 92991 грн.; за липень на суму 16360 грн.; за серпень на суму 6783 грн.; за вересень на суму 11309 грн.

Позивач не погодившись з висновками акту перевірки подав заперечення від 17.04.2013р. №01/17 на акт перевірки. Листом від 25.04.2013р. №10352/10/22.1-19, про розгляд заперечень, повідомлено позивача про залишення заперечення без задоволення, а висновків акту перевірки без змін.

На підставі акту перевірки від 08.04.2013р. № 375/22.1-7/37289842 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013р. №0003172210, за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 189 303,75грн., з яких за основним платежем 127443,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 31 860,75грн.; та податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013р. №0003182210, за платежем податок на прибуток, на загальну суму 167 268,75грн. у розмірі 133 815,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 33 453,75 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «ТМП «МК-СОЮЗ» та ПП «ЄВРОФАСАД-ЧЕРКАСИ» укладено субпідрядний договір №01/06-12 від 01.06.2012 року, відповідно до якого ПП «Єврофасад- Черкаси» в особі заступника директора Кисельова Вадима Олександровича, що діє а підставі Довіреності, з однієї сторони, та ТОВ «ТМП «МК-СОЮЗ», в особі директора Махницької Ганни Євгенівни, яка діє на підставі Статуту, з другої сторони, уклали договір згідно якого встановлено наступне: субпідрядник зобов'язується згідно переліку робіт в додатках до договору, заявок та завдань Генпідрядника, виконати роботи по підключенню та роботи по обслуговуванні в обумовлені цим Договором або додатковими угодами до нього строки. Загальна договірна ціна складає 764 653.62 грн. в т.ч. ПДВ - 127 442,27 грн.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало те, що відповідно до службової записки ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС №670/07-05 від 19.02.13 співробітниками ГВПМ ДПІ У Оболонському районі м. Києві ДПС здійснювалось оперативне супроводження матеріалів досудового розслідування внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №3201311005000007 від 04.01.13 за ознаками складу злочину передбаченого ст. 212 КК України. Досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що невстановлені слідством особи, організували на території м. Києва та України діяльність ряду суб'єктів підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності» об'єднаних в єдину злочинну фінансову схему з метою використання їх реквізитів для проведення безтоварних операцій з підприємствами реального сектору економіки та ухилення від сплати податків.

Для забезпечення діяльності злочинної схеми невстановлені слідством особи в квітні 2012 року подали до ДНІ у Оболонському районі м. Києва ДПС уточнюючу податкову декларацію з ПДВ згідно якої відбулось коригування неіснуючих податкових накладних виписаних в листопаді 2011 року нібито службовими особами ГОВ «Реалпромбуд» (код ЄДРПОУ 36872226) завдяки чому збільшили податкові зобов'язання з ПДВ ТОВ «Реалпромбуд» та надали право на незаконне формування податкового кредиту з ПДВ у ряду підприємств, в т.ч. ПП «Єврофасад - Черкаси» (код СДРПОУ 32881834).

Відповідно до протоколу допиту директора та засновника підприємства ПП «Єврофасад - Черкаси» у якості свідка гр. ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.01.13 р. встановлено, що останній не має відношення до реєстрації, ведення фінансово - господарської діяльності, підпису фінансово - господарських документів ПП «Єврофасад - Черкаси» та нікого на це не уповноважував».

Відповідно до акту «Про результати перевірки діяльності ТОВ «Реалпромбуд» (код за СДРПОУ 36872226) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість за період з 01.11.11 по 31.10.12 за результатами якої було встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначені доходів та витрат (послуг) за період з 01.11.11 по 31.10.-12 та свою чергу зменшено податкові зобов'язання та податковий кредит до 0.

З викладеного відповідач в акті перевірки прийшов до висновку про те, що документально не підтверджено взаємовідносини ПП «ЄВРОФАСАД-ЧЕРКАСИ» і підприємствами покупцями та постачальниками, в т.ч. з ТОВ «ТМП «МК-СОЮЗ».

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Згідно з ч.2 ст.30 Цивільного кодексу України цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також нести відповідальність у разі їх невиконання.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст.91 Цивільного кодексу).

Статтею 92 ЦК України (Цивільна дієздатність юридичної особи") встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Вказана підстава, відповідно до ст.234 ЦК України є безумовною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, адже відповідно до ст.42 підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст.656 ЦК України).

За ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Моментом виконання обов'язку продавця щодо передачі товару згідно ст.664 ЦК України є: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1. ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно п.2. ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи господарські відносини ТОВ ТМП «МК -Союз» по взаєморозрахункам з ПП «ЄВРОФАСАД - ЧЕРКАСИ» здійснювались поза межами правового поля.

Відповідно до п.п.134.1.1. п. 134.1. ст.131 Кодексу, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Кодексу).

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено судом, первинні документи контрагента позивача виписані з посадовою особою, яка не має відношення до господарської діяльності підприємства, а відповідно, позивачем не було належним чином визначено податкового зобов'язання по правовідносинах контрагента із позивачем для сплати до державного бюджету.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в Акті перевірки висновки контролюючого (податкового) органу -позивачем до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Оболонському районі Головного управління Міндоходів м. Києва при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-монтажне підприємство «МК-Союз» - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 16.07.13 р.

Суддя Є.В. Аблов